Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Характеристика функцій об’єктивного юридичного права

Тип роботи: 
Курсова робота
К-сть сторінок: 
28
Мова: 
Українська
Оцінка: 

принципів. Право – це не просто сукупність норм і принципів, а їх система, де об'єктивно всі елементи пов'язані і несуперечливі. Системність праву надає сама реальність як сукупність суспільних відносин (їх одночасність, зв'язаність і однорідність), а ієрархічність є результатом систематизації, що у будову права привноситься законодавством. [18, c. 176]

3. Волевстановленість і погодженість воль (інтересів) – виражає волю владарюючих з урахуванням волі підвладних, тобто консенсуальні (погоджені) волі (інтереси). У праві виявляється і втілюється воля, змістом якої є інтерес, зумовлений потребами суспільства, його соціально-економічним розвитком. Створюється ілюзія, що право творить держава. Насправді право формується у суспільстві в процесі повторювання фактичних відносин, а держава, якщо вона демократична, конкретизує, впорядковує відносини конкуренції, запобігає конфліктам, погоджує потреби й інтереси різних соціальних груп з метою встановлення людської взаємодії, компромісу, забезпечення соціальної цілісності і стабільності.
4. Загальність і загальнообов'язковість – встановлені правила поведінки є загальними і обов'язковими для кожного суб'єкта права, котрий вступає в типові суспільні відносини. Загальність виражається в тому, що норми права є офіційними і стосуються всіх тих, кому вони адресовані, без винятку. Загальнообов'язковість означає неухильне виконання норм права тими, на кого вони поширюються. Загальнообов'язковість, загальність надає праву те, що в праві виражаються узгоджені інтереси учасників регульованих відносин. [17, c. 656]
5. Формальна визначеність – право має переважно письмові форми зовнішнього існування. Цими формами є нормативно-правові акти, прийняті державою {позитивне право) ', правові (судові та адміністративні) прецеденти (прецедентне право) ; правові звичаї (звичаєве право) ; нормативно-правові договори (договірне право) ; правові доктрини (доктринальне право) ; релігійно-правові тексти (канонічне право, мусульманське право та ін.). Вираження норм у приписах законів, інших нормативних актів – це основна ознака формальної визначеності права.
Формальна визначеність, виявляється й у тому, що в зазначених формах права чітко закріплюються права і обов'язки; юридичні поняття («злочин», «корупція» тощо) ; санкції, що застосовуються до правопорушників; заохочення, що спрямовані на стимулювання правової активності, та ін. Однак, деякі вчені вважають, що поза названими формами, право може існувати у вигляді природних прав людини (природне право безвідносно до того, чи закріплені вони в нормативно-правових актах, чи не закріплені. [15, c. 247]
6. Забезпеченість державою – створення спеціальних умов для практичного втілення правових норм, що розраховані переважно на добровільне виконання. Але далеко не всі норми права дотримуються і виконуються добровільно, через внутрішнє переконання. У такому разі держава застосовує примус, спираючись на самі норми, що стоять на сторожі їх порушення і мають здатність примушувати до виконання вимог, що в них містяться.
 
1.3. Особливості об’єктивного юридичного права
 
Характеристика проблем правового статусу особи визначає необхідність дослідження поняття права, як у об'єктивному, так і суб'єктивному значеннях.
Це зумовлюється тим, що особа взаємодіє з обома згаданими вище проявами права. Норми об'єктивного права регулюють поведінку особи, визначаючи зміст прав та обов'язків, а суб'єктивне право є засобом досягнення можливостей і реалізації інтересів особи. Саме за допомогою об'єктивного та суб'єктивного права особа реалізує себе, свій соціальний, юридичний і моральний потенціал, свої інтереси. [5, c. 63]
Різниця між правом у об'єктивному та суб'єктивному значенні визнавалася ще римськими правниками.
Аналогічно ця проблема вирішувалася науковцями США та європейських країн. У вітчизняній науці тривалий час відбувалися спроби визнати категорію суб'єктивного права несуттєвою, такою, що не має самостійного значення.
Однак у подальшому ці тенденції не отримали розвитку і на сьогодні загальновизнаною стала теза про багатоаспектність категорії «право». Вона набирає різного значення залежно від того, яке юридичне явище повинно відобразитись терміном «право».
У сучасній юридичній літературі слово «право» вживається у двох основних значеннях – об'єктивному та суб'єктивному. Вказане дає можливість розглянути правову дійсність у двох аспектах: як систему встановлених чи санкціонованих державою норм і як можливості та повноваження, що належать суб'єктам на основі і у межах цих норм.
Однак, не залишаємо поза увагою той факт, що визнаність суб'єктивного права, ще не вирішила теоретичних проблем його дослідженості у науці.
Тривалий час цей термін відображали за допомогою іншої граматичної форми. Один з найвидатніших німецьких юристів, цивіліст і філософ права, засновник реалістичної школи права – Р. Ієрінг називав суб'єктивне право конкретним, проф. Р. Бабун правомочністю, а відомий французський юрист, засновник теорії корпоративної держави Л. Дюгі – соціальною функцією.
У зв'язку з появою широкого праворозуміння професори Л. Явич, С. Кечек'ян та О. Піонтковський пропонували об'єднати поняття об'єктивного та суб'єктивного права єдиним терміном «право». Хоча і така позиція не заважає визначити у праві два зрізи – обов'язкові приписи, що виходять від держави, та юридичні можливості окремих осіб. [9, c. 44]
Не зважаючи на згадані проблеми, в сучасній науці об'єктивне та суб'єктивне право визначаються самостійними і взаємозалежними категоріями, що відображають різноманітні сторони правової дійсності.
Об'єктивне право – це система загальнообов'язкових норм, що мають формальний вираз, встановлюються та гарантуються державою з метою впорядкування суспільних відносин.
Об'єктивність права визначається тим, що воно:
- не залежить від волі та свідомості суб'єкта права;
- не належить йому.
Формою виразу об'єктивного права є законодавство; правові звичаї; юридичні прецеденти; нормативні договори
Фото Капча