Хіміко-токсикологічний аналіз «лікарських» отрут кислого, нейтрального і слабоосновного характеру

Загальна формула названих барбітуратів

До наркотичних засобів віднесяться барбаміл і етамінал натрію.

Фізико-хімічні властивості.

Барбітурати – білі кристалічні чи аморфні порошки, без запаху, гіркого смаку.

Ці речовини погано розчиняються у воді, добре розчинні в етанолі, хлороформі, ефірі; у водних розчинах лугів, що пояснюється іміно-імідольною таутомерією:

імідна форма імідольна форма димідольна форма

Барбітурати характеризуються здатністю возгонятися.

УФ-спектри більшості барбітуратів характеризуються відсутністю помітного поглинання в області 200 – 330 нм при кислих і нейтральних значеннях рН. При лужних значеннях рН УФ-спектри барбітуратів мають два максимуми, які характеризують поглинання іонізованих форм першої (238 – 240 нм) і другої (254 – 256 нм) ступеней дисоціації.

Застосування.

Застосування препаратів барбітурової кислоти в медичній практиці засновано на їхній властивості викликати стан, близький до фізіологічного сну. Барбітурова кислота не володіє наркотичними і снодійними властивостями, які у неї з'являються при заміщенні атомів водню в положенні 5 різними радикалами. Використовуючи снодійні властивості барбітуратів, їх призначають при лікуванні епілепсії, правця, артеріосклерозу; застосовують при місцевому знеболюванні, проведенні загального і внутрішньокісткового наркозу. Як заспокійливі засоби барбітурати входять до складу ряду лікарських препаратів.

Токсична дія.

Барбітурати виявляють гнітючу дію на ЦНС із переважним гальмуванням у корі головного мозку. Поряд з дією на кору, препарати вражають стовбурну ділянку головного мозку, гнітять дихальний центр, викликають токсичне ушкодження капілярів головного мозку.

Тривалий прийом терапевтичних доз барбітуратів приводить до кумуляції їх в організмі. При отруєнні легкого ступеня барбітуратами відзначається загальмований стан, поводження мляве, хода невпевнена, зниження частоти подиху. Спостерігається розлад мови, зору, підвищена пітливість.

При важких отруєннях барбітуратами настає стан наркозу, що швидко переходить у важку кому, при цьому відзначається збудження подиху, невралгічного розладу, зниження сухожильних рефлексів і реакції зіниць на світло. Смерть настає при паралічі подиху і набряку легень. Деякі речовини (наркотики, алкоголь, транквілізатори) підсилюють токсичну дію барбітуратів. Особлива небезпека зв'язана з депресивною дією на дихальний центр препаратів опію, алкоголю, окису вуглецю. Смертельні дози для барбіталу – 3-4 г, фенобарбіталу – 1, 4-2 г, барбамілу – 4-6 г, етаміналу натрію – 1 г.

Поводження в організмі.

Барбітурати швидко всмоктуються в шлунку, з організму виводяться із сечею в незмінному виді й у виді метаболітів. Сила і тривалість дії барбітуратів залежить від їх метаболізму. Період напіввиведення: барбітал – 4 дні; фенобарбітал – 3 дні; барбаміл – 8 днів; етамінал натрію – 15 днів. Найбільша концентрація барбітуратів спостерігається в печінці, нирках, селезінці, мозку.

Метаболізм. В організмі людини барбітурати (за винятком стійкого барбіталу) піддаються в печінці ряду перетворень:

Окислювання радикалів у положенні 5 до спиртів, кетонів, карбоксипохідних;

Утворення глюкуронидів.

N-глюкуронід барбамілу 3΄-гідроксипохідне барбамілу

Процес руйнування пірімідинового циклу

Спрямований хіміко-токсикологічний аналіз похідних барбітурової кислоти.

Об'єкти дослідження. Печінка, нирки, мозок, селезінка, вміст шлунку, кров, сеча.

Ізолювання. При спрямованому дослідженні на барбітурати використовуються окремі методи ізолювання – екстракція водним розчином їдкого натру (метод Валова) і екстракція водою, підкисленой сульфатною кислотою (метод В. И. Попової).

Основними етапами ізолювання по методу Валова є:

1 етап – екстракція барбітуратів водним розчином гидроксиду натрію. На цьому етапі відбувається гідроліз зв'язку білок – барбітурат і утворення імідольної форми барбітуратів, добре розчинної у воді.

2 етап – звільнення екстракту від біогенних домішок проводиться центрифугуванням, осадженням білків з використанням розчину вольфрамату натрію (рН середовища 2).

3 етап – екстракція барбітуратів у імідній формі ефіром з наступним очищенням екстракційним методом.

Основними етапами ізолювання по методу В. И. Попової є:

1 етап – екстракція барбітуратів водою, підкисленою сульфатною кислотою.

2 етап – очищення екстракту від домішок з використанням проціджування, центрифугування, гельхроматографії.

3 етап – екстракційне концентрування барбітуратів в імідній формі за допомогою хлороформу та упарювання хлороформної витяжки.

ТСХ-скринінг. При проведенні аналізу в загальній системі розчинників ацетон – хлороформ (1: 9) барбітурати знаходяться в другій зоні зі значеннями величин Rf 0, 31 – 0, 41. Як проявник барбітуратів використовують 5% розчин сульфату ртуті і 0, 1% розчин дифенілкарбазоуа в хлороформі. При наявності барбітуратів з'являються плями, забарвлені в синьо-фіолетовий чи червоно-фіолетовий кольори. Потім препарати елюють із шару сорбенту ацетоном і елюати досліджують у окремій системі хлороформ – н-бутанол – 25% розчин аміаку (70: 40: 5) сорбент – силікагель КСК, забуференний 0, 1н розчином борної кислоти. Ідентифікація індивідуальних барбітуратів проводиться в присутності «свідків».

Виявлення. Після очищення кислої хлороформної витяжки екстракційним методом, сублімацією, хроматографічними методами проводять підтвердження наявності барбітуратів хімічними і фізико-хімічними методами.

1. Реакції забарвлення.

а) із солями кобальту в присутності аміаку. Спостерігається фіолетове забарвлення, зумовлене утворенням внутрішньокомплексною сполукою:

Реакція неспецифічна, так як її дають пурини, пірімідини, сульфаніламідні препарати. Виконанню цієї реакції заважає вода, що розкладає забарвлені сполуки. Реакція є високочутливою і носить попередній характер.

б) мурексидна реакція – при наявності барбітуратів спостерігається рожеве забарвлення. Реакція неспецифічна, тому що неї дають пурини,