Хіміко-токсикологічний аналіз «лікарських» отрут кислого, нейтрального і слабоосновного характеру

2. Мікрокристалоскопічні реакції.

Виділення кислотної форми барбітуратів – для барбітала характерні безбарвні прозорі прямокутні призми; для фенобарбіталу – сфероїди; для барбамілу – чи пластини призми, згруповані у виді сфероїдів; для етамінала натрію – призматичні кристали. Реакції специфічні, чутливі. Однак необхідно враховувати можливість появи поліморфних модифікацій, тому для підтвердження наявності індивідуальних барбітуратів проводяться окремі реакції з реактивами:

З хлорцинкйодом (барбаміл, барбітал, етамінал натрію – темно-червоні прямокутні пластинки) ;

Із сумішшю розчинів хлориду заліза і йодиду калію (барбаміл, фенобарбітал, етамінал натрію – оранжево-коричневі чи коричневі призми і їх зростки) ;

Реакція з дийодокупратом калію в розчині йоду (барбаміл, етамінал натрію – призми і їх зростки) ;

Підкислений спиртовий розчин йодиду калію (барбітал, етамінал натрію – призми і їх зростки) ;

Реакція із солями міді і піридином (барбітал – фіолетові кристали у формі зірочок, друз і прямокутників). Наявність осаду зумовлена утворенням внутрішньокомплексної сполуки.

3. Фізико-хімічні методи ідентифікації: виявлення по УФ- і ІЧ-спектрам; методи ТСХ, ГРХ, ВЕРХ.

При хіміко-токсикологічному аналізі кількісне визначення барбітуратів проводиться фізико-хімічними методами:

Спектральними (УФ-спектрофотометрія, фотоколориметрія диференціальна спектрофотометрія, екстракційна фотометрія) ;

Хроматографічними (тонкошарова хроматографія, газрідинна і рідинна хроматографія).

Найбільш перспективним серед перерахованих методів є диференціальна спектрофотометрія заснована на іміно-імідольній таутомерії барбітуратів. Після виміру оптичної щільності при різних значеннях рН можливо нівелювати вплив домішок на отримані результати:

де С – концентрація речовини в%,

ΔD – різниця оптичних густин, вимірюваних:

• при рН 2 (домішки) і рН 10 (барбітурати в імідольній формі і

домішки) ;

• при рН 10 і рН 13 (барбітурати в диімідольній формі),

Е1сν1% – питомий показник поглинання,

l – товщина поглинаючого шару, у см.

У сполученні з попереднім хроматографічним очищенням (ТСХ метод) диференціальна спектрофотометрія забезпечує надійні і відтворені результати кількісного аналізу барбітуратів.

3. Застосування, токсикологічна характеристика, методи виділення з біологічного матеріалу і методи аналізу похідних піразолону

У медичній практиці широко використовуються похідні піразолону як жарознижуючі, протизапальні і болезаспокійливі препарати. 

 Назва препаратаХімічна формула

Амідопирин – 1-феніл-2, 3-диметил-4- диметиламінопіразолон-5

Фізико-хімічні властивості.

Амідопірин – 1-феніл-2, 3-диметил-4-диметиламинопіразолон-5.

Білий кристалічний порошок слабогіркого смаку. Кристали препарату мають вид великих прямокутних пластин і уламків їх. Препарат повільно розчиняється у воді (1: 20), легко в спирті (1: 2), ефірі, дуже легко – у хлороформі. Температура плавлення – 107-109° С.

Антипірин – 1-феніл-2, 3-диметилпіразолон-5.

Безбарвні кристали або білий кристалічний порошок без запаху, слабогіркого смаку. Кристали препарату мають вид великих плоских шестикутників з лінійчастими тріщинами. Дуже легко розчинний у воді (1: 1), легко – у спирті. Температура плавлення – 110-113° С.

Анальгін – 1-феніл-2, 3-диметил-4-метиламінопіразолон-5-N-метансульфонат натрію. Білий або білий з ледь помітним жовтуватим відтінком кристалічний порошок. В присутності вологи швидко розкладається. Кристали препарату мають вид подовжених призм, у полі зору зустрічаються прямокутні пластини. Анальгін легко розчинний у воді (1: 1, 5), важко – у спирті, не розчинний в ефірі.

Бутадіон – 1, 2-дифеніл-4-N-бутилпіразолідиндіон-3, 5. Білий або білий зі злегка жовтуватим відтінком порошок. Кристали препарату мають вид тонких подовжених призм, у поле зору видні окремі подовжені прямокутні пластини. Бутадіон мало розчинний у воді, важко – у спирті (1: 28), розчинний в ефірі (1: 15), хлороформі (1: 1), у розчині їдкого натру. Температура плавлення 104-106° С.

Застосування.

Похідні піразолону застосовуються при невралгіях, ревматизмі, хореї, простудних захворюваннях і міозиті. Препарати зменшують проникність капілярів і перешкоджають розвитку запальних процесів.

Токсична дія.

Інтоксикація препаратами зумовлена передозуванням, підвищеною чутливістю до зазначених препаратів, їх неправильним збереженням. При тривалому прийомі препаратів виникає небезпека хронічного отруєння. Анальгін при повторному впливі на організм викликає ознаки анемії, робить нефротоксичну дію й у меншому ступені гeпатотропну дію. При тривалому застосуванні похідні піразолона сприяють гнобленню кровотворення (лейкопенія, агранулоцитоз), викликають збудження функцій ЦНС, зниження температури тіла, хвороби нирок, алергійні реакції (шкірна висипка, набряк слизових, описані окремі випадки анафілактичних реакцій).

Летальні дози похідних піразолону – 5-15 г.

Поводження в організмі.

Похідні піразолону при будь-якому шляху введення швидко всмоктуються в організмі і сліди їх виявляються в сечі вже через 10-20 хвилин після введення. Виділяються похідні піразолону в нативном виді й у виді метаболітів. Основні напрямки метаболізму:

4-аміноaнтипірин монометиламіноантипірин

Деметилювання до 4-аміноантипірину і монометиламіно-антипірину (амідопірин) ;

Гідроліз до монометиламіноантипірину (анальгін) ;

Ацетилювання до N-ацетил-4-аміноантипірин (амідопірин, анальгін).

N-ацeтил-4-аміноaнтипірин

Окислювання до 4-гидроксиантипірину (анальгін, амідопирин, антипірин) ;

4-гидроксиантипірин

Коньюгація 4-гідроксиантипірину з глюкуроновой кислотою,

4-гідроксиантипіринглюкорунід

Гідроксилювання в пара положенні одного з двох фенільних радикалів бутадіону.

Спрямований хіміко-токсикологічний аналіз похідних піразолону.

Об'єкти дослідження – шлунок, кишковик, печінка, нирки, кров, сеча.

Ізолювання проводиться по загальних методах (Стаса-Отто чи Васильєвої А. А,), препарати можуть бути знайдені в кислій і лужній хлороформних витяжках.

Анальгін у кислих водних витяжках гідролізуется з утворенням монометиламіноантипірину, що і переходить у хлороформний екстракт.

З огляду на, що похідні піразолону характеризуються слабкими основними властивостями, запропонований окремий метод екстракції похідних піразолону з органів, для чого водний кислий витяг відразу подлужнюют аміаком до рН 8, 5 – 10 і проводять екстракцію хлороформом. При дослідженні біологічних рідин похідні піразолона витягаються органічними розчинниками з підкислених об'єктів у присутності висолювачів при попередньому осадженні білків у разі потреби.

ТСХ-скринінг. Похідні піразолону при проведенні досліджень кислої хлороформної витяжки в загальній системі розчинників хлороформ-ацетон-хлороформ (1: 9) попадають у першу зону зі значеннями Rf 0 – 0, 25. При обробці 5% розчином FeCl3 похідні піразолону виявляються у вигляді блакитних, синіх, синьо-фіолетових і червоно-фіолетових плям; при обробці реактивом Драгендорфа і потім 10% розчином H2SO4 похідні піразолону утворять оранжеві, оранжево-коричневі плями.

Після елюювання метанолом препарати аналізують у окремій системі ацетон-циклогексан (5: 1), сорбент – основний окис алюмінію.

Похідні піразолону при проведенні досліджень лужної хлороформної витяжки в загальній системі розчинників хлороформ-диоксан-ацетон-25% розчин аміаку (45: 47, 5: 5: 2, 5) попадають у другу і третю зони зі значеннями Rf 0, 50 – 0, 58; і 0, 63 – 0, 83, відповідно.

Після елюювання сумішшю метанол-25% розчин аміаку (9: 1) препарати аналізують у системах хлороформ-ацетон (5: 1) і хлороформ-етанол (20: 1).

Виявленн., Після очищення «кислої” і «лужнної» хлороформних витяжок хроматографічними методами проводять підтвердження наявності похідних піразолону хімічними і фізико-хімічними методами.

Реакції забарвлення

1. Реакція з хлоридом окісного заліза – спостерігається для анальгіну червоно-фіолетове; для антипірину – червоне; для амідопірину – синьо-фіолетове забарвлення.

Реакція не специфічна, чутлива.

2. Реакція з нітритом натрію і сульфатною концентрованою кислотою -спостерігається антипірин – зелене; амідопірин – фіолетове (забарвлення зникає) ; анальгін – зеленувато-синє (забарвлення зникає) ; бутадіон – червоно-буре (забарвлення зникає поступово).

нітрозоантипірин

Реакція не специфічна, чутлива.

3. Реакція з лігніном – спостерігається лимонно-жовте забарвлення, характерне для анальгіну.

4. Реакція з реактивом Несслера – спостерігається оранжевий осад – характерний для анальгіну.

5 Реакція утворення азобарвника – спостерігається червоне забарвлення – характерне для антипірину.

піразолоновий азобарвник

6. Ідентифікація фізико-хімічними методами, виявлення препаратів по УФ- і ІЧ-спектрам; хроматографічними методами -ГРХ, ВЕРХ, ТСХ.

Кількісне визначення похідних піразолону проводиться УФ-спектрофотометричним методом, фотоколориметричним методом (в основу якого покладені кольорові реакції амідопирину з бромфеноловим синім, анальгіну з бензохіноном в оцтовокислому середовищі, бутадієну з бензидином), а також хроматографічними методами (ГРХ, ВЕРХ, ТСХ).