Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Імпресіонізм

Предмет: 
Тип роботи: 
Реферат
К-сть сторінок: 
15
Мова: 
Українська
Оцінка: 
Зміст
 
Вступ
1. Особливості визначення імпресіонізму, його особливості в літературі
2. Особливості розвитку імпресіонізму в літературі
3. Верлен – яскравий представник імпресіонізму в літературі
Висновок
Список використаної літератури
 
Вступ
 
Коло митців котрі, які привертають увагу дослідників, вже більш-менш визначеному, хоча остаточної ясності тут досі не досягнуто. Оскільки в різних національних літературах розквіт імпресіонізму припадає на різний час, то з цим пов’язано і більша чи менша інтенсивність його взаємодії з іншими стильовими системами, скажімо, натуралізмом, неоромантизмом, символізмом. Основоположниками нового напрямку у європейській літературі перш за все називають братів Е. та Ж. де Гонкурів, чия зріла творчість 60-их років засвідчила утвердження нової, «артистичної» манери письма.
Пізніше вплив імпресіоністичної поетики відчутний у Гі де Мопассана, Ж. -К. Гюісманса, М. Пруста, а в поезії – у Ш. Бодлера, П. Варлена, А. Рембо. Перші серйозні спроби осмислення імпресіонізму були пов’язані з досвідом французьких художників-імпресіоністів.
Причому в пору цілковитого неприйняття й осміяння нової школи дати теоретичне обґрунтування намагалися і самі митці, як О. Ренуар, П. Сезан, і їхні нечисленні соратники, зокрема Е. Золя. Хоча відмова від теоретизування, від проголошення декларацій та концепцій була однією із програмних засад імпресіонізму. На початку ХХ ст. З’являються і перші узагальнюючі роботи. Це книга німецького дослідника Р. Гаманна «Імпресіонізм в житті і мистецтві» (1907 р.), двотомник В. Вайсбаха «Імпресіонізм. Проблема живопису в античний і новий період» (1910-1911).
 
1. Особливості визначення імпресіонізму, його особливості в літературі
 
Імпресіонізм – одне з тих історико-типологічних утворень, які особливо схильні до взаємосполучень з іншими художніми системами. Одні фахівці мислять імпресіонізм як об’єктивне, міметичне, реалістичне мистецтво; інші – як суб’єктивно-ідеалістичне. Сама ця суперечність підказує, що імпресіонізм навряд чи “вписується” цілком у жодний із зазначених типів творчості, підштовхують шукати інших шляхів вирішення проблеми. Краще характеризувати характер імпресіонізму як суб’єктивно-сенсуалістичного мистецтва, а не “підтягати” його або до мімесісу або до суб’єктивно-ідеалістичного типу мистецтва.
Добре знано, що імпресіоністи, заперечуючи позитивізм та матеріалізм, покладалися на власне враження-імпресію від реальності. З точки зору психології, враження – суб’єктивніше за відчуття та чуття. Воно є своєрідною комбінацією відчуттів і емоцій, оформлених певним чином. Оформлює їх розум. Отже враження, не є абсолютно незалежною психічною діяльністю. З іншого боку, воно – об’єктивніше за судження та поняття, які абстрагуються від враження, складають сферу високо розумового буття. Таким чином, категорію враження не можна віднести остаточно ні до об’єктивної ні до раціональної сфери. Вірніше мислити його як почуттєво-суб’єктивну психоданість. Художники-імпресіоністи в своїй естетиці наголошували на Миттєвому враженні від реальності, натомість письменники-імпресіоністи частіше акцентують роль свідомості, власного бачення дійсності. Так пізній Мопассан твердив “Наївно, зрештою, вірити в реальність узагалі, коли кожен з нас має свою власну реальність у своїх думках і своїх органах…, тому існує стільки істин скільки людей на світі, і кожен з нас просто творить свою ілюзію світу”.
Письменники – реалісти відчували різницю між своїм мистецтвом та імпресіонізмом. Реалізм орієнтується на імітацію об’єктивної реальності, романтизм – на вираження ідеалу, що різко протистоїть дійсності, але й обумовлює космос, імпресіонізм прагне відтворити суб’єктивне враження від довкілля.
Звичайно, мистецтво за своєю природою народжує суб’єктивний образ реальності, створений за законами краси (ідеалу). Тож з цієї точки зору, будь-який “ізм” є об’єктивним образом дійсності. Водночас цей образ втілюється в трьох основних, іманентних типах творчості – реалістичному (міметичному), романтичному (ідеальному) і класицистичному.
Кожний з цих типів творчості відомий людству з давніх давен і упродовж його історико-культурної еволюції проявлявся у своєрідних історико-художніх напрямках. Так міметичний тип втілювався в пластичному мистецтві давньої Греції, в ренесансному реалізмі та просвітницькому, в критичному реалізмі ХІХ сторіччя… Ідеальний – в християнському живописі, барочному мистецтві, романтизмі ХІХ століття, модернізмі нашого сторіччя. А як же бути з імпресіонізмом? Очевидно, що він далекий від нормативно-класицистичної естетики, але й в інші типи творчості він не вписується – тому-то фахівці і “підтягають” або до міметичного або до суб’єктивно-ідеального мистецтва. Найчастіше суб’єктивне мислиться як суб’єктивно-ідеалістичне (традиція Берклі), що по суті скасовує реальне як таке, а отже і повнокровне суб’єктивне, котре існує лише поряд і на противагу об’єктивному, хоча й по-своєму приломлює у собі ідеальний абсолют, не збігаючись з ним цілком. З іншого боку, суб’єктивне нерідко тлумачать як приципово адекватну копію реального, лише “забарвлену” індивідуальною емоцією та відчуттям. Проте “суть справи” саме втому, що суб’єктивне не співпадає з об’єктивним, однак, за діалектикою межі, містить об’єктивне і у собі. Таким чином виходить, що суб’єктивне реалізується лише на противагу об’єктивному, певною мірою відзеркалюючи його у собі, та ідеальному, водночас суб’єктивно переломлюючи його. Інакше кажучи, суб’єктивне органічно синтезує, по-філософськи знімає суперечність об’єктивного і ідеального.
Втім, реальна істина та ідеал природно тяжіють до цілісності, одночасно, суб’єктивне ж як таке з суперечностей, які зростаючи та поглиблюючись, за невмолимою діалектикою зрештою трансформують та конденсують його або в об’єктивне або в ідеальне. Так суб’єктивне знімаючи у собі суперечність об’єктивного та ідеального, саме необхідно еволюціонує в одне із них. Проте ще з Платонових часів філософи ототожнювали суб’єктивізм
Фото Капча