Імпресіонізм

Імпресіонізм, у всякому разі на початку свого існування, спирався на об’єктивне сприйняття світу орієнтоване на зорове враження. Природа мала бути не об’єктом інтерпретації, за якої художник зображує те, що він знає про предмет, а джерелом безпосереднього почуття --- переплетіння відтінків, вібрації світла, трепету життя, де ні на мить ніщо не залишається нерухомим. Моне писав, що хотів би спочатку бути незрячим, а потім раптово прозріли, щоб почати писати, що собою являють предмети навколо нього. У зв’язку з тим Жюль Лафорг, сучасник перших імпресіоністів, близький їм французький поета і прозаїк помітив у нарисі «Імрпесіонізм» центральним поняття називає «імпресіоністське око».

Імпресіоніст – це художник, що володіє «природним оком», котре він протиставляє «академічному», і перевага першого в тому, що воно вловлює природну вібрацію кольорів, найскладніших нюансів. «Імпресіоністичне око» не примітивне, навпаки воно вінчає еволюцію людського бачення. Воно дозволяє. А це непросто бачити і передавати природу такою, якою вона є, а саме через вібрацію кольору. Таким чином життя постає живим і змінним. Мінливість треба вловити, але це не можливо бо невловимо мінлива і реальність і сприйняття самого художника. Отже, «ідеантичість» за Лафоргом --- ілюзорна. Вона створюється не копією природи, «властивість генія», риса справжнього мистецтва, що не піддається класифікації.

 

 

До поезії Верлена Дебюссі звертався протягом всього свого творчого шляху. Він займає найбільше місце у вокальній ліриці композитора, для котрого Верлен передусім --- ліричний поет, у віршах якого тонко поєднуються нюанси значення слів, музичні співзвуччя, відтінки кольорів. У поезії Верлена вплив імпресіоністичного методу забарвив його лірику в особливі тони.

Перша збірка Верлена “Сатурнічні поеми” (“Сатурналії”) певним чином нагадує твори парнасців, але частково; сам Верлен, вже тут співучий, гнучкий, музичний аж ніяк не сприймається як “безстрасна” картина зовнішнього світу. Елемент суб’єктивності, пов’язаний передусім з загальним відчуттям розірваності світу і свідомості, настроєм меланхолії дуже відчутний і у ранній збірці.

Для того щоб стати “наївним”, “щирим” в поезії Верлен відійшов від “епічної і героїчної традиції, залишив історичні сюжети, александрійський вірш заради незвіданих ритмів, що розкріпачують фантазію, заради вільної версифікації заради “нюансів” В “Поетичному мистецтві” він сформував програму імпресіонізму: “музика найперше”, “хай нюансу, неоцінний дар, понад кольором панує строгим ”, “красномовству шию поламай”. Але Верлен ніколи не ілюстрацією до догм якоїсь певної художньої школи, без особливих утруднень переливався у форми сусідніх методів, й це вияв особливості суб’єктивно-сенсуалістичного типу мистецтва, закріплюючи то своє об’єктивне начало, то розвиваючи суб’єктивне. Майже одночасно Верлен обновив реалістичну поезію, утвердив імпресіонізм і “створив трамплін символізму”, відступаючи при цьому від традиційно-романтичної і парнаської позицій. В той же час сам поет відмовився відносити себе до будь-якого літературного напрямку і навіть стверджував, що слово “символ” йому невідоме. Дійсно, його поезія ніколи не переносилась у недосяжну далечінь вічних істин. Образність його лірики живилася враженнями реального життя, забарвленими невловимими відчуттями, котрі створюють особливий нервовий ритм його поетичної мови. Слова і образи переповнюють віршову мову, набігають одне на одне, створюючи легку невизначену форму.

Притаманне символізму обожнювання музики втілюється у Верлена в особливому звучанні його вірша, що роблять його майже недоступним для перекладу. Вірші звучать, переливаючись, і дзюркочучи, розмиваючи смислові зв’язки між словами, примушуючи їх зливатися в одну музичну стихію. Але за усієї хиткості музичної структури у них доже багато зримих, пластичних, зорових образів навколишнього світу. Говорячи про верленівську поезію часто порівнювали його сприйняття з наївним сприйняттям дитини, яке не розчленовує видимий світ, а відчуває його цілісним, від чого він постає ніби огорнутим таємничим маревом, що створює фон на якому окремі предмети втрачають свої обриси й ніби вібрують у променях світла. Це саме ріднить його з живописом художників-імпресіоністів, які розвинули і культивували прийом “розфокусованого” зору, коли враження одержується “розпущеною” зіницею, схоплюючи ближні й дальні плани одночасно, не фіксуючи око на якомусь певному предметі, але тонко диференціюючи градації кольору. Така форма проекційного зору давала можливість сприймати природу як кольоровий килим, що легко лягає на площину картини. Дивлячись ніби поза кожний конкретний предмет імпресіоністи почали писати поза предметне середовище. Фон став не менш важливим, ніж самі предмети. Виникла можливість узгоджувати вже саме співвідношення кольорів.

Іноді Верлен ніби навмисно демонструє читачеві принципи імпресіоністської зображальності. У вірші “Оманливе враження” тричі з’являється миша: У сірих сутінках вона здається чорною, на чорному фоні вона не більш ніж маленька сіра грудочка, нарешті, в блакитних променях сходу, миша здається рожевим. Хіба ж це не імпресіоністична відсутність кольору як такого, а лише результату освітлення та кольорового фону.

З допомогою цих засобів Верлен малює “пейзажі суму”, “пейзажі душі”, як їх називає Андрєєв. Так у “Заходах сонця” меланхолія і природа зливаються в одному образі в єдиній метафорі.

У назві збірки “Романси без слів” (1874), що з’явилася після “Доброї пісні” --- ціла програма імпресіоністської поезії, її найближчої мети--- музичності, її далеко йдучого наслідку---“безсловесності”. Як це часто буває в імпресіоністів “Романси без слів” змальовують пейзажі. Інші сюжети історичні, героїчні, сатиричні і т. д. зникли без сліду. Але самі пейзажі тут порівняно з “Доброю піснею” змінилися, ставши “пейзажами душі”, тому й збірка складається зі “співзвуччя”, емоційних замальовок, мелодій, що збираються з віршів, фрагментів, нарисів, мотивів, мелодій, складаючи разом поетичну симфонію. В цілому ні збірка ні вірші, що її утворюють не мають ані тем, ані осмислених сюжетів, ані логічного розвитку. Світ цього твору існує зараз, тут, і хоча у ньому і виникають певні мотиви з бельгійських, англійських споминів поета, теперішній час---- єдиний реальний час імпресіоністської лірики Верлена. Він фіксує те, що в даний момент народжує потік вражень. Так само одномірний і простір. Одномірність часу і простору --- наслідок того, що пейзаж є “пейзажем душі”, що спроможний намалювати її стани, де корон об’єктивного і суб’єктивного вже не непроникний, де він розмивається і утворюється злитість зовнішнього і внутрішнього у враженнях, у настрої у тому загальному звуковому потоці, в котрому немає жодної можливості розчленувати і строго класифікувати складові.

Як от у цьому вірші:

Спадає тихо дощ на місто.

Артюр Рембо

Розмитість, що є ознакою імпресіоністичного образу визначає і синтаксис вірша, всю його конструкцію, кожний елемент, на зміну логічно завершеним розгорнутим фразам, що несуть у собі думку і опис, прийшли короткі фрази котрі кладуться як мазки художника-імпресіоніста. Фраза ж втрачає перш за все всю свою самостійну активність, з неї зникає дія разом з дієсловом-присудком. Мініатюра Верлена зі стрімким, ковзким ритмом пісні в один рух, в одне відчуття, де старанно оброблено зовнішню сторону вірша, що звучить як музичний твір. Повтори, внутрішнє римування, система співзвучних голосних, алітерацій --- все це створює ефект музичного слова.

В “Акварелях” Верлен передає фарбово словесну бесіду, спілкування душ. В цьому циклі помітно “парадоксальну закономірність” імпресіонізму--- абстрагування конкретного. “Акварелі ” ще далі від англійської дійсності, ніж “Бельгійські пейзажі ” від справжньої Бельгії. Зв’язок відчувається тільки в англійських словах --- назвах окремих віршів циклу. Всі “Акварелі” ніби конкретні і всі відчутті на дотик на полотні художника. Але слова --- не фарби. Слова, що мають малювати й звучати мало-помалу звільняються від їх головної мети --- вираження змісту. І зміст відповідно зникає, і слово перетворюється на своєрідний елемент, на дещо забарвлене, чи дещо звукове, стає абстрактним знаком. ”Музики найперше” --- це обіцяння саме такого розвитку подій, заміни смислу звучанням, перспективи безсловесності. Так імпресіонізм стає “трампліном символізму”. Вже в поезії Верлена імпресіонізм еволюціонував настільки, що виробив образну систему, спроможну з’єднатися з символізмом, з Ідеєю стати конкретною оболонкою абстрактного.

 

 

Імпресіонізм (франц. Impressionisme від impression – враження) – напрям у мистецтві останньої третини 19 початку 20 ст. Найповніше виявився імпресіонізм у французькому живописі. Мав поширення також у скульптурі, літературі, музиці, театрі. Імпресіонізм склався у Франції в 60-х pp. 19 ст., досяг розквіту в 70-80-х pp. і незабаром розпався як цілісна система.

Спираючись на досягнення реалістичного демократичного мистецтва, імпресіоністи продовжували боротьбу проти ідеалістичного, рутинного, епігонського академізму й салонного мистецтва, виступали за відтворення краси навколишнього світу, повсякденного життя. Вони вважали, що митець повинен зображувати навколишнє так, як він його споглядає і відчуває. Звідси – розширення мотивів у мистецтві імпресіоністів, пошуки нових художніх засобів, найповніша передача зорових вражень.

Однак імпресіонізм втратив властиві попередньому етапу реалізму узагальненість імпресіонізму соціальну загостреність, інтерес до драматизму історичної дійсності, складного духовного світу людини. Тільки пізніше в імпресіонізмі виникли більш складні образи.

В літературі імпресіонізм виявився по-різному: в творчості таких письменників, як брати Е. і Ж. Гонкур у Франції, П. Альтенберг і А. Шніцлер у Австрії, він зближався з натуралізмом. У А. Гольца та Г. Гауптмана в Німеччині, О. Уайльда в Англії імпресіонізм переплітався з символізмом. Така нечіткість в літературі не дає змоги говорити про нього як про оформлений творчий напрям.

Основну увагу імпресіоністи приділяли відтворенню змін у настрої, фіксуванню хвилинних вражень, не завжди вникаючи в суть явищ і їхню соціальну зумовленість. Крайні вияви імпресіонізму призводили до руйнування художнього образу, на що вказували Г. Плеханов, І. Франко. Окремі елементи поетики імпресіонізму використовували на реалістичній основі Гі де Мопассан у французькій літературі, А. Чехов – у російській, М. Коцюбинський і О. Кобилянська – в українській.

 

 

1. Літературна енциклопедія. – К., 1999.

2. Мистецтво сучасності та минулого. – К., 2001.

3. Українська та зарубіжна культура. – К., 2000.