Інфраструктура речень публіцистичного стилю

2) дієслова, що характеризують спосіб або манеру проголошення прямої мови: прокоментувати, повторити, застерегти, підмітити, додати, запевнити та ін., наприклад: Француз Жан Моне, батько ідеї економічної інтеграції Європи, запевняє: «Коли Західна Європа об'єднає свої сили, вона притягуватиме до себе і Східну Європу. Ця велика Східно-Західна Європа буде значною силою для зміцнення миру» (І. Дзюба). Дієслово «запевняє» означає «змушує повірити у щось» і вказує на те, що зміст чужого висловлення не сприймається мовцем як беззаперечний факт;

3) дієслова, які виражають дії та емоції, що супроводжують висловлення: посміхнутися, здивуватися, засмутитися, втішатися, ремствувати, обурюватися і т. ін., наприклад: Коли запитав про це Віктора Івановича, він у відповідь лише посміхнувся: «Балачки, це…» (Голос України. -25. 03. 1998) ; «Цар скоріше не повірить янголові, ніж Мазепі», – ремствували козацькі полковники (Дніпро. -1996. №1-2. -С. 85). Ці дієслова наповнюють висловлення експресивністю і допомагають автору схарактеризувати емоційно-психологічний стан мовця в момент мовлення;

4) дієслова, що вказують на перебіг розмови: запитати, поцікавитися, відповісти, продовжити та ін., наприклад: – Чому так мало? – поцікавилися журналісти на брифінгу, який відбувся в Міністерстві закордонних справ уранці 18 січня (Вітчизна. -1994. -№11-12. -С. 129) ; – Той пасажир, – продовжує співрозмовник, – мабуть, був першим у нашому місті, перед ким вибачилися за завдані йому незручності (Голос України. -21. 05. 1998). Головне призначення таких дієслів – полегшити адресатові завдання правильно сприйняти висловлення.

У реченнях публіцистичного стилю спостерігаємо досить широкий спектр модальних та суб'єктивно-оцінних значень, виражених вставними одиницями.

Для цих конструкцій є характерною різноманітність морфологічного вираження та структурного оформлення. Найбільш частотним граматичним варіантом є однослівні вставні компоненти: модальні слова, прислівники. Рідше в цій функції виступають іменники, прикметники та слова сполучникового типу. Серед модальних слів частіше використовується ті, що передають значення впевненості, наприклад: Звичайно, культурна сфера України опинилася в дуже тяжкому економічному становищі (Київ. -1996. -№7-8. -С. 3) ; Безперечно, одна з найколоритніших постатей пори «великої руїни» – Петро Дорошенко (Дніпро. -1996. -№1-2. -С. 81). Домінування слів цієї семантичної групи породжене характером комунікативної ситуації публіцистичного мовлення, коли автор впевнений у змісті повідомлюваного. У випадках, коли з різних причин такої впевненості немає, вживаються модальні слова може, можливо та ін., наприклад: Може, не завжди ми робимо так, як робили наші пращури (Київ. -1994. -№5-6. -С. 12) ; Можливо, це одне з найбільших чудес двадцятого століття – з'ява на політичній карті світу великої європейської держави України (Літературна Україна. -16. 11. 1995).

Синонімічним засобом вираження ставлення до повідомлюваного може виступати і вставний іменник правда, наприклад: Правда, у споминах, які з'явилися на Заході, ті фактори чомусь обминають, вчинки мотивують в основному з погляду ідеалістичної самопожертви (Дзвін. -1991. -№8. -С. 90).

Наступною групою за частотою вживання серед частин мови в текстах публіцистики є прислівники, функціонально вони, як і група модальних слів, є словами-організаторами, які вводять логічний контекст, наприклад: Врешті, зневага рідного ніколи не була основою любові до братнього (Г. Тарасюк).

Функціональними синонімами до цієї групи вставних одиниць виступають слова сполучникового типу отже, однак, наприклад: Отже, звертаємося до своєї прадавньої віри, до народних джерел і батьківської пам'яті, там наше коріння і спасіння (Київ. -1994. -№5-6. -С. 12).

Серед вставних конструкцій широко представлені односкладні (означено-особові, неозначено-особові, безособові та безособово-інфінітивні) речення, які виконують різні функції: власне-модальну й означають ставлення мовця до ступеня реальності змісту висловлення, модально-вольову й позначають різні контакти із співрозмовником, модально-кваліфікативну і вказують на джерело повідомлення, ставлення мовця до способу оформлення висловлення, наприклад: Він повернутий на доопрацювання, поки що, треба гадати, його знову будуть «протягувати» наші політичні опоненти (Літературна Україна. -28. 03. 1996). Все ж, сподіваюсь, в головному я не помилився (Дніпро. -1993. -№7-9. -С. 48). А, як то кажуть, що будуємо – те й маємо (Час/Time. -19. 07. 1996) Досить поширеними є двоскладні вставні речення, які виконують переважно модально-кваліфікативну функцію і вказують на джерело висловлення, наприклад: Як пише Грушевський, «нарід же і не поворухнувся» (Дніпро. -1996. -№1-2. С. 68).

У наступному підрозділі розглядаються вставлені елементи, їх структура та семантика. Структурні типи представлені різноманітними варіантами, серед них переважають синтаксичні утворення – речення та словосполучення.

У семантичному плані вставлені одиниці взаємодіють із змістом усього висловлення, беручи участь у загальному комунікативному завданні й співвідносячись із змістом базового речення або окремих його членів. Така взаємодія виявляється насамперед тоді, коли ті чи інші елементи базової структури є семантично недостатніми. Це, як правило, займенникові прислівники та займенники, наприклад: Зараз ви можете будь-коли приїхати у військову частину, де служить ваш син (а служить він тепер дома, в Україні, часто в своїй області, а то й районі), провідати його, поговорити (Літературна Україна. – 15. 02. 1996). Як бачимо, вставлена конструкція містить досить докладну інформацію про місце перебування суб'єкта дії, позначене в базовій частині малоінформативною обставиною де.

Функціонально-смислова взаємодія вставлених одиниць з базовою частиною має досить розгалужений характер. За нашими спостереженнями, всі вони можуть бути об'єднані в чотири основні типи: логічний, інформативний, оцінний, ситуативний.

У межах логічного типу виділяємо такі варіанти: 1) вставлені конструкції