+3 8(066) 185-39-18
fПредмет:
Тип роботи:
Курсова робота
К-сть сторінок:
40
Мова:
Українська
стає розподіл сукупного капіталу в економіці у формі цінних паперів і у формі готівки. З середини 60-х років закінчується перший етап розвитку сучасної теорії інвестицій і починається наступний, пов’язаний з моделлю оцінки капітальних активів (САРМ) “. Розвиток даного етапу пов’язаний із працями Шарпа, Літнера, Моссіна. Значна частина їхніх праць була присвячена одній проблемі: “визначити ціни на ринку акцій, якщо всі інвестори, володіючи однаковою інформацією, однаково оцінять прибутковість і ризик окремих акцій і будуть формувати оптимальні в контексті теорії Марковіца портфелі, виходячи з індивідуальної схильності до ризику“, що вказується Гриньовою [13, 251]. Данілов у своїй статті вказує, що “основним результатом САРМ стало встановлення співвідношення між доходністю та ризиком активів для рівноважного ринку. Важливим є той факт, що при виборі оптимального портфеля інвестор повинен враховувати весь ризик, пов’язаний з активами (ризик за Марковіцем), а не тільки його частину, названу “систематичний“, “несистематичний, “ ризик ліквідується вибором відповідного портфеля“ [14, 81].
І Гриньова В. М. і Довбенко М. у своїх працях вказують, що наприкінці 70-х р. ця теорія зазанала критики в роботах Р. Ролла, бо САРМ не допускає емпіричної перевірки. Приблизно в той же час С. Россом було запропонована альтернативна модель оцінки капітальних активів, що одержала назву “арбітражної моделі“ (АРМ). Вона будується на основі того, що співвідношення між очікуваною прибутковістю і ризиком повинно бути таким, що жоден індивідуальний інвестор не міг одержати необмежений дохід від чисто арбітражної угоди. В цілому з 80-х рр. інвестиційна теорія, що синтезує портфельну теорію Марковіца-Торбіна, САРМ, набуває широкого застосування [13, 251; 14, 81].
Незважаючи на тип портфеля цінних паперів ними необхідно управляти, існує два основних підходи: перший – оснований на методах фінансового управління і припускає створення збалансованого портфеля з врахувнням міжгалузевої диверсифікованості, при цьому інвестиції робляться в добре зарекомендовані, успішні компанії; другий підхід – сучасний, припускає успіх інвестицій, в основному залежить від правильного розподілу засобів за типами активів, також ризик інвестицій у визначений тип цінних паперів визначається імовірністю відхилення прибутку від очікуваного значення, також в другому підході враховується, що загальна прибутковість і ризик інвестиційного портфеля можуть мінятися шляхом варіювання його структури, а всі оцінки носять ймовірний характер. Описані підходи управління портфелем цінних паперів інвестора були описані Гриньовою в підручнику за її редагуванням “Інвестування“ [13, 251].
Сьогодні серйозний вплив на економіку країн справляє фінансовий ринок та цінні папери.
На сьогодні загальну структуру світових фінансових ринків майже на 80% формує ринок США, Європи, Великобританії, Японії та Китаю. Упродовж останніх років зростає роль США та Європи, скорочується частка Японії й Південно-Східної Азії і стрімко розвивається, такими можна вважати Індію та країни Центральної та Східної Європи, міжнародні активи яких перевищують один трильйон доларів США.
Основними інструменами міжнародного фінансового ринку сьогодні є акції, облігації, депозити. Протягом останніх років найдинамічніше розвивався ринок акцій та корпоративних облігацій. Так частка корпоративних облігацій зросла з 11, 7% у 1993 р. до 26, 5% у 2004 р., державних облігацій знизилась з 28, 3% до 17, 8%, а депозитів скоротилася з 31, 1% до 27, 9%, тобто відбувається зростання частки боргових і пайових цінних паперів. Депозити і державні цінні папери є досить перспективною складовою майже для всіх сегментів міжнародного фондового ринку, оскільки найчастіше пов’язані з національними фондовими ринками [23, 24].
Слід зазаначити, що країни СНД мають також фондовий ринок та ринок облігацій як його складової. Приблизно на одній стадії розвитку перебувають ринки облігацій Азербайджану, Вірменії, Грузії, Таджикистану, Білорусії. У цих країнах ринок облігацій малорозвинений. Його обсяг становить 17, 2 млн. дол. і представлений ринком державних (15 млн. дол.) і корпоративних облігацій (2, 2 млн. дол.). У Молдовії основну частку в структурі ринку облігацій посідає внутрішінй ринок державних облігацій, який є досить розвиненим. Його обсяг – 98 млн. дол. США. У Казахстані один із найрозвиненіших ринків облігацій серед країн СНД. Його загальний обсяг становить 5, 969, 9 млн. дол. Він представлений як внутрішнім (3, 724, 9 млн. дол.), так і зовнішнім (2, 245 млн. дол.) ринками, які порівняно з Росією і Україною збалансовані: 60% – внутрішній і на 40% зовнішіній ринки. На внутрішньому ринку перебувають в обігу державні (2 604, 4 млн. дол.), муніципальні (73 млн. дол.), корпоративні (1047, 9 млн. дол.) облігації. Ринок облігацій Росії – найрозвиненіший серед країн СНД. Його обсяг – 74, 912, 4 млн. дол. Більшчу частку становить зовнішній ринок – 75% (55, 983 млн. дол.) і внутрішній обсяг – 18, 929, 4 млн. дол. Ринок облігацій відсутній лише в Туркменістані, де економіка не є ринковою, серед країн СНД. Україна входить до трійки держав, серед країн СНФ з найрозвиненішим фондовим ринком та ринком облігацій зокрема.
3. Іноземний капітал в Україні
3.1 Державна політика щодо залучення іноземних інвестицій в економіку України
Пожвавлення економічних процесів в Україні в значній мірі залежить від ефективності державної інвестиційної політики, наявності сприятливого інвестиційного клімату. Для України іноземні інвестиції мають велике значення, тому пожвавлення інвестиційної діяльності в країні передбачає залучення фінансових ресурсів, нових технологій і передового досвіду розвинених країн,