Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Іноземні інвестиції у світовій економіці

Тип роботи: 
Курсова робота
К-сть сторінок: 
40
Мова: 
Українська
Оцінка: 

незначне зростання. Так, серед країн Азії саме Китай та Індія зможуть залучити найбільшу частку іноземного капіталу в даному регіоні. Щодо країн Латинської Америки, то найбліьш привабливими будуть Бразилія і Мексика. Стосовно країн Південно-Східної Європи та СНД привабливими країнами можуть стати Росія, Польща, Україна.

Не дивлячись на скорочення інвестиційних потоків у 2004 р. в розвинених країнах, перспективи прискорення залучення капіталу в майбутньому залишаються досить позитивними, що підкреслюється прогнозами помірного екномічного зростання та помітного підвищення прибутків корпорацій, як зазначив в своїй статті Гайдуцький А. П. [9, 69].
 
2.3 Портфелі цінних паперів та фондовий ринок
 
У другій половині ХХ ст. в економіці розвинутих країн відбулися радикальні зміни. Вони були пов’язані з бурхливим нарощуванням інвестицій, зокрема і портфельних. На місці окремих ізольованих регіональних фінансових ринків виникає єдиний міжнародний фондовий ринок. До традиційного набору фінансових інстурментів (іноземна валюта, акції та облігації підприємства, державні облігації) додався постійно зростаючий список нових похідних інструментів – депозитарні розписки, форвардні контракти, ф’югерси на товари, опціони, варакти, сбони, процентні ставки. Як дозволяють реалізувати складніші та тонкіші стратегії управління доходністю й ризиком фінансових угод; як зазначає Довбенко у своїй статті “Сучасна теорія портфельних інвестицій” [14, 31].
В сучасній економічній теорії під портфелем цінних паперів розуміється сукупність різного виду цінних паперів, які відповідають прийнятому для інвестора рівню доходності ризику та ліквідності. Як зазаначає Гриньова В. М. “управління портфелем цінних паперів повинно починатися з: оцінки динаміки цін скупки та продажу наявних у портфелі активів і рівня їх коливань; розрахунку рівня прибутковості цінних паперів, що складають портфель: визначення необхідного рівня прибутковості цінних паперів, що дозволяє врахувати рівень ризику вкладення засобів; розрахунку дійсної вартості акцій, що дозволяє з’ясувати доцільність придбання цінних паперів, з’ясування строку скупності акцій» [13, 251]. Відповідно до сучасного підходу до типізації портфелів та реалізації конкретної економічної стратегії підпрємства можлива їх наступна класифікація: Данілов, Івашина, Чумаченко виділяють лише два типи інвестиційного портфеля (ІП) за його метою формувння: портфель доходу – ПІ, сформований за критерієм максимілізації рівня інвестиційного прибутку в поточному періоді незалежно від темпів росту інвестиційного капіталу на тривалу перспективу; портфель росту – ПІ, сформований за критерієм максимілізації рівня інвестиційного капіталу на тривалу перспективу незалежно від рівня прибутку в поточному періоді [15, 176].
Але Гриньова, на відміну від Данілова та інших, крім двох вищезазначених типів ПІ, виділила ще й: портфель ризикового капіталу – складається пераважно з цінних паперів (ЦП) молодих компаній агресивного типу, що вибрали стратегію швидкого розширення на основі універсалізації нової технологівї, випуску нової продукції; збалансовані портфелі – частково складаються з ЦП, що швидко ростуть у курсовій вартості, а частково з високоприбуткових ЦП; спеціалізовані портфелі – об’єднані не за загальним цільовим, а за найлокальнішим критерієм, наприклад: критерії стабільного капіталу та доходу, портфелем іноземних цінних паперів, портфелем короткострокових фондів, портфелем середньо- і дострокових фондів з фіксованим доходом.
В економічній літературі за ступенем ризику портфелі поділяються на агресивні, помірні, консервативні.
Як зазначають більшість економістів, теорія інвестиційного портфеля побудована на основі статистичного підходу, тобто про прибуток і ризик можна говорити тільки в середньому, за результатами діяльності протягом тривалого часу.
Так, щоб сформуватись, сучасна інвеситційна теорія пройшла у своєму розвитку кілька етапів. Так Гриньова В. М. в підручнику за її редагуванням зазначає, що перший етап відноситься до 20-30 – х років ХХ сторіччя, збігається із зародженням теорії фінансів як науки і представлений основними роботами І. Фішера з теорії процентної ставки та Вільямса, який запропонував теоретичний підхід до оцінки капітальних вкладень. В цей час усвідомлювалася присутність і важливість визначеності факторів невизначеності і ризику. Однак початок сучасної теорії ймовірності пов’язують з появою у 1952 році статті Г. Марковіца “Вибір портфеля”, у якій вперше була запропонована математична модель формування оптимального портфеля цінних паперів і приведені методи побудови таких портфелів. Його основною заслугою є запропонована ним у цій статті теоретико-імовірнісна формалізація понять “доходність” і “ризик”. У його моделі для вирахування співвідношення між ризиком інвестицій та їх очікуваною дохідністю використовується розподіл імовірностей [13, 25]. Як зазначає Довбенко М. у своїй сатті, саме Марковіц “вперше привернув увагу до загальноприйнятої практики диверсифікації портфеля і точно показав, як інвестори можуть зменшити стандартне відхилення його доходності, вибираючи акції, ціни на які змінюються по-різному” [14, 81]. Сьогодні вважається, що його модеь доцільно використовувати на першому етапі формування портфеля активів при розподілі капіталу, який інвестується за різними типами активів. У 1963 р. учнем Марковіца Шарпом В. була запропоновна однофакторна модель ринку капіталу, у якій вперше з’явилися знамениті “альфа“ – і “бета“ характеристики акцій. Шарп запропонував спрощений метод вибору оптимального портфеля. Модель Шарпа використовується “на другому етапі формування портфеля активів, коли капітал, що інвестується у визначений сегмент ринку активів, розподіляється між окремими конкретними активами, які складають обраний сегмент“. Наприкінці 50-х початку 60-х років з’явилися праці Дж. Тобіна. Але на відміну від підходу Марковіца, який лежить в руслі мікроекономічного аналізу й акцентує увагу на поводженні окремого інвестора, що формує оптимальний портфель на основі оцінки прибутковості і ризику активів, що включаються в нього, підхід Тобіна макроекномічний, бо об’єктом вивчення
Фото Капча