Іноземні інвестиції у світовій економіці

На сучасному етапі в розробці теорії капіталу виділяється концепція “людського” та “фізичного капіталу”, з’явилася в 60-ті роки ХХ ст. Дана концепція виникла внаслідок зростання людського фактора в умовах науково-технічної революції. Першими концепцію почали розробляти представники неокласичного напрямку: Г. Беккер, Т. Шульц. Розвиток даної теорії знайшло відображення у роботах: Е. Бородіна, Щетиніна В., Ісаєнко І. Вони зазначали, що у виробництві взаємодіють два фактори – “фізичний” капітал та “людський”. Фізичний капітал – це засоби тривалого використання, використовувані фірмою під час своєї діяльності; засоби виробництва. Саме розуміння фізичного капіталу є спільним між натуралістичною концепцією та концепцією “людського” та “фізичного” капіталів. Та сучасна концепція включає ще й “людський” фактор, який включає вроджені здібності і талант, а також освіта, каліфікація, знання, навички, енергію людини. Саме взаємозв’язок “фізичного” і “людського” капіталів призводить до отримання економічних благ підприємцем.

 

 

Капітал – одна із провідних категорій економічної теорії. Автори підручника “Основи економічної теорії” зазначають, що капітал – це категорія історична, вона відбиває конкретний історичний етап розвитку товарного господарства, певні за змістом відносин між товаровиробником, коли просте товариство перетворюється у капіталістичне, тобто таке товарне виробництво, де провідні позиції займає капітал [5, 201].

В сучасній економічній літературі існує велика кількість дефініцій капіталу. Найпоширенішими є:

* капітал – це загальна величина коштів у грошовій, матеріальній і нематеріальній формах, укладених в активи (майно) підприємства, тобто джерела коштів підприємства, що приносить дохід;

* це початкова сума коштів, призначених для здійснення підприємницької діяльності;

* це гроші, велика сума грошей [7, 215];

* самозростаюча авансова вартість [16, 256].

На мою думку, найбільш точне визначення терміну “капітал“ дав Мочерний С. В., оскільки він у поясненні сутності капіталу об’єднав всі, вищевикладені дефініції, тобто вчений визначає капітал як сукупність виробничих відносин капіталістичного способу виробництва, при яких засоби праці, певні матеріальні блага, гроші та різні види цінних паперів служать знаряддям експлуатації [6. 156].

Капітал за способом обороту та перенесенням способу вартості поділяється на основний, оборотний. Більшість сучаних вчених до основного капіталу відносять ті засоби виробництва, які використовуються у виробництві тривалий час (промислові будинки, споруди, верстати, транспортні засоби тощо; у сільському господарстві – робоча худоба, багаторічні насадження) і переносять свою вартість на вартість новоствореної продукції в процесі свого значення. Оборотний капітал – це частина продуктивного капіталу, вартість якої входить у створені товари, послуги і повністю повертається підприємцю у грошовій формі після їх реалізації. До складу оборотного капіталу входять: вартості сировини, палива, допоміжних матеріалів, окільки вони повністю споживаються у кожному виробничому циклі і їх вартість повністю переноситься на вартість товарів, послуг [5, 201]. Зазначу: те, що А. Сміт у свій час вкладав у поняття “основного“ і “оборотного“ капіталу, і в сучасній економіці залишається актуальним, і істотних корегувань не зазнало. Так за Смітом основний капітал “характеризується тим, що приносить прибуток, не надходячи в обіг або не міняючи власника“, а оборотний – “тим, що приносить прибуток тільки в процесі обігу або міняючи господарів“ [2, 193].

За сферами застосування: промисловий, торгівельний, позичковий капітал. В більшості підручників з економіки дані види капіталу тлумачаться так: промисловий каптіал – функціонує у виробничій сфері (незалежно від галузі цієї сфери) одночасно у трьох формах: грошовій, продуктивній, товарній; торгівельний – капітал, що функціонує у сфері товарного обігу, відокремлюється від промислового у тому випадку, коли підприємець спеціалізується виключно на реалізації товарів; позичковий – грошовий капітал, майно, що його надають у позику на умовах повернення і плати у формі процента [5, 2006], [7, 220].

За роллю у створенні додаткової вартості: постійний капітал – частина авансового промислового капіталу, яка вкладається у засоби виробництва і переноситься конкретною працею на новостворений продукт, не збільшуючи його вартості: змінний – частина авансового промислового капіталу, вкладень в найм робочої сили, яка змінює свою вартість у процесі виробництва і є джерелом додаткової вартості. Так трактує постійний і змінний капітал Базилевич [16, 256]. Зазначу, що пояснення К. Маркса постійного і змінного капіталів досить подібні, і до тих, що були зроблені Базилевичем. Тобто розподіл Марксом капіталів на постійний і змінний і пояснення їх є доречним і досі.

За джерелами формування: власний капітал – капітал, вкладений власником фірми, визначений як різниця між сукупними активами фірми та її зобов’язаннями; залучений капітал створюється за рахунок розміщення цінних паперів та отримання банківського кредиту.

За значенням у створенні та перерозподілі доходу: реальний капітал