Іноземні інвестиції у світовій економіці

 

Табл. Відмінності між основним та оборотним капіталом за А. Смітом

Основний капітал Оборотний капітал

“Характеризуєтья тим, що приносить дохід або прибуток, не надходячи в обіг або не міняючи власника”.

Складається:

* “із будь-якого роду корисних машин і знарядь праці, що полегшують і зменшують працю”;

* з усіх “дохідних будівель, таких як приміщення під крамниці, склади, майстерні, будинки на фермі з усіма потрібними будівлями: стайнями, коморами та ін. ”;

* “поліпшення землі – усього того, що з вигодою витрачене на розчищення і приведення її до стану, найсприятливішого для обробітку та окультурення”;

* “набутих і корисних здібностей усіх мешканців або членів суспільства”.

“Характеризуєтья тим, що приносить прибуток тільки в процесі обігу, міняючи господарів”.

Складається:

* “із грошей, за посередництва яких обертаються і розподіляються серед споживачів інші три частини обігового капіталу”;

* “запасів продовольства, якими володіють м’ясники, скотопромисловці, фермер, хліботорговець, розраховують отримати прибуток»;

* “матеріалів, цілком сирих або більш-менш оброблених, що призначені для виготовлення одягу, предметів обстановки, будинків, але ще остаточно не використані в ділі... ”;

* “виробів, що вже виготовлені й закінчені, але ще перебувають у руках торговця або фабриканта і не продані чи не розподілені серед вдповідних споживачів”.

 

Автори підручника зазначають, що великою “заслугою вченого стало розуміння того, що співвідношення між складовими капіталу є неоднаковим у різних галузях виробництва. Крім того, він зрозумів значення капіталізованої цінності, набутих і корисних здібностей усіх жителів або членів суспільства”. Сміт трактував капітал як головну рушійну силу економічного прогресу, стверджував, що будь-яке збільшення або зменшення капіталу природним чином сприяє зростанню або скороченню мінової вартості річного продукту землі та праці країни реального балансу та доходу населення. А. Сміт зазначав, що зростання національного багатства неможливе без нагромадження капіталу [2, 193].

Активним опонентом та послідовником вченого був інший представник класичної економічної думки Д. Рікардо (1772-1823 рр.). Він визначав капітал як провідний фактор розвитку продуктивних сил суспільства, “частину багатства країни, яка використовується у виробництві й складається з їжі, одягу, інструментів, сировини, машин, всього необхідного для того, щоб привести в рух працю”. Та на відміну від А. Сміта, який пов’язував виникнення капіталу з переходом від примітивного до розвиненого господарства, Д. Рікардо трактував капітал позаісторично, стверджуючи, що знаряддя праці перісної людини, також є капіталом [2, 211]. Ще одним із представників класичної політичної думки, який розвивав теорію капіталу був Дж. С. Мілль (1806-1873 рр.). Услід за Смітом стверджував, що “крім початкових і загальних умов виробництва – праці і продуктивних сил – існує ще одна умова, без якої неможливо здійснити виробничу діяльність... Йдеться про попередньо нагромаджений запас продуктів минулої праці – капітал”. Трактуючи капітал як раніше нагромаджений матеріалізований продукт праці, Дж. С. Мілль зазначав, що останній є продуктом заощадження (продовжуючи вчення Сміта, який вважав, що “ощадливість, а не працьовитість є безпосередньою причиною зростання капіталу”), тобто утримання від теперішнього споживання заради майбутньої корисності. Відтак він дійшов висновку, що “зростання капіталу необхідним чином залежить від двох моментів – величини фонду і від сили схильностей, які спонукають заощаджувати”. У руслі ідей класичної школи Мілль стверджував, що зростання капіталу викликає безмежне розширення виробництва, оскільки межою багатства завжди слугує нестача не споживачів, а виробників і виробничих потужностей. Та водночас вчений визначав, що розвитку капіталів та виробництва притаманні певні обмеження, пов’язані із зменшенням граничної продуктивності капіталу. Мілль, так само як і Сміт, виокремлював у складі капіталу, зайнятого у виробництві: оборотний та основний [2, 261]. Отже, саме в працях Рікардо, Ф. Кене, Дж. С. Мілля та інших економістів, які були проаналізовані вище, визначений зв’язок капіталу з його тривалим використанням, а також речовою (товарною) сутністю. Представник неокласичної школи А. Маршал зазначав, що капітал – це речі, які утворюють передумови виробництва. Він виділяв спожвичий капітал (їжа, одяг, житло), опосередкований капітал (інструменти, машини, сировина) [1, 142]. Автори підручника “Економікс“ С. Брю і К. Макконелл визначають “капітал як створені людиною ресурси, використані для виробництва товарів і послуг; товари, які безпосредньо не задовільняють потреби людей” [3, 338]. Трактування капіталу Макконеллом та Брю є своєрідним узагальненням усіх вищевикладених визначень капіталу економістів, які є представниками натуралістичної концепції, згідно з якою капітал – це засоби виробництва або товари для продажу.

За статтею “Теорія капіталу: науково-економічний аспект“, автори якої Лисенко та Арлайович, другою концепцією, що трактує капітал є соціально-економічна. Згідно із якою капітал розглядається не як річ, а як відношення, що суперечить натуралістичній концепції. Представники – Клименко Г. А., Нестеренко В. П., відмітили, що капітал – це категорія, яка виражає не стільки технічне або організаційне, скільки соціально-економічне відношення, тобто він може існувати лише за певних соціально-економічних умов.

В основі монетарського підходу трактування капіталу покладений тезис про відсутність зв’язків між капіталом і благами, що є відмінністю її від