Інструментальний та класичний умовний рефлекс

Результати досліджень Торндайка добре вписалися в схему еволюційного мислення, що домінувала в той час у суспільстві. По-перше, закон ефекту утверджує адаптивну природу поведінки тварин, що формувалася поступово. По-друге, і це дуже, важливо, Торндайк відзначав, що закон ефекту є близькою аналогією дарвінівського принципу природного добору. Успішно адаптовані представники виду будуть жити досить довго, щоб передати свої навички наступному поколінню; ті, хто не адаптований, імовірно, вимре, практично не залишивши сліду. У житті окремої особи закон ефекту служить, по суті, аналогом закону природного добору поведінкових реакцій: успішні реакції зберігаються, марні «вимирають». «Це — процес добору серед реакцій... шляхом виключення невідповідних реакцій, що приводять до дискомфорту, і шляхом вибору відповідних реакцій, що приводять до задоволення... Той, хто вчиться й уникає небезпеки, буде жити, щоб, учитися ще один день...» (Тhогndike). 

 

 

Механізми класичного умовного рефлексу справляють на нас різноманітний вплив і можуть сприяти поясненню проблеми, яка має надзвичайне соціальне, політичне і медичне значення, — проблеми наркотичної залежності.

Ключ до розуміння наркоманії лежить у тих декількох принципах, які ми вже розглядали. По-перше, ми згадували, що функціонування багатьох систем організму спрямовано на підтримку постійного внутрішнього середовища. Зокрема, деякі системи викликають компенсаторні реакції, де б не відбувалися зміни, для того, щоб блокувати перекіс і зберегти стабільність. Зниження температури тіла, наприклад, пускає в хід механізми, що генерують тепло; раптова поява несподіваного стимулу запускає в дію процес повернення організму в стан спокою. І, нарешті, ми уже відзначали, що деякі з цих компенсаторних реакцій є набутими, імовірно, через механізм умовно-рефлекторного зв'язку.

Як це застосувати до таких наркотиків, як морфін і героїн? Ці наркотики дають різні ефекти, включаючи рятування від болю, відчуття ейфорії і розслаблення. Але після повторюваних прийомів наркотика всі ці ефекти слабшають. Іншими словами, у того, хто вживає наркотик, розвивається наркотична толерантність — зниження реакції на наркотик і, разом з тим, з'являється потреба в усе більшій і більшій дозі для досягнення повного ефекту.

Ми можемо уточнити і розвинути нашу думку. Для наркомана зі стажем вид шприца (досить лише одного натяку) — це достовірний сигнал швидкого надходження героїну. По суті, вид голки — це умовний стимул (УС), що говорить про обов'язкове надходження наркотика (БС). Щоб підготуватися до його прийому, організм робить умовну компенсаторну реакцію (УР), що прямо протилежна біологічно детермінованій реакції організму на сам героїн (БР). Таким чином, УР блокує БР або, принаймні, знижує бездіяльність, усе-таки допускаючи деяку дію наркотику. (Саме це є метою протидіючого процесу; блокування змін, вироблених наркотиком, захищає баланс організму.) Це зниження впливу ми і називаємо наркотичною толерантністю.

Умовний рефлекс може також пояснити ту жагу наркотика, що є центральною проблемою в наркоманії. Уявіть, що героїновий наркоман бачить шприц або проходить через ту місцевість, де він звичайно «стирчав», але по тій або іншій причині героїну в нього немає. У цьому випадку включається УС (вид голки, «торчкової» вулиці), запускаючи УР (компенсаторну реакцію), але БС (наркотик) не вводиться, виключаючи таким чином БР (дію наркотика). Наркоман випробує компенсаторну реакцію, якій йому немає що протиставити. Ми припускаємо, що тут і знаходиться джерело патологічного потяга до наркотику»!

Підтверджує це припущення і те, що особливі почуття і, симптоми, характерні для наркотичного голоду, насправді прямо протилежні тим, що пов'язуються із самим наркотиком. Героїн викликає ейфорію, спокій і зниження чутливості до болю, тоді як героїновий голод пов'язаний з депресією, занепокоєнням, підвищенням больової чутливості. Героїн викликає сухість у роті, в очах, і в носі, а його недостача — сльози, нежить і слиновиділення.

Це зауваження може мати пряме відношення і до ще одного важливого моменту в наркоманії. В даний час існує кілька різних методів лікування наркоманії, включаючи метадонову терапію. Однак кількість рецидивів у вживанні заборонених опіатів після лікування оцінюється в 70-80% (Rosenhan and Seligman, 1995). Чому це відбувається? Більшість наркоманів після лікування повертаються в те ж фізичне і соціальне середовище, у якому вони жили під час прийому наркотиків. Це середовище наповнене знаками, пов'язаними з минулим вживанням наркотика, і саме ці знаки запускають бажання наркотика. Рівень рецидиву значно нижчий, якщо пацієнти після лікування не повертаються у вихідне середовище і не зіштовхуються в такий спосіб з об'єктами наркотичних асоціацій.

Наступний, і дуже сильний, аргумент на користь протидії наркотикам ми знаходимо, коли розглядаємо самий небезпечний аспект наркоманії — можливість смертельного передозування. Уявіть собі наркомана з великим досвідом наркотизації у своїй квартирі. У нього поступово розвивається толерантність до наркотика завдяки компенсаторній реакції, що спрацьовує у відповідь на множинні асоціативні знаки в його квартирі. А тепер уявіть, що він вирішив уколотися в якомусь новому місці — припустимо, на квартирі друга. А це, у підсумку, нові УС, оскільки багато які зі звичайних асоціативних знаків у цьому випадку відсутні. Відповідно до того, що ми знаємо про генералізацію стимулу, це приведе до зниження УР, тобто до більш слабкої компенсаторної реакції, і наслідки цього можуть бути катастрофічними. Коли можливість компенсувати дію наркотика знижена, організм наркомана в