Інструментальний та класичний умовний рефлекс

Підтвердження цього припущення можна знайти в реальному житті, якщо проаналізувати дані опитування наркоманів, які пережили передозування героїну. Вони часто говорять, що смертельна доза була не більша звичайної. Крім того, немає ніяких підстав вважати, що ця ін'єкція, ледь не стала смертельною через домішки або неочищення наркотику. Але що змінилося в цьому випадку? Те, що людина укололася в новому місці, новій компанії і т.д. Подібні дані були отримані й у лабораторії. Пацюки можуть переносити високі дози героїну, якщо вони одержують дозу в тих же умовах, у яких звичайно одержували героїн; у новому місці вони не можуть переносити ту ж саму дозу (Siegel et al., 1982; Siegel 1983).

Як виглядає справа з іншими наркотиками? Умовна компенсаторна реакція може виявлятися й у реакції людини на нікотин і амфетамін; багато інших наркотиків також викликають подібну реакцію. І особливо вражає той факт, що експерименти Павлова зі слиновиділенням у собак, проведені майже сто років тому, дають нам підстави робити досить важливі висновки щодо проблем наркоманії.

СКІННЕР І ОПЕРАНТНА  ПОВЕДІНКА

Експериментальні дослідження оперантної поведінки почав Торндайк, але психологом, який визначив спосіб мислення сучасних вчених у даній області, був Б. Ф. Скіннер (1904-1990). Він у числі перших наполягав на проведенні розходжень між класичним і інструментальним рефлексом. У класичному рефлексі поведінка тварини викликається УР; слиновиділення, наприклад, запускається зовнішнім об'єктом. Але в інструментальному рефлексі, як стверджував Скіннер, тварина набагато менше залежить від зовнішньої ситуації. Її реакції виникають зсередини і викликаються тим, що ми називаємо волею. Скіннер назвав ці інструментальні реакції оперантами: вони справляють дію на середовище, вносячи зміни,які приводять до нагороди. У концепції як Торндайка, так і Скіннера нагорода мала вирішальне значення, і Скіннер прийняв запропонований Торндайком закон ефекту, вважаючи, що наслідок дії визначає посилення або ослаблення операнти (Skinner,1938).

Однак Скіннер був впевнений у тім, що метод дослідження научіння Торндайка неефективний. Замість того, щоб поміщати тварин у проблемну шухляду, Скіннер шукав метод, у якому інструментальна реакція може виконуватися постійно і швидко. Багато своїх досліджень він провів, використовуючи оперантні камери (широко відомі як «шухляди Скіннера), у яких пацюк натискав на важіль або голуб клював світлий диск (мал. 4.10). У цих ситуаціях тварина знаходилася перед важелем або диском протягом, скажемо, години, натискаючи або клюючи в тому темпі, який вона сама вибирала. Сила реагування тварини автоматично записувалася, а стимули і підкріплення керувалися комп'ютером. Звичайною мірою сили реагування є швидкість реакції, тобто кількість реакцій в одиницю часу.

 

 

Більшість проявів оперантного научіння подібні проявам умовного рефлексу. Розглянемо підкріплення. У концепції класичного умовного рефлексу цей термін пов'язується з операцією (встановлення зв'язку УС-БС), що підсилює УР. При оперантному научінні підкріплення відноситься до аналогічної операції, що підсилює реакцію за допомогою наступного привабливого стимулу або ситуацій, що містять щось приємніше, на зразок зерна для голодного голуба. І навпаки, підкріплення може полягати в обмеженні або захисті від чогось неприємного, наприклад, у припиненні ударів електричним струмом.

Іншими словами, підкріплення може полягати або в наявності якихось бажаних стимулів (стимулів, у яких тварина відчуває потребу), або у виключенні якихось аверсивних стимулів (стимулів, яких тварина зазвичай намагається уникнути). Обидва ці стимули забезпечують поліпшення стану тварини і закріплюють попередній тип її поведінки.

Так само як і при класичному обумовлюванні, імовірність інструментальної реакції збільшується з ростом кількості підкріплень і відбувається загасання реакції, коли підкріплення зникає.

Генералізація і диференціація

Інструментальна реакція не викликається зовнішнім стимулом; по термінології Скіннера, вона виникає зсередини. Але це аж ніяк не означає, що зовнішні стимули не грають ролі. Вони також здійснюють контроль, над поведінкою, оскільки служать диференціальними сигналами для тварини. Уявіть собі голуба, який навчили стрибати на педаль, щоб одержати зерно. Коли горить «зелене світло, стрибок на педаль винагороджується. Але коли горить червоне світло, натискання на педаль не приносить нагороди. У даних умовах зелене світло стає позитивним диференціюючим сигналом, а червоний — негативним (звичайно позначаються як З+ і С- відповідно). Голуб швидко вивчає цю закономірність, стрибає при наявності першого сигналу і не стрибає при наявності другого.

Пояснимо різницю між стимулами. УС+ сповіщає тварині про події у світі: «Незалежно від того, що ти робиш, наближається БС». З іншого боку, З+ говорить тварині про майбутній результат її дії: «Якщо ти зробиш це зараз, ти будеш нагороджений. УС- показує, що БС не піде (знов-таки незалежно від поведінки тварини). С-, навпаки, говорить тварині, що немає потреби реагувати саме зараз.

Незважаючи на ці розходження, функції генералізації і диференціації дуже схожі в класичному й інструментальному рефлексах. Розглянемо розподіл генералізації. Раніш ми бачили, що під час тренування з одним УС (допустимо, високим тоном) і тестових іспитах з іншим (низьким тоном) УР буде знижена. Чим більша різниця в УС, тим більший спад у силі УР. Те ж саме можна спостерігати в інструментальному рефлексі: в одному експерименті голубів навчали стукати дзьобом по диску при жовтому світлі. Пізніше тести проводилися з використанням різних хвиль колірного спектра,