Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Інтегральна соціологія Пітірима Сорокіна

Предмет: 
Тип роботи: 
Індивідуальне завдання
К-сть сторінок: 
21
Мова: 
Українська
Оцінка: 

людини і складається з соціокультурних феноменів різних рівнів. Найвищий з них – соціокультурна суперсистема; системи нижчого рівня – мова, етика, релігія, мистецтво, наука. Історія для Сорокіна – процес закономірних змін всередині соціокультурних систем та наступної заміни однієї суперсистеми іншою. Такий перехід супроводжується радикальною трансформацією соціальних інститутів, норм і цінностей, що знаходить свій прояв у соціальних і культурних кризах, революціях та війнах.

З цієї точки зору перша світова війна – це результат величезних переворотів у соціокультурній системі західного суспільства.
Вчений П. Сорокін вважав, що першою відмінною рисою соціології від інших суспільних наук є те, що вона являє собою генералізуючу науку. Історія, на відміну від соціології, – індивідуалізуюча наука, бо концентрує свою увагу на вивченні унікальних і неповторних явищ: християнства як певної релігії, Авраама Лінкольна як певного президента, США як певної держави і нації, тощо. Соціологія ж досліджує властивості, спільні для всіх релігій, всіх держав, всіх націй, всіх війн та революцій, всіх випадків президентства і т. ін.
Пітірим Сорокін у ряді своїх праць вдається до критичного аналізу таких положень Маркса, як закон абсолютного зубожіння робітничого класу («Пролетаріату нема що втрачати, крім своїх кайданів») та зростання його чисельності внаслідок розорення середнього класу, твердження про концентрацію багатств в руках небагатьох капіталістів, тощо. Сорокін підкреслює, що історія не підтвердила гіпотез Маркса та його пророцтв. На підставі величезної кількості статистичних даних Сорокін доходить висновку, що економічні умови існування пролетаріату не погіршувались, а покращувались; середній клас у капіталістичних країнах не зникав, а кількісно зростав і ставав основою процвітання країни та запорукою політичної стабільності; багатства не концентрувались в руках, одиниць, а, навпаки, спостерігалась «дифузія» (розповсюдження, розтікання) власності шляхом придбання робітниками акцій своїх та інших підприємств.
Надзвичайно гостро Сорокін критикує марксистський підхід до людини, яка у цьому вченні перетворюється на іграшку, маріонетку в руках сліпих економічних сил. Теорія Маркса, вважає Сорокін, принижує людину до рівня тварини; відбувається деградація особи, для якої немає нічого святого; людські відносини дегенерують до рівня жорстокої боротьби; нічого не коштує вбити людину. У вченні Маркса відбувається і девальвація (тобто знецінення) етики і права: вони стали лише рум'янами і пудрою для того, щоб зробити макіяж непривабливому тілу економічних інтересів.
Сучасний йому стан західної культури Сорокін діагностує як кризовий. Але це, зрештою, є нормальним, бо будь-яка цивілізація переживає стадії зародження, розквіту й руйнації: одна система цінностей стає застарілою, на зміну їй приходить інша. У майбутньому з'явиться нова цивілізація, яка виникне внаслідок конвергенції (від лат. convergere – наближатися, сходитися), тобто станеться набуття різними системами, наприклад, капіталізмом і соціалізмом, загальних або подібних ознак з подальшим злиттям у якісно нове єдине суспільство, в якому будуть збережені позитивні риси й цінності одного й другого ладу. Це, врешті, приведе до утворення змішаного соціокультурного типу, який за сприятливих умов може перерости у «сяючий інтегральний порядок» в цілому світі.
 
Висновок
 
П. А. Сорокін увійшов в історію як один з найвидатніших у галузі соціології мислителів XX ст.
П. Сорокін ставиться до того рідкісного типу вчених, чиє ім'я стає символом обраної ним науки. На Заході він давно вже визнаний як один із класиків XX століття, що стоїть в одному ряду з О. Контом, Г. Спенсером, М. Вебером.
Дійсно, цей російсько-американський соціолог зробив величезний внесок у розвиток суспільної думки і в розвиток соціології як науки про суспільство.
П. Сорокін, розробивши свою систему, виступив проти попередньої соціології, суб'єктивізму і психологізму. Його основна теза про те, що соціальна поведінка заснована на психофізичних механізмах, передбачає дослідження як поведінки, так і його спонукань. При цьому він вважає за необхідне вивчення діяльності індивідів, що дозволяє побачити їх суб'єктивний сенс, значення, цінності, норми. Останні визначають характер і особливості виділених їм суперсистем, або типів, цивілізацій.
Інтегральний підхід дозволив Сорокіну описувати те індивідуальне поводження і культурну цінність, складову частину кожної соціокультурної системи. Вдивляючись у майбутнє світу, Сорокін вважав, що панівним типом суспільства і культури буде тип специфічний (некапіталістичний і не соціалістичний), який об'єднає позитивні цінності та звільнитися від дефектів кожного типу. Фундаментом конвергенції з'являться не тільки політичні зміни, але близькість систем цінностей, права, мистецтва, спорту, дозвілля, сімейних і шлюбних відносин... Сорокін мріяв про нове майбуття через очищення і воскресіння культури, майбуття, засноване на альтруїстичній любові й етиці солідарності.
Творча спадщина П. А. Сорокіна величезна. Він автор понад 50 монографій, незліченної безлічі статей і есе. Його книги перекладені майже на всі мови світу. У 1964 р П. А. Сорокін був обраний президентом Американської соціологічної асоціації, яка в 1968 р заснувала щорічну премію імені П. А. Сорокіна за кращу книгу з соціології. У 1989 р. світова наукова громадськість відзначила 100 – річчя з дня народження П. Л. Сорокіна. У 1990 р на XII Міжнародному конгресі соціологів в Мадриді була заснована Міжнародна Сорокінська премія за найбільш значиму працю з соціології.
Значними та плідними були зусилля П. Сорокіна на посаді декана факультету соціології Гарвардського університету щодо інституціоналізації соціології не лише як науки, а і як предмета викладання у вищих навчальних закладах США. Його наукові погляди справили серйозний вплив на розвиток світової соціології XX ст.
На 79-му році життя завершилась «довга подорож», як сам Сорокін іменував своє життя, непересічної людини, який віддав всі сили на боротьбу з обскурантизмом в науці і соціальним злом, ніколи не впадаючи при цьому в крайнощі – ні огульної критики комуністичного тоталітаризму (жертвою якої він став), ні соціального нарцисизму західного способу життя.
П. Сорокін оригінально і своєрідно трактує процес розвитку, становлення та функціонування культури як соціального феномена, а, отже, об'єкта соціологічного дослідження. П. Сорокін вніс величезний внесок у розвиток світової соціології, його ідеї лягли в основу діяльності ряду соціологічних шкіл
Головне пророцтво Сорокіна сформульовано його ж високим, патетичним стилем: «Ми живемо, мислимо, діємо в кінці сяючого чуттєвого дня, що тривав шість століть. Промені призахідного сонця усе ще висвітлюють велич епохи, що минає. Але світло повільно згасає, і в густішій пітьмі нам все важче розрізняти цю велич і шукати надійні орієнтири в сутінках. Ніч цієї перехідної епохи починає опускатися на нас, з її жахами та страшними тінями. Однак за її межами, помітний світанок нової великої іденаціональной культури, що вітає нове покоління – людей майбутнього».
 
Список використаної літератури:
 
Громов И, Мацкевич А, Семенов С. Западная социология. – Сант-Петербург, 1997. – 182 с.
Гьоффе О. Вибрані статті. – Київ, 1998. – 90 с.
Сорокин П. А. Общедоступный учебник социологии. Статьи разных лет. – М. : Наука, 1994. – 62 с.
Сорокин П. А. Социальна мобильность // Человек. Цивилизация. Общество / Общ. ред., сост. и предисл. А. Ю. Согомонов: Пер. с англ. – М. : Политиздат, 1992. – 96 с.
Сорокин П. А. Социология революции. – М. : Российская политическая энциклопедия (РОССПЭН), 2004. – 659 с.
Сорокин П. А. Общедоступный учебник социологии. Статьи разных лет / Ин-т социологии. – М. : Наука, 1994. – 560 с.
Сорокин П. А. Социальная и культурная динамика // Человек. Цивилизация. Общество / Общ. ред., сост. и предисл. А. Ю. Согомонов: Пер. с англ. – М. : Политиздат, 1992. – 385 с.
Ленин В. И. Ценные признания П. Сорокина. // Ленин В. И. Полн. собр. соч. – Т. 37. – С. 188-197.
Бормотова С. С. Борьба советских учёных-марксистов против социологических идей П. Сорокина в первые послеоктябрьские годы (1917-1922). // Философские науки. – 1971. – № 1. – С. 123-130.
Канев С. Путь Питирима Сорокина. – Сыктывкар, 1990. – 365 с.
Тихонова П. А. Социология П. А. Сорокина. – М., 1999. – 128 с.
Зюзев Н. Ф. Философия Питирима Сорокина. – Сыктывкар: Эском, 2004. – 254 с.
Питирим Сорокин и социокультурные тенденции нашего времени. Материалы к международному научному симпозиуму, посвященному 110-летию со дня рождения П. А. Сорокина. – СПб., 1999. – 124 с.
Штомпка П. Социология социальных изменений / Пер. С англ. под ред. В. А. Ядова – М. : Аспект-Пресс, 1996 – 416 с.
Lawrence Т. Nichols. Science, politics and moral activism: Sorokin’s integralism reconsidered. // Return of Pitirim Sorokin. International Kondratieff foundation. – M., 2001. – P. 217-237.
Coser Lewis. Masters of Sociological Thought: Ideas in Historical and Social Context. – New York: Harcourt Brace Jovanovich College Publishers, 1977. – 611 pages.
Фото Капча