Інтелект як основа для творчості

П. Тадеєв

 

 

В роботі з наукової точки зору охарактеризовано сутність інтелекту. Представлено декілька академічних його визначень та історичні підходи до поняття інтелект. Охарактеризовано зв'язок інтелекту з інтелектуальними здібностями, а останніх з анатомо-фізіологічними особливостями нервової системи людини. Все це служить базою для визначення обдарованості.

 

В работе с научной точки зрения охарактеризовано сущность интеллекта. Представлено несколько академических его определений и исторические подходы к понятию интеллекта. Охарактеризовано связь интеллекта с интеллектуальными способностями, а ихсанатомо-физиологическими особенностями нервной системы человека. Все это служит базой для определения одарённости.

 

The article deals with the essence of intellect from scientific point of view. Some academic definitions of intellect are proposed by the author and historical approaches to investigation of this notion and also types of intellect are determined. The connection of intellect and intellectual abilities are characterized and intellectual abilities in the aspect of anatomic and physiological properties of personality nervous system. All these terms serve as the face for determination of giftedness.

 

Актуальність та постановка проблеми. Вперше серйозно почали досліджувати феномен обдарованості, займатися пошуком, виявленням обдарованих дітей та створенням умов для їх ефективного навчання, виховання і розвитку у США після закінчення Другої світової війни. Такого роду дослідження і практичні дії насамперед пов'язані з Дж. Гі л фордом, який працював у Пентагоні і розробляв на замовлення програми виявлення розумово обдарованих індивідів. З того часу у США проблемі виявлення обдарованих індивідів та їх навчання надається значення державної ваги. У відповідь на увагу до обдарованих дітей у США в СРСР у 1975 році створюється Всесоюзна рада з питань координації роботи з дослідження, навчання і виховання обдарованих дітей. Дослідженням феномену обдарованості займаються Б. М. Теплов, О. М. Леонтьев і С. Л. Рубінштейн. У результаті виконаних досліджень викристалізувалось розуміння того, що обдарованість є дещо більше, ніж сума здібностей. Проте такий підхід не був до кінця розроблений концептуально і, тим більше, забезпечений методично.

Історично обдарованість насамперед пов'язувалась з інтелектуальними здібностями індивіда, його інтелектом.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питанням структури і типів інтелекту присвячена значна кількість досліджень. Серед них дослідження М. Л. Сабателли [1], Дж. Гілферда [2], Е. Л. Торндайка [3] та багатьох інших вчених. Серед останніх досліджень виділимо статтю А. І. Савенкова [4] в якій побудували концепцію соціального інтелекту.

Мета статті. Проаналізувати різні підходи до поняття «інтелект» та виділити його різні типи і зв'язок між ними. Охарактеризувати зв'язок між інтелектуальними здібностями та анатомо-фізіологічними особливостями людини.

Виклад основного матеріалу. Дослідженню взаємозв'язку між інтелектом В роботі М. Л. Сабателла [1] досліджується поняття інтелекту і обдарованості; розглядається важлива роль мозку, його будови і функціонування, аналізуються різні теорії розуму і можливості його підсилення, а також зміни, які відбуваються в структурі мозку внаслідок взаємодії генетичних особливостей і набутого досвіду.

Дж. Гілфорд [2], розробляючи структуру інтелекту, виділяє 120 базових здібностей. З одного боку, така кількість складових сприяє кращому з'ясуванню глибинних основ інтелектуальної діяльності, з іншого боку, вона не сприяє розумінню цілісності інтелекту.

В 1920 році Е. Л. Торндайк [3] запропонував трьохкомпонентну модель інтелекту, яка включає здатність розуміти і оперувати ідеями (абстрактний інтелект), конкретними предметами (механічний інтелект), людьми (соціальний інтелект). Соціальний інтелект був визначений ним як «здатність розуміти людей (чоловіків і жінок, хлопчиків і дівчаток) керувати ними, поступати мудро в людських відносинах».

Пізніше дослідники переконалися в тому, що дати означення соціального інтелекту значно простіше ніж його виміряти. Означення соціального інтелекту з самого початку варіювали від досить вузьких до широких. Наприклад в означенні Торндайка виділено два аспекти: пізнавальний (когнітивний) і поведінковий (аффектний).

Впродовж всього XX століття психологи вважали, що для успішної реалізації особистості в житті необхідний високий інтелект, інші вказували на необхідність раннього виявлення і розвитку творчого потенціалу (креативності).

Педагоги, в свою чергу, більше схилялися стверджувати, що для успішної реалізації особистості в першу чергу необхідні глибокі знання.

Однак, в кінці XX століття все більше психологів-дослідників схиляються до думки, що саме основне для успішної реалізації особистості в житті - здатність ефективно взаємодіяти з оточуючими людьми.

За твердженням американського психолога Д. Голмена приблизно 80% життєвого успіху людині забезпечує те, що можна назвати некогнітивними факторами в число яких входить емоційний інтелект. Під останнім Д. Голмен пропонує розуміти самомотивацію, стійкість до розчарувань, контроль над емоційними сплесками, вміння відмовлятися від задоволення, регулювання настрою і вміння не давати переживанням заглушити можливість думати, співпереживати і надіятися.

В різний час вчені по своєму трактували поняття «соціальний інтелект» [4]:

‒як здатність вживатися з іншими людьми (Moss F. & Hunt Т., 1927);

‒як здатність мати справу з оточуючими (Hunt Т., 1927);

‒знання про людей (Strang R., 1930);

‒здатність легко сходитися з іншими людьми, вміння входити в їх положення, ставити себе на місце іншого (Vernon P. E, 1933);

‒здатність критично і правильно оцінювати почуття, настрої і мотиви вчинків інших людей (Wedeck J., 1947).

Д. Векслер відстоював