Інтелект як основа для творчості

В даний час знову посилився інтерес до поняття «соціальний інтелект» та «практичний інтелект», а також їх взаємозв'язку з загальним інтелектом.

Спільним у розглянутих концепціях інтелекту є те, що вони не структурують інтелект, а систематизують зовнішні його прояви, іншими словами, інтелектуальні здібності людини. А отже, не дивно, що жодна з концепцій вичерпно його не характеризує. Інтелект безмежний у своїх зовнішніх проявах і скінчений як сукупність анатомо-фізіологічних задатків. Тому будь-яка спроба структурувати інтелект (фактично вибрати певну кількість здібностей, що його репрезентують) має свої як позитивні, так і негативні грані.

Позитивним є те, що застосування такого підходу при розробці тестів інтелекту сприяє отриманню об'єктивних даних щодо рівня розвитку певної кількості інтелектуальних здібностей людини. Негативним, безумовно, є те, що інтелект при цьому підмінюється набором інтелектуальних здібностей, які не репрезентують його в усій повноті. А за зовнішніми проявами інтелекту (враховуючи обмежену їх кількість із нескінченної множини) не завжди можна адекватно судити про інтелект в цілому, на чому фактично будується практика психодіагностики. Інтелект загалом є дещо більше, ніж окремі його прояви у ситуації тестування.

Зазначене вище є свідченням прагнення представити інтелект як систему певної кількості інтелектуальних здібностей. Водночас окремі вчені задавались метою виділити серед зовнішніх проявів інтелекту людини найхарактерніший, найсуттєвіший, тобто домінантний. Завдяки цьому з'явились різні трактування суті інтелекту. Для Ч. Спірмена інтелект - це здатність уловлювати абстрактні зв'язки. С. Берт пов'язує з інтелектом здатність індивіда розв'язувати проблеми з обов'язковою опорою на утворення логічних зв'язків. Разом з тим, повсякденне життя переконує в тому, що «інтелектуальна діяльність не зводиться до утворення зв'язків...». Здатність мислити логічно є швидше лише однією з форм прояву інтелекту. А. Біне і Т. Сімон, розв'язуючи прагматичну проблему конструювання методики діагностики інтелектуальних здібностей дітей з метою виявлення індивідуумів з затримкою інтелектуального розвитку, брали за основу розсудливість (здатність розуміти, міркувати і робити правильні висновки). Але і цей підхід не є вичерпним, оскільки «інтелект дав людині не тільки здатність мислити науково, а й інші здібності, включаючи відчуття можливого, чесність, толерантність і свідомість».

С. Берт доходить висновку, що розвиток інтелекту пов'язаний зі збільшенням кількості, різноманітності, оригінальності і компактності зв'язків, які мозок може використати й інтегрувати в єдине ціле. До такого висновку, швидше за все, зазначений автор прийшов, з'ясовуючи, чим проста задача відрізняється від складної. На думку дослідника, відмінність полягає в кількості фактів, що вводяться в задачу, і в кількості наявних між ними зв'язків. Якщо людям з високим інтелектом під силу розв'язання складніших задач, то кількість зв'язків, які існують в їхній пам'яті, між елементами минулого досвіду має бути більшою; водночас логічною є вимога щодо різноманітності й оригінальності таких зв'язків. Цілком можливо, що кількість зв'язків, їх різноманітність та оригінальність визначаються не тільки вольовими зусиллями людини в процесі розв'язування задачі, а й структурою нейронної сітки кори великих півкуль головного мозку.

Природно також припустити, що інтелектуальні здібності певною мірою визначаються характером діяльності кори великих півкуль головного мозку. Н. Бехтерева пропонує розглядати мозок як структуру, що складається з жорстких і гнучких ланок. Жорсткі ділянки спеціалізуються в певному виді діяльності, а гнучкі ланки можуть виконувати різні функції, цим самим доповнюючи перші. До такого висновку вченого привело спостереження за активністю різних зон у процесі розв'язування експериментованим задач. Виявляється, що при розв'язуванні однотипних задач у різний час беруть участь різні гнучкі ланки. Як наслідок, цілком можливо, що рівень розвитку інтелектуальних здібностей людини визначається оптимальним співвідношенням «загальної площі» жорстких і гнучких ділянок. Жорстка зона, яка спеціалізується в певному виді діяльності, безперечно, краще справляється з відповідним завданням, ніж гнучка, яка в потрібний момент часу бере на себе подібні функції. Але в процесі розв'язування складної задачі потенціальних можливостей жорсткої зони може не вистачити, а тому на допомогу мають прийти вільні гнучкі зони. Чим більше гнучких зон, тим більші у мозку резерви. Разом з тим, надмірна кількість вільних зон свідчить про недостатню структурну спеціалізацію мозку.

До цих пір не йшлося про механізм поширення нервових збуджень. Було б дивно, якби за його сутністю не приховувались інтелектуальні здібності людини. Речовини, за допомогою яких передаються збудження, називаються медіаторами. Ті, що виробляються в мозку, називають нейропептидами. Лабораторними дослідженнями встановлено, що електромагнітні поля впливають на концентрацію медіаторів. Сьогодні відомо також, що внаслідок стимулювання певних зон мозку людина починає швидше виконувати арифметичні операції, розв'язувати запропоновані їй задачі. До такого ж ефекту призводить використання деяких фармакологічних препаратів. Таку ж дію має і позитивний емоційний стан особистості в процесі розв'язування задач, які представляють для неї інтерес. То ж можна припустити, що позитивні емоції, зв'язані з концентрацією особистості на розв'язанні певної проблеми, призводять до збільшення концентрації нейропептидів. А далі відома фізична аналогія. Речовини з більшою густиною краще проводять механічні коливання. Так і нейрони, заповнені речовиною з більшою концентрацією нейропептидів, швидше переносять нервові збудження. Помічено, що чим важливішою для людини є дана подія, тим емоційніше вона її сприймає, а отже, міцніше запам'ятовує і ефективніше використовує в процесі мислення. Зрозуміло, що емоції, які