Інтелект як основа для творчості

Сказане спонукає пов'язати з інтелектом анатомо-фізіологічні особливості нервової системи людини. Такий погляд на інтелект узгоджується з відомою сьогодні тезою про те, що розуміння людиною вимог проблемної ситуації (один із проявів інтелектуальної діяльності) зв'язане з побудовою силою її уяви ментальних просторів. На ефективності побудови ментальних просторів позначаються як наявні зв'язки між окремими явищами і фактами, відомі людині з попереднього досвіду, так і швидкість процесів, що відповідають за обмін інформацією.

Зазначеним вище базові конструкти інтелекту не вичерпуються. Річ у тому, що мозок людини дуже часто «розігрує з нею злий жарт», а саме, «думає про те, що йому більше до вподоби». Іншими словами, в процесі розв'язування тієї чи іншої проблеми мислення людини час від часу відволікається від основної діяльності і оперує інформацією, не пов'язаною зі змістом проблеми, що розв'язується. Нерідко завдяки зазначеному фактору губиться ідея розв'язку, втрачається його оригінальність і т. п. То ж здатність зосередитися на проблемі, що розв'язується, конче необхідна для того, щоб заставити мозок працювати над тією проблемою, яку індивід розв'язує в даний момент, є важливою компонентою у структурі її інтелектуальної діяльності.

Як бачимо, розумова діяльність людини не є ізольованою від інших її психічних функцій, а тісно зв'язана з ними, то впливаючи на їх перебіг, то, навпаки, відчуваючи вплив з їхнього боку. Саме тому продіагностувати інтелектуальні здібності в чистому вигляді неможливо. Зазначене вище спонукало одного з дослідників зробити песимістичний висновок, за яким «інтелект є абстракцією, що нагадує посмішку Чеширського кота, так як в повсякденному житті ми тільки проявляємо інтелектуальну поведінку».

Тим часом, у науках, що мають справу з дослідженням інтелекту, дотримуються думки, що ефективність інтелектуальної діяльності людини визначається анатомічними та фізіологічними особливостями нейронних процесів, а також певними психічними якостями особистості, її вольовою, емоційною, мотиваційною сферою тощо.

Не зважаючи на велику кількість інтелектуальних здібностей (проявів інтелекту), природно припустити, що інтелектуальна діяльність людини базується на якомусь фундаментальному принципі. Закони логіки, безперечно, відіграють суттєву роль у перебігу мислення. Водночас сьогодні набуло широкого використання уподібнення мозку людини обчислювальному пристрою з паралельною організацією обробки інформації. Така модель інтелектуальної діяльності, можливо, задовольнила б людські вимоги, якби не було відомо, що нейронні сітки не обтяжені ніякими обчислювальними процедурами, якщо вести мову про принцип роботи невеликих ділянок мозку, а не про мозок у цілому. Той факт, що до кожного нейрона приходять сигнали від тисячі інших нейронів, що знаходяться на значній відстані від нього, теж заставляє засумніватися в тому, що така складна система зв'язків з принципово відмінною топологією від звичного для нас тривимірного простору може бути потрібною для організації простих логічних елементів. Крім сказаного, на користь «нелогічного» принципу організації інтелектуальної діяльності можна навести приклади «нелогічних вчинків людини». Скажімо, людина схильна приписувати однаковим наслідкам однакові причини, хоча логічну одиницю чи логічний нуль можна отримати різними шляхами, не порушуючи логічних законів.

Як бачимо, мозок на сьогодні залишається одним з найбільш загадкових об'єктів природи, оскільки немає однозначної відповіді на запитання, де і як народжуються думки і почуття, де і як зберігаються і оживають спогади, в чому полягає зв'язок між інтелектом та структурно-функціональними особливостями мозку. А тому зусилля людини, спрямовані на розкриття найбільшої з таємниць – механізму інтелектуальної діяльності – нагадують деякою мірою спроби барона Мюнхгаузена. Наявні труднощі в з'ясуванні сутності інтелекту, які в першу чергу обумовлені складністю об'єкта дослідження, спонукали окремих вчених зробити висновок про те, що доцільніше було б ставити запитання не що таке інтелект, а що він собою являє як носій згадуваних вище зовнішніх проявів. Як наслідок, з'являються декілька абстрактних визначень на зразок: «Інтелект - комплексна багатоповерхова структура здібностей, які, в свою чергу, прямо залежать від різних позицій й індивідуальних якостей». «Интеллект, - читаємо в одному з психологічних словників, – относительно устойчивая структура умственных способностей индивида». 3 «Філософського словника» дізнаємося, що інтелект як відносно стійка структура розумових здібностей індивіда проявляється в його здатності до мислення, особливо, до його вищих, теоретичних рівнів. Інтелект-сукупність пізнавальних здібностей індивіда, що визначають рівень його мислення і здатність розв'язувати складні проблеми. Розвиток інтелекту оцінюється на основі глибини знань і здатності індивіда не тільки їх зберігати у пам'яті, але й продуктивно й ефективно використовувати.

Згідно О. Конта, інтелектуальний розвиток суспільства пройшов три стадії:

‒теологічну: панування релігійних уявлень;

‒метафізичну: заміна традиційних вірувань критичною філософією;

‒позитивну: інтеграція і раціональна організація суспільства під впливом позитивної філософії.

Попри це, за останніми результатами наукових досліджень виокремлюють декілька видів інтелекту. Кожний не залежить від іншого і функціонує за своїми правилами. До виділених видів інтелекту відносять:

‒лінгвістичний;

‒музичний;

‒логіко-математичний;

‒просторовий;

‒тілесно-кінестетичний;

‒особистісний.

Лінгвістичний інтелект – здібність використовувати мову для того, щоб створювати, стимулювати пошук і передавати інформацію (поет, письменник, редактор, журналіст).

Музичний інтелект – здібності виконувати, створювати музику чи отримувати від неї задоволення (музикант, композитор).

Логіко-математичний інтелект-здібність досліджувати категорії, взаємовідносини і структури шляхом маніпулювання об'єктами чи символами, знаками і експериментувати впорядкованим способом (математик, учений).

Просторовий інтелект – здібності представляти, сприймати об'єкт і маніпулювати ним, сприймати і створювати зорові чи просторові композиції (архітектор, інженер, хірург).

Тілесно-кінестетичний інтелект – здібності формувати і використовувати рухові навички у спорті, виконавському мистецтві (танцюрист, спортсмен), у ручній праці (механік).

Особистісний інтелект має дві грані:

Це здатність керувати своїми почуттями, розрізняти, аналізувати їх, використовувати цю інформацію у своїй діяльності (письменник);

Це здатність підмічати і розуміти потреби і наміри інших людей, керувати їх настроєм, передбачати поведінку у різних ситуаціях (політичний лідер, педагог, психотерапевт).

Висновки. На охарактеризованому вище науковому тлі стосовно сутності інтелекту та його структури, репрезентованої інтелектуальними здібностями (зовнішніми його проявами), дослідники, у першу чергу психологи, не полишають надії визначити феномен обдарованості та відшукати методи її діагностики.

 

 

1.Sabatella М. L. Intelligence and Giftedness: Changes in the Structure of the Brain//Gifted Education International- 1999- Vol. 13- No. 3- P. 226-237.

2.Плферд Дж. Три стороны интеллекта. //Психология мышления. Под редакцией A. M. Матюшкина//М., 1965.. С. 433-456.

3.Thomdike E. L Intelligence and its use Нагреґв Magazine. 1920. 140. 227-235.

4.Савенков А. И. Конденция социального интелекта // Одаренный ребёнок. 2006- №1. С. 6-18.