Інтелектуальна власність як частина основних ресурсів держави

Паризька конвенція передбачає право держав-учасниць укладати між собою окремі угоди, які можуть охоплювати певні аспекти промислової власності. Ці угоди не повинні суперечити нормам Паризької конвенції[20].

Щодо охорони промислової власності громадяни кожної країни Паризького союзу з охорони промислової власності користуються у всіх інших країнах Союзу тими самими перевагами, які надаються в даний час або будуть надаватися в майбутньому законодавством своїм громадянам, не обмежуючи при цьому прав, спеціально передбачених Паризькою конвенцією.

Паризька конвенція не передбачає міжнародного патенту, чинного на території всіх країн Союзу. Але будь-яка особа, яка належним чином подала заявку на винахід, корисну модель, промисловий зразок або товарний знак в одній з країн Союзу, або правонаступник такої особи має право так званого конвенційного пріоритету в інших країнах Союзу. Термін конвенційного пріоритету становить 12 місяців для патентів на винаходи і корисні моделі та 6 місяців для промислових зразків і товарних знаків.

Жодна з країн-учасниць не має права не визначити конвенційного пріоритету або відхилити заявку на патент. Водночас Паризька конвенція 1883 р. не охоплює всіх аспектів правової охорони об'єктів промислової власності. Тому у сфері охорони об'єктів промислової власності укладено низку багатосторонніх угод і конвенцій. З метою уніфікації порядку подання заявки на отримання патенту 19 червня 1970 р. у Вашингтоні був укладений Договір про патентну кооперацію. В 1973 р. Договір набрав чинності. Україна є учасницею цього договору з 28 грудня 1981 р. Цей Договір передбачає можливість складання і подання так званої міжнародної заявки. На основі цієї заявки здійснюється пошук подібних технічних рішень, що має важливе значення для отримання патенту. І хоча Вашингтонський договір, як і Паризька конвенція, не передбачає єдиного міжнародного патенту, але створює передумови для єдиного порядку одержання патенту в країнах- учасницях цього Договору.

Висновки: Міжнародна система охорони інтелектуальної власності спрямована на формування єдиних підходів до забезпечення її прав, а також безпосередньо пов'язана з національним правопорядком, формує його основні засади з позицій вимог міжнародного приватного права.

 

 

Вивчення та аналіз джерел і літератури в сфері інтелектуальної власності та власні узагальнення дозволили сформулювати наступні висновки:

Ефективна та поступова розбудова сучасної України неможлива без її динамічного економічного розвитку. Такий розвиток, як правило, все більше спирається на створення та впровадження в господарській та соціальній інфраструктурі різнопланових об’єктів інтелектуальної власності, охорону і захист прав вчених, інженерів, винахідників. Досвід країн із розвиненою економікою підтверджує, що інтелектуальна діяльність, новаторство та креативність технічних рішень здебільшого визначають стратегію і тактику стрімкого й комплексного розвитку держави, високий технічний рівень виробництва, інтеграцію наукової, технологічно складової промисловості.

Слід відзначити, що на сучасному етапі перед Україною в цілому, та державною системою охорони зокрема, велика кількість невідкладних завдань, спрямованих на подальше поширення міжнародних та європейських стандартів у сфері правової охорони й захисту прав інтелектуальної власності.

Нагальним питанням постає дотримання встановлених правових норм в галузі охорони та захисту інтелектуальної власності, підготовка кваліфікованих працівників, до компетенції яких належить вирішення спірних питань у зазначеній сфері.

В Україні є низка проблем, які заважають розвитку інтелектуальної власності

- Найбільшою проблемою є бідність і необізнаність суспільства. За даними соціологічних опитувань 2013 року 95% опитуваних знають про існування інтелектуальної власності та його захист, але тільки 15% відмовляються від використання підробленої продукції, піратства та контрафактної продукції

- Проблеми регулювання відносин, що виникають між суб'єктами інноваційної діяльності при створенні об'єктів інтелектуальної власності: специфікації прав власності на результати науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт, що фінансуються за рахунок державного бюджету або через державні заклади; забезпечення патентної чистоти продуктів інноваційної діяльності; колективного управління авторським та суміжними правами тощо.

- Проблеми придбання й оплати майнових прав на використання об'єктів інтелектуальної власності, комерційного використання інтелектуальної власності як нематеріальних активів: нерозвиненості інститутів, що забезпечують комерціалізацію об'єктів інтелектуальної власності; передачі на комерційних засадах прав на об'єкти інтелектуальної власності; розвитку франчайзингу, трансферу технологій за кордон, налагодження системи інноваційного аудиту; формування життєздатного та ефективного інноваційного ринку, венчурного капіталу, сучасних форм кооперації інноваційного бізнесу (технополісів, технопарків) ; удосконалення механізму оцінки і передачі прав на об'єкти інтелектуальної власності тощо.

- Проблеми забезпечення надійної та ефективної охорони та захисту прав інтелектуальної власності, економіко-правового стимулювання розвитку індустрії інформаційних технологій, в тому числі відсутності узгодженої цілісної системи охорони та захисту прав інтелектуальної власності, дієвих механізмів захисту від піратства.

- Загальновизнано, що створення інтелектуального продукту та набуття прав на об'єкти інтелектуальної власності потребують відносно довгострокового інвестування. Суттєвими для України є також проблеми виробництва контрафактної продукції, удосконалення механізмів функціонування ринку інтелектуальної власності, методики вартісної оцінки прав на її об'єкти тощо.

Найважливішими напрямами розв'язання зазначених проблем є такі.

1. Подальша трансформація вітчизняного законодавства у сфері інтелектуальної власності з урахуванням кращого світового досвіду, його гармонізація з міжнародними нормами та стандартами.

2. Удосконалення національної системи охорони та захисту прав інтелектуальної власності з урахуванням міжнародно-визнаних норм і принципів упровадження дієвого механізму реалізації цих норм та запобігання несанкціонованому використанню об'єктів інтелектуальної власності.

3. Створення необхідних передумов для функціонування цивілізованого ринку об'єктів права інтелектуальної власності, впровадження ефективного механізму комерціалізації інтелектуальної власності та новітніх форм її використання (франчайзингу, передачі під заставу, опціонних угод, лізингових і рейтингових договорів), нормативного забезпечення оцінки вартості нематеріальних активів.

4. Стимулювання створення та швидкого введення до господарського обігу нових об'єктів права інтелектуальної власності, комерціалізація запатентованих науково-технічних досягнень; державна підтримка винахідництва, новаторства та творчої інтелектуальної праці.

5. Інформаційне забезпечення діяльності у сфері інтелектуальної власності, розвиток патентно-інформаційної бази, комплектування фондів національної патентної документації в регіонах, підключення до глобальної інформаційної мережі WIPOnet згідно з довгостроковою програмою ВОІВ, створення національної системи підготовки та перепідготовки фахівців у сфері інтелектуальної власності.

6. Активізація процесів створення недержавних організацій з питань охорони прав інтелектуальної власності, сприяння громадським ініціативам правовласників, зацікавлених у охороні та захисті своїх прав, формування у населення правової культури, поваги до прав на об'єкти інтелектуальної власності.

 

 

Цивільний кодекс України із змінами, внесеними згідно із Законами України від 27. 09. 2014р. // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003, №№ 40-44, ст. 356.

Рішення Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти „Про стан державного регулювання і управління у сфері розвитку, правової охорони і захисту інтелектуальної власності та інноваційної діяльності в Україні» від 16 квітня 2008 р. – www. kno. rada. gov. ua

Базилевич В. Д. – Інтелектуальна власність: Підручник- К. : Юрінком Інтер, 2010. – 674 с.

Борисова В. І. Цивільне право України: Підручник – К. : Юрінком Інтер, 2004. – 552 с.

Бошицький Ю. Л. Актуальні проблеми правового регулювання інтелектуальної власності в Україні в умовах трансформації суспільних відносин. – К. : Юридична думка, 2012. -540 с.

Драпак М. К. Основи інтелектуальної власності: Навч. посібн. – К. : Видавничій Дім Ін Юре, 2010. – 282 с.

Кубах А. І. Право інтелектуальної власності: Навч. посібник – Харків: ХНАМГ, 2008. – 149 с.

Макода В. Є. Правова охорона промислових зразків в Україні. – К. : Юрінком Інтер, 2009. – 300 с.

Орлюк О. П. Право інтелектуальної власності: Академічний курс. – К. : Видавничій Дім Ін Юре, 2009. – 688 с.

Підопригора О. А. Проблеми кодифікації законодавства про інтелектуальну власність. -К. : Юрінком Інтер, 2009. – 600 с.

Підопригора О. А. Право інтелектуальної власності. – К. : Видавничій Дім Ін Юре, 2004. – 672 с.

Святоцький О. Д. Інтелектуальна власність в Україні: правові засади та практика.. – К. : Видавничій Дім Ін Юре, 2009. – 900 с.

Святоцький О. Д. Право інтелектуальної власності: Підручник. – К. : Юрінком Інтер, 2006. – 400 с.

Сіренко І. В. Юридична природа прав на об’єкти інтелектуальної власності – К. : Українське право, 2010. – 350 с.

Язвінська О. Д. Найцінніший капітал: Охорона інтелектуальної власності у світі й Україні- К. : Науковий світ, 2010. -358с.

Офіційний сайт Рахункової палати. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.ac-rada.gov.ua 

Офіційний сайт Асоціації виробників програмного забезпечення. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.bsa.org 

Офіційний сайт Міжнародної федерації виробників фонограм. [Електронний ресурс]. – Режим до ступу: www.fpi.org 

Офіційний сайт Державного департаменту інтелектуальної власності МОН України. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.sdip.gov.ua 

Офіційний сайт Верховної Ради України. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.zakon.rada.gov.ua