Інтелектуальна власність як частина основних ресурсів держави

Однак не можна не зауважити, що ефективність системи охорони інтелектуальної власності є недостатньою через цілий комплекс проблем, які потребують термінового вирішення. Все це перешкоджає розвитку інноваційної діяльності, утворенню в Україні цивілізованого ринку інтелектуальної власності.

Як зазначає Комітет з питань науки та освіти Верховної Ради України, забезпечення реалізації політики у сфері охорони інтелектуальної власності в Україні характеризується відсутністю належної координації та недостатньою ефективністю у діяльності структур, які мають опікуватися питаннями розвитку інтелектуальної власності, її охороною і захистом.

Відповідні функції з охорони цього виду власності сьогодні частково виконують Міністерство освіти і науки України, Державний департамент інтелектуальної власності як його невід’ємна складова, Український інститут промислової власності. Функції щодо реалізації авторських і суміжних прав, здійснення заходів із захисту об’єктів інтелектуальної власності покладені також на Міністерство культури України. Водночас статус Департаменту інтелектуальної власності не узгоджується з вимогами Закону України «Про Кабінет Міністрів України», яким не передбачено утворення урядових органів. Все це заважає своєчасному прийняттю обґрунтованих рішень, а отже, притлумлює саму можливість адекватно реагувати на виклики часу, формувати комплекс назрілих інституційних, правових та економічних заходів задля розвитку цивілізованого ринку інтелектуальної власності відповідно до національних інтересів[10; c. 167].

Крім того, залишаються не вирішеними питання щодо фінансування заходів у сфері трансферу технологій, організації управління та розвитку інфраструктури у сфері правової охорони інтелектуальної власності: запровадження у структурі Державного департаменту інтелектуальної власності посад державних інспекторів в усіх регіонах України; розширення штатної чисельності підрозділу з питань захисту прав інтелектуальної власності Державної митної служби України; удосконалення діяльності регіональних центрів науково-технічної та економічної інформації щодо надання інформаційних і консультативних послуг з питань інтелектуальної власності; функціонування Державної патентної бібліотеки та її регіональних відділень тощо.

Неврегульованими також є питання створення ефективної системи збору та виплати винагороди авторам, виконавцям, виробникам фонограм, що суттєво перешкоджає розвитку ринку авторського права та суміжних прав.

Наслідком недосконалості законодавства та відсутності належного контролю є велика кількість порушень у діяльності організацій колективного управління, які повинні відігравати визначальну роль в охороні авторського права і суміжних прав. Так, наприклад, за даними Рахункової палати України, в державі щороку збирається лише близько 30 млн. грн. винагороди, що, за оцінками експертів, складає тільки 3% потенційної суми надходжень.

За умов обмеженої платоспроможності широких верств населення діють потужні стимули до придбання і споживання продукції, виготовленої з порушенням прав інтелектуальної власності.

Відповідно до статистичних даних, які були зібрані станом на 20. 11. 2013року – Близько 70% населення України споживає підроблену продукцію під маркою загальновідомих товарних знаків; лише п’ята частина населення ніколи не купує такої продукції. Промовистий факт: майже для 40% українських споживачів якість підроблених товарів являється цілком прийнятною.

Низькі стандарти захисту інтелектуальної власності в Україні багато в чому визначаються значним дефіцитом кваліфікованих фахівців в цій сфері, що, безперечно, вимагає великого обсягу специфічних знань. Лише з 2000 р. у вирішенні цього питання почали з’являтися деякі позитивні зрушення. Але і сьогодні потужність освітньої системи залишається низькою і не може задовольнити попит на фахівців подібного профілю. Серед головних причин недостатнього рівня ефективності охорони інтелектуальної власності українських фізичних і юридичних осіб фахівці найчастіше називають такі

- відсутність у держави засобів на патентування і здійснення реєстраційних процедур за кордоном (54, 8%),

- низький рівень правової культури в країні (46, 6%),

- відсутність належних знань та інформації про порядок захисту інтелектуальної власності за межами України (45, 2%),

- законодавчу неврегульованість в Україні питань трансферу технологій, в т. ч. у випадках виїзду українських фахівців на роботу за кордон (43, 8%).

У сфері законодавчого регулювання системи охорони інтелектуальної власності слід вирішити проблемні питання щодо володіння і управління правами на об’єкти інтелектуальної власності, які створюються за рахунок державного бюджету; колективного управління авторськими і суміжними правами; передачі прав на об’єкти інтелектуальної власності на комерційній основі; забезпечення розвитку франчайзингу, трансферу технологій; захисту комерційної інформації підприємств, а також ноу-хау; обліку об’єктів інтелектуальної власності та оцінки вартості нематеріальних активів; охорони раціоналізаторських пропозицій, порід тварин та сортів рослин, а також охорони фольклору, народних художніх промислів і традиційних знань та ін.

Крім того, має місце неврегульованість становища «інтелектуального спадку» колишнього Радянського Союзу. Після розпаду СРСР в Росії залишилося близько 500 тис. авторських свідоцтв на винаходи з грифом «Для службового користування», які ніколи не публікувалися. За розрахунками фахівців, приблизно чверть з них (125 тис.) належить українським винахідникам. До того ж, в Україні немає навіть переліку цих винаходів, не кажучи вже про їхні описи. Аналогічною є ситуація і з секретними авторськими свідоцтвами колишнього СРСР. Деякі з них вже перетворені на патенти Російської Федерації. Така ситуація може штучно створювати для українських підприємств певні труднощі в разі виходу на закордонні ринки високотехнологічної продукції. е з в

Одним з перших, безперечно, постає питання формування законодавчої бази у сфері охорони комерційної таємниці, включаючи питання ноу-хау; правової охорони раціоналізаторських пропозицій; трансферу технологій оцінки інтелектуальної власності, а також розробки методики оцінки вартості прав інтелектуальної власності.

Слід акцентувати увагу на впровадженні сучасних технологій управління процесами охорони інтелектуальної власності. Цьому сприяло б