Іосиф Броз

Іосиф Броз народився 7 травня 1892 року в селі Кумровець, у Хорватії, яка входила тоді до складу Австро-Угорщини, неподалік від Загреба в хорватському Загір'ї на кордоні зі Словенією. Батько, Франц Броз, був хорватом, а мати, Марія Явершек, – словенкою. Маленький Йожа (як називали його вдома) ріс і виховувався в багатодітній бідній родині.

З п'ятнадцяти дітей, вісім з яких померли у дитинстві, майбутній президент Югославії був сьомим. І. Броз рано пішов з дому на заробітки, тим більше що в 1913 році його батько остаточно розорився і перейшов у розряд наймитів. Бажання відправити сина в Америку спробувати щастя закінчилось невдачею через дефіцит грошей навіть на дорогу. Тоді Іосиф був відданий учнем у ресторан, але через три місяці втік звідти.

У 1907 році п'ятнадцятирічний Броз закінчив 5 класів початкової школи і два класи гімназії, після чого виїхав у місто Сісак (Хорватія), де став учнем у слюсарно-механічній майстерні. Тут він за три роки грунтовно освоїв слюсарну справу. Після досягнення 18 років, він виїхав до столиці Хорватії Загреба. Там, а також у Любляні, протягом 1910-1911 років, він працював на машинобудівних заводах. Одночасно став членом профспілки, і вступив у ряди Соціал-демократичної партії Хорватії і Словенії. Наприкінці 1911 року Броз відправився в пошуках роботи в ще одну провінцію Австро-Угорщини – Чехію, де влаштувався на металевий завод у Йінец-Ценкові, після чого перейшов на завод «Шкода» у Пльзені. Перебравшись у Німеччину, майбутній маршал найнявся на завод «Бенц» у Мангеймі, але незабаром оселився в Австрії, де став робітником автомобілебудівного заводу «Даймлер».

Восени 1913 року І. Броза мобілізували в австро-угорську армію, де він проходив службу спочатку у Відні, а потім у складі 25-го піхотного полку у Загребі. Коли почалася перша світова війна, Броз був відправлений на Сербський фронт. Зарекомендувавши себе гарним солдатом, він одержав чин взводного. На початку січня 1915 року його частина була перекинута в Галичину, на Карпатський фронт. Тут унтер-офіцер І. Броз також виявив себе як прекрасний солдат, його взвод знищив досить велику кількість російських бійців. Однак 4-го квітня 1915 року біля містечка Окно він був важко поранений і потрапив до Росії як військовополонений. Як згадував пізніше сам президент Тіто, це трапилося під час бою піхотинців австро-угорської армії із черкеською кіннотою, яка прорвала австрійські укріплення. У момент рукопашної сутички Броз одержав удар пікою в спину.

Проте, перебуваючи в російському полоні, І. Броз протягом 11 місяців лікувався в госпіталі в Успенському монастирі міста Свіяжська, недалеко від Казані. Там він перебував на грані життя і смерті, перехворівши запаленням легенів і тифом. Звідти Броз був переведений у місто Алатир на річці Сура (Чувашія), а потім у табір військовополонених у невелике місто Ардатов Симбірської губернії. Перебування в таборі не було довгостроковим і він перейшов працювати механіком на млин в селі Каласеево.

Наприкінці літа 1916 року його відправили в табір для військовополонених у місто Кунгур, неподалік від Єкатеринбурга. Там полонені використовувалися для роботи на будівництві залізниці. Тут І. Броз почав контактувати з робітниками-більшовиками, ознайомившись уперше з роботами Леніна. У Кунгурі його застала звістка про перемогу Лютневої революції. У травні він був переведений на роботу на станцію Єргач під Перм'ю. Звідти він вирішив тікати до Петрограду, де найнявся на Путиловський завод. Разом зі своїми колегами-робітниками І. Броз брав участь у липневій демонстрації проти Тимчасового уряду. Вражений більшовицькою пропагандою і зачарований революційними гаслами, молодий хорватський комуніст вирішив втікати на батьківщину, «робити революцію». Для цього він почав спроби виїхати на Балкани через Фінляндію, однак під Улеаборгом був схоплений поліцією, відправлений назад у Петроград і посаджений у Петропавловськую фортецю. Відсидівши там три тижні, Броз був відправлений у Сибір. У шляху, на залізничній станції Отаманський хутір, він довідався про жовтневий переворот.

Прибувши наприкінці жовтня 1917 року в Омськ, він вступив у ряди інтернаціонального загону Червоної гвардії, у якому прослужив кілька місяців. У великому бої під Омськом на хуторі барона Унгерна, червоногвардійські частини були розбиті, і І. Броз зник у селі Михайлівка, де працював механіком на паровій молотарці заможного селянина С. Шклярова. У цьому селі екс-червоногвардієць познайомився наприкінці 1917 року з дівчиною на ім’я Поліна, дочкою селян Белоусовых. Згодом, у травні 1918 року молоді люди одружилися.

І. Броз часто бував в Омську, де брав участь в агітаціях і революційній роботі, які вела югославська комуністична організація, що мала свою секцію при РКП (б). Після узяття Омська Червоною армією, Броз оселився в цьому місті, звідки він вирішив якомога швидше виїхати на батьківщину разом із дружиною П. Д. Білоусовою (оформили шлюб 7 вересня 1920 року в Боголюбському райвиконкомі, причому чоловік зареєструвався під прізвищем Йосип Францович Брозович). На початку листопада того ж року подружня пара Броз прибула в Загреб транзитом через Естонію, Німеччину і Австрію. Однак батьків своїх І. Броз у рідному селі вже не застав – матір померла ще в 1918 році, а батько переїхав у село Купінац, недалеко від Ястребарско, де працював лісничим. Відвідавши його, Броз залишив у нього вагітну дружину, а сам відправився в Загреб у пошуках роботи. Там він влаштувався в механічну