Історіографічний аспект кримськотатарської проблеми в українсько-російських відносинах (1991-2014)

Предмет:

Тип роботи:

Стаття

К-сть сторінок:

Мова:

Українська

Оцінка:

style="text-align: justify;">Теоретичні розвідки, присвячені вивченню ісламу в Криму та процесам інституціоналізації ісламу як інструменту реалізації власних інтересів (тут йдеться не лише про об’єднання за культурно-релігійною ознакою, а й про штучно створені релігійно-політичні об’єднання, що використовуються, зокрема Кремлем, як інструменти посилення ісламського екстремізму з метою дестабілізації ситуації на півострові та відволікання уваги місцевого населення, передусім російськомовного, від вкрай складної економічної ситуації, що склалась протягом більше як року після анексії АРК Росією та нелегітимного входження території до складу РФ (Бойцова О. [35], Джангужин Р. [36], Жидков Н. [37], Здіорук С. [38], Кирюшко М. [39], Маломуж М. [40], Муратова Є. [41], Полотнюк Я. [42], Швед В. [43] та ін.).

Наукові доробки, предметом яких є проблеми освіти та інформаційної політики в Криму, котрі безпосередньо стосуються кримських татар (Войналович В. [9], Газізова О. [44], Калакура О. [9; 45], Латишева О. [12] та ін.).

Політико-безпековий підхід. Предметом праць вчених, що представляють зазначений напрям, є міжнародно-політичні та міжнародно-правові аспекти врегулювання кримськотатарської проблеми. Особливої актуальності цей напрям набув у зв’язку із погіршенням становища кримських татар внаслідок окупації АРК

Російською Федерацією, яка своїми діями не сприяє налагодженню міжнаціонального діалогу, а навпаки створює умови для загострення міжетнічної та міжконфесійної ворожнечі (Абудараїмов В. [46], Ганюшкін Б. [47], Затулін К. [48], Кавагучі Є. [49], Парахонський Б. [50], Полтавець С. [51], Похлєбкін В. [52], Салущев С. [53], Шевель О. [54] та ін.).

Розглянемо більш детально зміст зазначених вище концептуальних напрямків дослідження кримськотатарської проблеми в українсько-російських відносинах. На жаль, подати комплексний аналіз праць усіх зазначених вище авторів видається технічно неможливо в рамках однієї наукової статті. Таким чином, до уваги візьмемо лише ті доробки, які являють собою найбільш комплексне бачення проблеми, котру ми досліджуємо.

В рамках історичного підходу на особливу увагу заслуговує праця експерта з кримської проблеми з Оксфордського університету Сассе Гвендолін “Кримське питання: ідентичність, перехід та конфлікт”, яка, досліджуючи ґенезу проблеми, намагається зрозуміти причини передачі Криму до складу УРСР у 1954 р. На думку Сассе Г., “немає жодного доказу того, що рішення М. Хрущева було пов’язане з його національною лояльністю, з почуттям гордості, яке зачепили, або почуттям несправедливості. Автор аналізує різноманітні погляди на рішення, прийняте М. Хрущевим, проте так і не розкриває таємницю цього кроку [25].

Питання правомірності передачі Криму Україні у 1954 році також досліджують зарубіжні вчені Маплс Д. та Дьюк Д. у своєму доробку “Україна, Росія та питання Криму”. Особливу увагу приділено становищу кримських татар в період депортації під час другої світової війни, а також в пострадянський період (19911992) [22].

Проблема спільності історичної долі України і Криму з найдавніших до новітніх часів розглядається в науковому доробку Чумака В., який, спираючись на існуючі джерела, розвінчує низку міфів і стереотипів, що закріпилися в масовій свідомості та почасти побутують в науковій літературі щодо Криму як “исконно русской территории”, історії та етногенезу корінного кримськотатарського населення півострова, “законності” передачі Криму Україні тощо [27].

Етнополітичний підхід до дослідження кримськотатарської проблеми найбільш ґрунтовно представлений у науковій статті Панчук М. та Рафальського О., що була опублікована в “Кримських студіях” [14], та одноосібній публікації Панчук М. в “Історичному журналі” [15]. В цих доробках подається аналіз джерел та літератури кримськотатарської проблеми як складової історіографії етнополітичного розвитку Криму упродовж кінця ХІХ – початку ХХІ століття. Важливість історіографічних розвідок Панчук М. полягає в обґрунтуванні потреби подолання негативних стереотипів щодо ролі кримськотатарської спільноти в історії України.

Комплексно етнополітичний аспект кримськотатарської проблеми представлений у виданні Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України “Крим в етнополітичному вимірі”. Кримськотатарська проблема розглядається авторами крізь призму загальних трансформацій, яких зазнали Україна і Крим упродовж кінця ХІХ – початку ХХІ століття. Подано аналіз перебігу та наслідків примусової депортації кримськотатарського народу у роки Другої світової війни, досліджено політико-правові аспекти повернення кримських татар на батьківщину та окреслено проблеми інтеграції в українське суспільство [55].

Предметом третього наукового напрямку є проблеми облаштування кримських татар, що повернулись. Серед найбільш ґрунтовних доробків варто виокремити колективну працю “Крымские репатрианты: депортация возвращение и обустройство”. Більша частина книги присвячена проблемам повернення та облаштування кримськотатарських репатріантів, а також етносоціальним процесам у їхньому середовищі, що мають місце [33].

Аналізуючи теоретичні розвідки, присвячені вивченню ісламу в Криму (четвертий напрям), можна стверджувати про те, що більшість наукових праць (Кирюшко М. [35; 39], Бойцова О. [35], Маломуж М. [40], Муратова Є. [41]) розглядають ісламський чинник в Криму крізь призму проблеми ісламського відродження, акцентуючи увагу читача на особливостях діяльності общин, мечетей, різноманітних ісламських угрупувань та організацій. Такий підхід дозволяє отримати чітке уявлення про ісламську присутність в Криму, а також окреслити тенденції розвитку саме “кримського ісламу”.

Досліджуючи проблеми освіти в Криму (п’ятий напрям), вітчизняний вчений О. Калакура зазначає, що “Імперська спадщина як царська, так і радянська, нанесла етнонаціональному самоусвідомленню мешканців півострова глибокі травми, породила ряд ідеологічних стереотипів, зокрема ідентифікацію жителів Криму як представників радянського народу, російськомовного населення та інших спотворень. Рецидиви тоталітарного мислення залишаються головною перепоною національного відродження, вільного культурно-освітнього розвитку кожної етнічної групи автономії” [45, с. 509].

Розглядаючи останній концептуальний підхід, варто підкреслити,