Історія грошей та фінансів

Предмет:

Фінанси

Тип роботи:

Навчальний посібник

К-сть сторінок:

164

Мова:

Українська

Оцінка:

ж суми він повинен внести з своїх вимог, борг по яких він сподівається отримати. Хто має будинок, але не володіє рухомим майном вартістю 1 фунт, віддає 1 пфеніг. Хто не володіє рухомим майном вартістю 1 фунт, але займається торгівлею або ремеслом, віддає 1 пфеніг. Податок сплачується протягом 14 днів по настанні релігії (1 жовтня). В англійських міських церквах та в усіх сільськіх церквах встановлюється ковчег (кухоль для пожертвувань), в який кожний після того, як приніс присяги і після ретельного підрахунку вартості свого майна, кидає по совісті те, що він зобов'язаний сплатити відповідно до встановленого порядку. Ухилення від сплати карається відлученням від церкви. У ковчега три ключі: один — в священика, два — в особливо добросовісних прихожан. Складальники та інші довірені свідки зобов'язані доставити зібрані в селах гроші до свята всіх святих (1 листопада) в резиденцію єпископа. Після цього їх збирають далі в місцях, визначених архієпископами і єпископами. Всім, хто платить сумлінно, відпускається третина гріхів.

У 1185 р. французький і англійський король оголосили (вже не вперше) про стягування податку для надання підтримки державам хрестоносців, який проте так і не був зібраний. В указі Генріха II, датованому кінцем січня 1188 р., говориться: Тому, хто бере хрест, будь він духовною або світською особою, по папському розпорядженню і через всемогутність Господа і святих Петра і Павла відпускаються всі гріхи, в яких він покаявся. Ті ж, хто не бере участь в поході, як духовні, так і світські особи, зобов'язані платити десяту частину доходів поточного року з рухомості і всього майна в золоті, сріблі й іншій формі. Виключаються з цього в духовних осіб одяг, книги; в духовних і світських — коштовні камені; в лицарів — коні, зброя і одяг, призначені для особистого користування. Всі духовні особи, лицарі і слуги, виступаючі в похід, одержують в свою користь десятину з своїх земель і земель своїх людей, самі ж не платять нічого. Городяни і селяни, що узяли хрест без дозволу своїх панів, зобов'язані проте платити десятину...

В зборі податків, як і взагалі в грошових справах, Генріх II був нещадний. У XIII ст. введення і стягування податків на фінансування хрестових походів узяло на себе папство.

Першим англійцем, який зважився сказати королю “ні”, був Святим Х'ю (1140р.—1200р.) з Лінкольна (Англія). Він відмовився платити податки Річарду Левове Серце і тому залишився в історії.

Флоренція, що налічує 90 тисяч жителів і мала в своєму розпорядженні найбільш розвинуту в Європі суконну промисловість, за твердженням економістів-істориків, ніяк не могла вважатися податковим раєм. Міські доходи від комунальних земель, конфіскованого майна вигнаних супротивників режиму, міських монополій, перш за все від вельми прибуткових монополій на продаж солі, від використовування міських “інструментів” (податки, що стягувалися з тих, що ввозяться в місто товарів, ринкові мита, збори за хропіння вантажів на березі ріки, складські мита, дорожні збори) і, нарешті, від численних штрафів, передбачених міським кримінальним правом, доповнювалися з середини XIII ст. масою непрямих, а також прямих зборів. Серед непрямих податків найвидніше місце займали промисловий податок і податок з обороту. Оподатковувалося саме відкриття ремісничої майстерні. Власники магазинів платили свого роду вітринний податок і ще один — за установку украй необхідної в сонячний літній час маркізи. Сумнівну роль грали міські примусові позики, що зачіпають практично кожного жителя.

Податки у виробництві і торгівлі харчовими продуктами і предметами споживання виступали в основному у вигляді податку з обороту, який можна було перекласти прямо на споживача. Частка податків в (кінцевому результаті) постійно підвищувалася. Для продовольчих товарів відповідний податок складав 1,5% прибутку з обороту. Інші ремесла оподатковувалися у розмірі 2,5%. Говорили, що “у Флоренції за все, окрім повітря і води, потрібно платити збори”.

Збір податків і мит на користь феодалів проводився уповноваженими — “міністеріалами”. Частіше всього міністеріалами були дрібні васали, які проживали в даному місті, або інші вільні землевласники, що мали свої маєтки в межах міської межі. Але були серед міністеріалів і дворові великих феодалів, і раби, відпущені на свободу. За послуги, які міністеріали приносили феодалам, вони одержували землю і звільнялися від всяких повинностей.

Феодальним містом в Західній Європі XII ст. управляв сеньйор, який був або світською, або духовною особою. Форма міського управління, судячи з історичних документів, що збереглися, була не у всіх містах однакова, частіше всього на чолі міського управління стояла група чиновників-міністеріалів, що призначалися сеньйором. В місті Страсбурзі, наприклад, в кінці XII ст. на чолі міського управління стояли чотири посадовці, що призначалися єпископом (сеньйором міста): шультхейс — розбирає злочини; бургграф — міський начальник; митник — митний складальник; начальник монети.

Збір непрямих податків здійснювався не державою, а великою кількістю відкупників. Місто пропонувало свої 73 групи по податку з обороту до продажу на свого роду відкритих торгах і передавало кожну групу після формальної перевірки на доброчесність тому або тим, хто пропонував найвищу ціну. Переваги такої процедури для міста полягали в швидкому отриманні оцінної суми податку. Для відкупника податків перевага полягала в тім, що, крім прибутку від відсотків, оскільки сума арендної платні розглядалася як позики, він придбавав можливість одержувати також прибуток на