Історія грошей та фінансів

Територію Галичини обслуговував створений 1940 р. емісійний банк у Кракові, який провів дві емісії злотих із різними датами.

На Галичині для фінансування боротьби українського народу за незалежність використовувалися грошові квитанції — бофони.

На території рейхскомісаріату «Україна» спершу в обіг вводилися військові марки — білети імперських кредитних кас номінальною вартістю 1,5, 10 і 50 рейхспфенігів, а також 1 і2 рейхсмарки. При цьому радянський рубль зберігав законну платіжну силу і приймався з розрахунку 10 руб. за 1 марку, що в п'ять разів перевищувало довоєнний курс.

З 1 червня 1942 р. у м.Рівне почав свою діяльність Центральний емісійний банк України. Гроші цього банку у купюрах 1, 5, 10, 20, 50, 100, 200 та 500 карбованців мали такий паритет:1 карбованець дорівнював 1 рублю, 10 карбованців- 1 рейсмарці. Населення мусило обміняти радянські гроші на карбованці. При обміні суми більше 20 руб. “нові гроші” не видавалися на руки, а зараховувалися на безпроцентний “рахунок заощаджень”.

 

 

 

Рис. 9.5. П’ять карбованців 1942р.

Замість німецьких військових рейхсмарок, які ще називалися «платіжними засобами забезпечення для німецьких збройних сил», на територіях окупованих земель від початку 1945 р. було введено нові армійські грошові знаки — «розрахункові знаки німецьких збройних сил», їх випустило головне управління імперських кредитних кас для військовослужбовців, які виїздили за кордон. На них повинні були обмінюватися німецькі рейхсмарки та інші окупаційні гроші, отримані військовим персоналом. На територіях завойованих держав солдати вермахту мали отримувати на ці розрахункові знаки за встановленим курсом окупаційні чи місцеві гроші.

На тих територіях СРСР, які не потрапили під німецьку окупацію або поступово від неї звільнялися, в обігу далі перебували рублі. З огляду на обмеженість доходів радянський уряд був змушений фінансувати свої видатки через емісію нових грошей. Крім того, було введено карткову систему, а ціни на ринках перевищували довоєнні в 10-15 разів.

 

 

 

9.3. Грошовий обіг в СРСР після Другої світової війни

 

Фінансування військових видатків під час Другої світової війни спричинило значне зростання грошової маси в країнах-учасницях. Після її закінчення в багатьох європейських державах відбулися реформи з метою впорядкування грошових систем. Не став винятком і Радянський Союз, в якому за 1941—1945 рр. кількість грошей в обігу збільшилася в 4 рази і зросла до   74 млрд руб.

Грошова реформа передбачала кілька заходів. Так, карткову систему мали скасувати ще 1946 р. Але неврожай, спричинений посухою, унеможливив проведення цього заходу. Натомість у кінці 1946 р. було введено єдині ціни, які становили певний середній рівень між високими комерційними та низькими пайковими.

14 грудня 1947 р. Рада Міністрів СРСР та найвищий партійний орган ЦК ВКП(б) прийняли Постанову «Про проведення грошової реформи і скасування карток на продовольчі й промислові товари». Реформа передбачала заміну старих грошових знаків на нові за курсом 10 до 1. При цьому не підлягали обмінові металеві монети, які далі приймалися за номінальною вартістю.

За підготуванням грошової реформи стежив Й. Сталін. Дослідники вважають, що завдяки йому купюри нового зразка дещо нагадували банкноти Російської імперії. 

Грошова реформа також передбачала переоцінювання вкладів населення в ощадних касах і Державному банку. При цьому обмінові не підлягали вклади сумою менше 3000 руб. До речі, їхня частка у структурі депозитів складала 80%. Для інших установлювалися такі співвідношення: вклади в розмірі від 3 до 10 тис. переоцінювалися за курсом 3:2, а більше 10 тис.— 2:1. Захід було проведено попри той факт, що, за даними Державного банку СРСР, 1947 р. на вкладах містилося лише 15% грошових заощаджень населення. Залишки на рахунках державних установ переоцінюванню не підлягали. 

Реформа тривала від 16 по 29 грудня 1947 р. Після її проведення грошова маса скоротилася до 16 млрд руб., причому обміняли 37,2 млрд руб. Ще майже 30 млрд залишилося на руках у населення. Реформа мала конфіскаційний характер, оскільки не перерахували заробітків, стипендій чи пенсій. Крім того, невелика її тривалість спричинила масову спекуляцію, паніку й величезні черги.

Зменшення кількості грошей в обігу дозволило з часом знизити ціни на товари широкого вжитку. Це збільшило купівельну спроможність рубля та зумовило зростання його офіційного курсу стосовно іноземних валют. 1 березня 1950 р. Рада Міністрів СРСР прийняла Постанову «Про переведення курсу рубля на золоту основу і про підвищення курсу рубля стосовно до іноземних валют», за якою встановлювався золотий вміст рубля на рівні 0,222168 г щирого золота, внаслідок чого один долар США уже дорівнював 4 руб.

Бурхливий розвиток економіки СРСР, який спостерігався протягом 50-х рр. XX ст., спричинив зростання грошової маси. З метою її обмеження було проведено грошову реформу, яка оголошувалася 4 травня 1960 р. Постановою Ради Міністрів «Про зміну масштабу