Історія туризму

 

• І етап – передісторія туризму.
• ІІ етап – елітарний туризм та зародження туристичних підприємств.
• ІІІ етап – зародження соціального туризму.
• ІV етап – сучасний туризм.

Туризм – з одного боку є явищем молодим, оскільки сучасних ознак набув після ІІ світової війни. Однак, історія туристичних мандрівок бере початок ще з стародавніх часів.

На сьогоднішній день історією виникнення та розвитку туристичних подорожей займається історія туризму – це наука, яка вивчає подорожі та туризм, чинники їх появи та розвитку в суспільстві з найдавніших часів до наших днів.

Історія туризму в своїх дослідженнях спирається на допоміжні історичні дисципліни: археологію, палеографію, нумізматику, етнографію. Історія подорожей і туризму тісно пов'язана з історією культури, яка показує логіку розвитку культури, вивчає характерні культурні риси різних епох і відповідні типи та моделі «людину, яка подорожує».

Історичний підхід до вивчення туризму здійснюється з метою виявлення основних етапів його становлення і логіки розвитку. Здійснити це можливо шляхом вивчення передісторії туризму в різних культурах і епохах, тобто розвитку систем гостинності, історії транспорту, ментальності. Важливо прослідкувати, як впливали подорожі на розвиток культури і науки, та як особливості духовної культури змінювали, в свою чергу, мотиви і характер подорожей.

Всю історію розвитку туризму можна розділити на чотири основні етапи:

Перший – з найдавніших часів до кінця 18 ст. – це початковий етап розвитку туризму.

Другий – кінець 18ст. – початок 20 ст. – етап становлення організованого туризму. (1841-1914)

Третій – з початку 20 ст. до 1945 року – формування індустрії туризму. (1914-1945)

Четвертий – з 1945 року до наших днів – етап масового туризму та монополізації туристичної індустрії. Охарактеризуємо кожний етап окремо і дамо пояснення, чому саме таку періодизацію має розвиток туризму.

 

Цілком очевидно, що попередницею сучасної туристичної, в нинішньому розумінні цього слова, подорожі була будь-яка мандрівка, яку здійснювали наші предки. Основними чинниками, що спонукали наших предків мандрувати, були:

потреба освоєння нових територій, зручних для проживання та різних видів діяльності;

людська цікавість, бажання пізнати оточуючий світ.

Найдавнішим видом транспорту можна вважати човен. Первісна людина, як правило, створювала собі житло біля водоймищ: річок, озер, морів. Це давало їй можливість не тільки мати продукти харчування, яких багато у водоймах, але й, завдяки пересуванню з одного місця до іншого, освоювати оточуючий світ, знаходити місцевості з більш комфортними умовами життя, отримувати нові можливості. Первісні люди створювали перші комунікації, засоби пересування, прокладали шляхи, вчилися краще орієнтуватися на місцевості. Усе це закладало підвалини майбутніх подорожей на далекі відстані. Однак системи в організації мандрівок ще не існувало. Подорожі у стародавньому світі мали, здебільшого, стихійний і примусовий характер. Як правило, це були міграції до більш сприятливого місця проживання: пошуки їжі та втечі від небезпек. Залишки первісних людей (Homo erectus) знайдені в Західній Європі, Африці, Китаї, що свідчить про здатність первісних людей подорожувати на значні відстані без будь-яких засобів переміщення.

Жителі Океанїї. Серед перших були й подорожі по Океанії. Маленькі людські каноє, не більше 40 футів довжиною, використовувались для подорожей з Південно-Східної Азії через Мікронезію і Тихий океан до островів Туамоту. В500 р. до. н. е. Полінезійці подорожували до Гавай на відстань більше 2000 миль. Орієнтувались за сонцем та зірками, хмарами та птахами. Загадкою до сьогоднішніх днів є поповнення запасів питної води та їжі.

Жителі Середземноморських країн.

Ще в Старому завіті є багаточисельні спогади про подорожі караванів купців.

З ціллю вивчення нових територій відправлялись у далекі подорожі давньогрецькі вчені (Геродот, 5 ст. до. н. е.) та дослідники інших країн. Починаючи з 776 р. до. н. е. щорічно на Олімпійські ігри збирались тисячі любителів спорту та прихильники мистецтв не лише з Еллади, але й інших Середземноморських країн. Саме у цей період споруджують спеціальні великі будинки де могли б розміститись та відпочити атлети та глядачі.

Давній Рим. Давній Рим вніс свій вклад у розвиток історії туризму: багатство, великі території імперії приваблювали туристів. Римляни побудували чудову сітку доріг, завдяки яким могли подорожувати на конях на відстані більше 100 миль на день, щоб подивитись на відомі середземноморські храми, та особливо пам’ятники та піраміди Єгипту. В період розквіту Римської імперії для римлян поїздка у Грецію була пов’язана переважно з отриманням додаткової освіти. Пізніше подорожі у Грецію набули розважального характеру: країна приваблювала туристів фестивалями, атлетичними змаганнями… Багаті туристи вимагали й належного обслуговування. Особливим попитом користувались місця з теплими мінеральними джерелами.

Ще у І ст. до н. е. в Римській імперії виникли державні постоялі двори, що знаходились на відстані 1 дня їзди верхи. Вони знаходились в містах на головних дорогах, по яких їздили кур’єри та службовці з Риму до Малої Азії і Галії.

За часів правління Олександра великого (з 334 р. до н. е.) місто Ефес у Туреччині зазнало найбільшої популярності в античному світі, куди приїжджали туристи помилуватись виступами акробатів, жонглерів, чародіїв якими були переповнені вулиці даного міста.

Однак, занепад Римської імперії (І ст. н. е..) супроводжувався й занепадом