Історія туризму в Україні від найдавніших часів до початку ХХ ст.

Уже на другому році існування в ньому налічувалося 302 члени з багатьох міст Росії і по одному представнику з Парижа і Штутгарта. Найчисленнішим було Одеське відділення – 122 члени, далі йшло Севастопольське відділення – 61 і Ялтинське – 52 члени. 25 членів налічувалося п Петербурзі, 13 – у Києві, 6- у Херсоні, 5 – у Харкові, 3 – у Москві і по одному-два члени в Катеринославі, Владикавказі, Тифлісі, Самарканді та інших містах.

З першого ж року Кримський гірський клуб розпочав збирання даних з геології, географії, флори, фауни, етнографії, археології та історії Криму і поставив завдання видавати ці матеріали з метою популяризації Криму як туристського району Росії. Вже в 1891 р. побачив світ перший випуск “Записок Кримського гірського клубу”, після чого вони регулярно видавалися впродовж 25 років.

Спрямованість “Записок” на знайомство читачів з природою, історією, етнографією Криму, а пізніше, коли клуб став називатися Кримсько-Кавказьким гірським клубом, і Кавказу не змінилася за всі 25 років їхнього існування. В останніх випусках можна прочитати про подорож через Клухорський перевал, про гору Арарат, озеро Кардивач, одне з найпривабливіших та найпопулярніших і нині серед туристів, про кримські печери та їхню фауну тощо. Публікаціям про зарубіжні гірські системи і туризм в інших державах відводилося в “Записках” вкрай обмежене місце.

Популярність Кримського гірського клубу з кожним роком зростала, що було пов'язано як з активною екскурсійною діяльністю, проведеною ним, так і з відкриттям нових відділень клубу в різних містах Росії.

Після внесення в 1901 р. до статуту клубу доповнень, якими дозволялося відкривати відділення клубу не тільки в Таврійській губернії, а й по всій Росії, вже в 1902 р. були засновані Катеринославське, а потім Гагринське відділення, після чого було прийнято рішення про перейменування клубу на Кримсько-Кавказький гірський клуб, до завдань якого тепер входили дослідження й організація екскурсій і на Кавказі.

Через рік, у 1903 р., відкрилося Бессарабське відділення в Кишиневі, у 1908 р. – Бакинське, у 1911 р. – Ризьке, найбільш віддалене від Криму і Кавказу.

Основою діяльності відділень клубу була організація екскурсій. Правління Кримсько-Кавказького гірського клубу, що знаходилося в Одесі, почало з екскурсій до Криму як для своїх членів, так і для всіх, хто бажав здійснити ці подорожі. Поступово воно розширило географію поїздок і з 1910 р. почало приділяти значну увагу екскурсіям на Кавказ, особливо в район Красної Поляни та Воєнно-Грузинської дороги. А в 1913 р. екскурсійна секція підготувала багатоденні маршрути по Криму, Кавказу, Уралу, до Дніпровських порогів. Тривалість деяких маршрутів досягала 40 днів. Запрошення взяти участь у цих екскурсіях заздалегідь публікувалися в “Записках” клубу.

Севастопольське відділення обмежило свою діяльність в основному прилеглими районами Криму і проводило екскурсії до Балаклави, Херсонеса, Інкермана.

Особлива роль у діяльності Кримсько-Кавказького гірського клубу належала Ялтинському відділенню. Тривалий час його очолював великий ентузіаст екскурсійної справи лікар В. М. Дмитрієв. Відділення не відзначалось численністю, налічувало 50-80 чоловік, і тільки в 1913 р. число його членів досягло рекордної цифри – 104. Однак саме це відділення вперше в Росії розгорнуло широку екскурсійну діяльність: організацію численних туристських поїздок до Криму, екскурсій у Кримські гори, по найцікавіших місцях Кримського узбережжя.

Ялтинським відділенням разом із Товариством сприяння благоустрою курорту Ялта було створено кілька стежок для полегшення пішохідних екскурсій у гори. Першою в 1899 р. з’явилася Штангеєвська стежка, що вела від водоспаду Учансу до хребта Яйли через найбільш мальовничі ділянки східного схилу Яйли. Вона мала протяжність понад 8 верст (8, 5 км) і призначалася для екскурсантів будь-якої фізичної підготовленості, оскільки була такою пологою, що навіть люди, які не звикли до гірських прогулянок, вільно по ній піднімалися. Вздовж усієї стежки було зроблено на каменях знаки й написи, що вказували пройдену відстань і подальший напрямок руху.

Ця перша туристська стежка в Росії стала прообразом нинішніх туристських стежок, що належать до найефективніших засобів регулювання взаємовідносин між туристами й природою.

Слідом за Штангеєвською з’явилася Боткінська стежка, створена на кошти, пожертвувані шанувальниками професора С. П. Боткіна. Ця зручна й цікава для прогулянок туристів стежка вела до водоспаду Яузлар, околиці якого вкриті густими мальовничими сосновими лісами. Вздовж усього шляху Боткінської стежки було встановлено покажчики руху й ослони для відпочинку.

Дещо пізніше з’явилися ще дві стежки, що ведуть у гори, – Хрестова і Дмитрієвська, названа на честь першого голови Ялтинського відділення В. М. Дмитрієва.

Усі туристські стежки перебували під ретельним доглядом членів Ялтинського відділення Кримсько-Кавказького гірського клубу. На його кошти їх постійно розчищали та впорядковували.

Крім стежок для зручності туристів, які подорожували Кримськими горами, на Чатирдазі було створено перший у Росії туристський притулок, яким могли користуватися як члени Кримсько-Кавказького гірського клубу, так і всі інші аматори походів. Чатирдазький притулок розташовувався поблизу печер Бінбаш-Коба і Суук-Коба, у ньому зупинялися в основному ті, хто збирався відвідати ці печери. У