Історія туризму в Україні від найдавніших часів до початку ХХ ст.

Заслуговує на увагу тогочасний рівень надання послуг мешканцям готелів (див. дод. 3).

Роздобувши заможного клієнта на привокзальній площі, комісіонер супроводжував його до омнібуса, а носильник ніс речі. Послуги носильника при цьому сплачував готель, а клієнт при бажанні міг “дати на чай”. У готелі прибулого клієнта обов’язково відвідував господар, дякував за вибір саме його закладу і довідувався, чи немає в гостя зауважень або побажань. Для вишколеного персоналу будь-яке прохання відвідувача вважалося законом і виконувалося негайно. Однієї скарги клієнта було досить, щоб винного звільнили з роботи, тим більше, що бажаючих зайняти його місце було достатньо.

Номери облаштовували за останнім словом моди, для чого часто запрошували майстрів з Німеччини і Франції. У номерах з’явилася гаряча вода, стало модним використовувати різні запашні трави. Прототипом нинішніх саун були лазні, ціни в найкращих з них коливалися від 8 коп. до 3 крб. залежно від класності та поділу на номери, загальні або окремі ванни.

В усіх першокласних готелях їжу подавали в номери. Вранці пропонували каву, чай або какао. Пізніше – сніданок, який можна було замовити ще звечора або вранці, і через кілька хвилин його приносили в номер. Обідали й вечеряли гості зазвичай у ресторані. При кожному великому готелі був льох для вин, які раз на день подавали клієнту безоплатно.

Коштувала ця «пишнота», звичайно, недешево. У ресторанах першокласних готелів обід на двох обходився в 1-2 крб. У меню ресторанів були традиційні та фірмові страви, а також делікатеси з національних кухонь різних країн. Іноді спеціально запрошували кухарів з Франції, Австрії, Німеччини, Польщі. При деяких ресторанах були трактири, влаштовані на манер російської кухні – з величезними самоварами, ікрою та слов’янськими стравами. Для іноземців це було дивиною, а значить, приносило прибуток. На десерт, наприклад у готелі “Континенталь”, подавали: екзотичні фрукти (апельсини, ананаси та ін.), кілька різновидів морозива, шоколад зі Швейцарії та Франції, бонбоньєрки, драже, цукерки, кремові піраміди, різнобарвне печиво з родзинками, горіхами й цукатами, знамените київське сухе варення, десятки видів газованих вод, безліч лікерів, коньяків, ромів, вин і наливок з усього світу.

Якщо ж комусь не вистачало цієї розмаїтості, можна було зайти до кондитерської, що сяяла вітринами буквально поряд на Хрещатику.

Найдорожчим ресторанним закладом Києва наприкінці XIX ст. вважався ресторан готелю “Метрополь”. Належав він купцеві Дьякову і пропонував так звані “табльдоти” за плату один карбованець з людини. Престижними були також ресторани при готелях “Бель-Вю”, “Європейський”, “Гранд-Отель”, “Континенталь”, ресторан “Семадені” на Хрещатику; менш дорогі, але також вишукані страви подавали при готелі “Оріон”. Ще дешевшими були страви в готелях “Древняя Русь” і “Марсель”. Пристойний обід тут обходився в 30-40 коп.

Чашка кави в кав’ярнях на Хрещатику коштувала 20 коп., у фірмових – варшавській кав’ярні на Лютеранській та швейцарській на Прорізній – 25 коп. Чашку чаю можна було випити за 5, а склянку нива – за 12 коп.

При великих готелях працювали магазини. У будні дні вони були відкриті з восьмої ранку до дев’ятої вечора, а по неділях і святах – з другої години дня до восьмої вечора. Булочні й гастрономічні магазини працювали без вихідних.

При готелях працював цілий штат комісіонерів-посильних, які виконували різні дрібні доручення: доставку листів і посилок, квітів, наймання візника, невеликі покупки тощо. Утримували їх дві контори, що знаходилися неподалік від великих готелів на Хрещатику: Мировича (Хрещатик, 39) і Шпигановича (Хрещатик, 42). Послуги посильних коштували від 10 до 50 коп. незалежно від відстані. З дев’ятої години вечора плата подвоювалась. Пожильці могли наймати посильних за згодою – погодинно, подобово і помісячно.

Приймаючи замовлення на доставку листа або посилки, комісіонер видавав квитанцію. Як правило, комісіонери-посильні об’єднувались в артіль, яка несла відповідальність за кожного “червоно кашкетника” і, якщо виникала потреба, повертала замовнику витрати або виплачувала штраф у сумі не більш як 100 крб.

З появою телефону всі великі готелі миттєво скористалися новим досягненням цивілізації і потреба в послугах комісіонерів-посильних відпала.

“Мебльовані кімнати” – один з різновидів тогочасних готелів. Вони знаходились на всіх гомінких вулицях, конкурували з першокласними готелями, не поступаючись їм у сервісі. Найбільшою популярністю користувалися “мебльовані кімнати” “У Ільїнської” – на Володимирській вулиці, “У Іваницького” – на Золотоворітській, “У Діякова” – на Миколаївській площі (нині площа І. Франка), “У Познякова” – на Золотоворітській площі. Номери й мебльовані кімнати, що знаходились далі від центральної частини міста (переважно на Подолі), коштували всього 30-40 коп. за добу.

“Подвір’я”, заїжджі і постоялі двори. Особи, які зупинялись у Києві на тривалий час, наймали мебльовані кімнати в приватних будинках. Довгострокова оренда кімнати “з самоваром і прислугою” обходилась квартиранту в 15-20 крб. за місяць, а на околицях і в передмісті плата становила всього 5 крб.

Під час щорічних контрактових ярмарків, що проходили в Києві в лютому, в зв'язку зі значним зростанням кількості гостей і ажіотажним попитом на житло ціни в готелях і приватних будинках зростали в 5-10 разів.

Богомольці, що приходили до київських храмів, зупинялись у “простеньких”, але охайних і недорогих або зовсім безоплатних “странноприимницах” Києво-Печерської лаври, Софійського, Михайлівського, Покровського і Братського Богоявленського монастирів, на подвір'ях великих церков.

Київська влада прагнула зробити все можливе, щоб гості міста дістали максимум задоволення під час проживання в Києві. Навіть при прокладанні трамвайних ліній враховувалася кількість готелів, розташованих уздовж маршруту. Хоча при готелях й існували служби з наймання екіпажів, однак ці послуги коштували дуже дорого, і бідніші клієнти оглядали Київ з трамвайного віконця.

На зміну модному на початку століття архітектурному стилю модерн прийшов конструктивізм, що перекреслив і м’які лінії ренесансу, і барокові орнаменти, і чітку гармонію класики. Хрещатик же зберігав своєрідність своїх ліній і форм, а щорічний приплив туристів перетворював його на різноликий і різномовний людський потік у зелені київських садів, парків і круч. Неповторні природні ландшафти, золоті куполи церков і соборів, у спорудженні яких брала участь ціла плеяда зодчих, неповторна архітектура будинків, тиша і неквапливість київських вуличок у поєднанні з різноманітним набором сервісних послуг – усе це спонукало туристів повертатися до Києва знову і знову, з кожним ралом все більше осягаючи його велич і красу. “Маленький Париж” – гак називали Київ французи.

Нечисленні фотографії й малюнки, на жаль, не в змозі передати витонченість будівель, наприклад “Континенталю”, спорудженого Брадтманом і висадженого в повітря в 1941 р. під час відступу радянських військ, готелів “Бель-Вю”, “Гранд-Отель” і “Французького”, знищеного німцями, “Європейського”, знесеного в 1978 р.

У XIX ст. розгортається будівництво готелів і на півдні України. Про розвиток готельного господарства в Криму йшлося в п. 2. 2. Найрозвиненішим портовим містом стає Одеса, якій у 1817 р. було надано право користування порто-франко терміном на 30 років, що потім неодноразово подовжувалось до 1859 р. Це сприяло розширенню економічних зв’язків між країнами та народами, пожвавленню торгівлі, зростанню міста та його населення. Все це й зумовило широкий розвиток готельного господарства. У дореволюційній Одесі було 34 готелі та 6 заїжджих дворів. Назви готелів давали уявлення про географію туризму (“Лондонський”, “Марсель”, “Європейський”, “Франція” та ін.) або статус пожильців (“Купецький”, “Біржа”, “Пасаж”).

Однак на той час усе ще тільки створювалось, накопичувався європейський і світовий досвід, удосконалювалась сфера готельного господарства, з кожним роком займаючи все більші площі.

Отже, ми бачимо, що наприкінці XIX – на початку XX ст. на українських землях, що були територіями Російської та Австро-Угорської імперій, за прикладом деяких європейських країн почали створюватися перші туристські організації й товариства, формуватися туристські ре-і іони і курортні зони. Загалом же туризм не став на цих територіях масовим явищем, на тому етапі він залишався ще привілеєм вищих прошарків суспільства – аристократії й буржуазії, оскільки саме ці соціальні верстви мали достатні кошти. В свою чергу, творча інтелігенція прагнула використати туризм і екскурсійну справу для просвіти народу й піднесення його національної свідомості. В дореволюційний тріод туризм належав до сфери громадсько-суспільної діяльності і і ому значну роль у становленні туризму на українських землях відігравали видатні суспільно-політичні діячі, вчені, прогресивна національна інтелігенція.