+3 8(066) 185-39-18
fПредмет:
Тип роботи:
Курс лекцій
К-сть сторінок:
181
Мова:
Українська
протодержав у Східній Європі були великі союзи слов'янських племен — дулібів, полян, волинян. Поступово з розкладом родоплемінного ладу і появою класів у VIII— IX ст. набирає силу процес об'єднання окремих племен та їхніх союзів. Саме на цьому ґрунті і виникають державні утворення — племінні князівства та їхні федерації. За свідченням арабських авторів, уже в VIII—IX ст. існувало три осередки східнослов'янської державності: Куявія (земля полян з Києвом), Славія (Новгородська земля) і Артанія (Ростово-Суздальська, а можливо, Причорноморська і Приазовська Русь). Найбільшим було державне об'єднання, яке літописець називає Руською землею (арабські автори асоціюють його з Куявією) з центром у Києві. Як вважають фахівці, саме воно і стало тим територіальним і політичним ядром, навколо якого і зросла Давньоруська держава. Показово, що існування ранньодержавного осередка в дніпровських слов'ян з єдиновладним правителем на чолі підтверджується численними вітчизняними і зарубіжними джерелами. Зокрема, французька урядова придворна хроніка «Бертинські аннали» повідомляє про послів «народу Рос», які 839 р. прибули до імператора франків Людовика Благочестивого в Інгельгейм.
У V—VI ст. суспільний лад слов'ян перебував на стадії становлення, відбувався перехід від первісно-родового до класового суспільства. Це була доба військової демократії, суть якої полягала в тому, що реальна влада належала племінним зборам, а не концентрувалася в руках знаті (старійшин та князів). Проте з часом глибокі зміни в суспільному житті, що відбулися в VII—IX ст., підштовхнули процес державотворення. Становлення державності східних слов'ян логічно випливало з їхнього суспільного розвитку:
1) еволюція родоплемінної організації, збільшення об'єднаних територій, постійна воєнна активність зумовили необхідність переходу до нових методів і форм управління. Роль народних зборів поступово занепадає. На передній план у політичному житті дедалі впевненіше виходить князівська влада (спочатку виборна, а пізніше — спадкова);
2) зростаюча зовнішньополітична активність перших осередків державності. Посилення соціально-політичної ролі князівської влади сприяли виділенню дружини на чолі з князем у відособлену привілейовану корпорацію професійних воїнів, що стояла поза общиною і над нею. Будучи спочатку лише силовою опорою для князів і племінної аристократії, дружина з часом перетворилася на своєрідний самостійний орган публічної влади;
3) прогресуюча соціальна диференціація суспільства зумовила появу постійних органів примусу.
Сфера культури та побуту. Протягом усього І тис. матеріальна культура східних слов'ян зберігала спільні риси. Як правило, слов'янські поселення мали площу 1— 2,5 га і розташовувалися на південних схилах річок та інших водоймищ цілими групами недалеко одне від одного. Житлом для людей служили напівземлянки або землянки із плетеними чи зрубними стінами і вогнищем, а з V ст. — пічкою-кам'янкою. Кераміка була ліпною, інколи оздоблювалася врізними узорами. Тенденції до формування спільної матеріальної культури посилювалися спільністю діалектних говорів, створюючи сприятливий ґрунт для консолідації слов'ян.
Слов'янська міфологія – це сукупність міфологічних уявлень давніх слов'ян, що існували до кінця I тисячоліття н.е. Розселення слов'ян з праслов'янської території по Центральній і Східній Європі від Ельби до Дніпра і від південних берегів Балтійського моря до півночі Балканського півострова вплинуло на розвиток варіантів загальнослов'янської міфології: міфології балтійських слов'ян, міфології східних слов'ян, південнослов'янських племен. Етнографія дозволяє побачити залишкові форми давніх слов'янських обрядів і звичаїв, вивчити їх змістове наповнення. Фольклористика дає можливість пізнати слов'янську язичницьку духовну культуру через казки, перекази, легенди, обрядові пісні тощо. Різні аспекти слов'янського язичництва досліджували М.Костомаров, І.Срезневський, В.Іванов, В.Топоров, М.Толстой.
Серед образів слов'янської міфології виділяються Даждьбог, можливо, Свентовит або Святовит, Сварог, Перун, Волос, Стрибог, Подага, Жива, Лада, Мокоша, Хорс, Яровит або Ярило, Чур, Род и Рожаниця. Житлом богів були гори, скелі, ліс. Сварог - Бог небесного вогню і захисник шлюбу, покровитель сімейного начала: вогонь і шлюб у первісному побуті знаходилися у близьких стосунках. Від Сварога походять інші Боги – Сварожичі. Даждьбога слов'яни розуміли як джерело всіх можливих благ, як вихідний першопочаток життя взагалі. Це Бог земного достатку, символ урожаю. Найбільше звернень до Даждьбога збереглося у хліборобських піснях. Ярило – Бог весняного сонця, Бог кохання, юнацької свіжості, сили і хоробрості. Стрибог – Бог неба, повітря, вітру. Він приносить і довгожданий дощ, і швидкі бурани. Богиня Лада вважалася у слов'ян покровителькою кохання і шлюбу, богинею юності, краси і плодючості. Дочка її, Леля, асоціювалася з весною, розквітом оновленої природи. Волос був Богом багатства, скотарства, пошанування і правильного використання багатств і сил природного світу. Мокоша – покровителька жіночої роботи, прядіння і ткацтва, мати врожаю, жіночої життєвої сили.
Отже, зміни, що відбулися в суспільному житті східних слов'ян у VI—IX ст. (удосконалення техніки та технології землеробства, піднесення ремесла, пожвавлення торгівлі, розклад родово-общинного ладу, класова диференціація, виділення дружини на чолі з князем у відособлену привілейовану корпорацію, формування спільної культури, поява перших протодержав) сприяли створенню фундаменту, на якому в IX ст. зросла могутня будова Давньоруської держави. Подальше становлення державності в східних слов'ян було закономірним підсумком внутрішньої еволюції їхнього суспільства. У процесі державотворення помітну роль відіграли зовнішні сили: варяги, які сприяли активізації політичного життя східнослов'янського суспільства, та хозарський каганат, який, постійно загрожуючи агресією, підштовхував слов'янські землі до консолідації. Водночас історичні факти свідчать, що перші протодержавні утворення — князівська влада та інші елементи державотворчого процесу — мають переважно місцеве походження і виникли задовго до утворення Давньоруської держави.