Історія української культури. Частина 2

У XVII ст. в Західній Європі розпочався загальний прогрес знань, що був необхідним для промислового виробництва, торгівлі та мореплавання. Це була справжня наукова революція, що ознаменувалася значними відкриттями у галузі природознавства, технічними винаходами. Науковець вже не просто споглядав, він становився експериментатором. Геніальний англійський учений Ісак Ньютон (1643-1727) сформулював основні закони класичної механіки, ним створено загальну картину безконечного Всесвіту, що сприяло розумінню та пізнанню навколишньої дійсності. Теж англієць У. Гарвей першим відкрив кровообіг і став засновником фізіології як науки; італійський фізик Е. Торрічеллі винайшов барометр і започаткував метеорологію; А. Цельсій запропонував температурну шкалу; А. -Л. Лавуазьє є одним із засновників сучасної хімії та термохімії; К. Лінней створив систему класифікації живих істот; Г. Лейбніц заснував аналітичну геометрію, диференційне та інтегральне обчислення; Д. Дідро створив першу у Європі «Енциклопедію, або тлумачний словник наук, мистецтв і ремесел» у 35-ти томах.

У результаті прогресу експериментального природознавства і математики вироблялось механіко-матеріалістичне уявлення про природу та її закони, яке найбільш повно відображено у класичній праці І. Ньютона «Математичні начала натуральної філософії» (1687).

Наука набувала нового статусу та сучасної структури. Поруч з університетами в Європі Нового часу спочатку поширювалися товариства вчених, а пізніше – академії наук, які спеціалізувалися на теоретичних дослідженнях. Наукові знання, що раніше були надбанням вузького кола вчених, стали поширюватись на всі суспільні верстви. Віра у могутність людського розуму, в його безмежні можливості, у прогрес науки, що створювала умови для економічного і соціального добробуту, – такий пафос цієї епохи.

Цінності та новації культури Західної Європи XVII-XVIII ст. своєрідним чином розповсюдилися й на теренах України того часу. Але українська культура формувалася в інших умовах, бо сприяли їй свої історичні та політичні обставини. Самою могутньою, рушійною силою та своєрідним явищем вітчизняної культури цього періоду було козацтво та козацька культура.

Слово козак в перекладі з тюркської мови значить вільний. До появи українських козаків були на нашій території козаки татарські. Заснувалося козацтво в Україні (перша згадка 1499 р.) на островах пониззя Дніпра, де був створений військовий табір – Запорізька Січ. Козаки – проміжний стан між шляхтою та селянами; від селян їх відрізняла воля, а від шляхти те, що вони не могли бути власниками селян. Перші козаки – це ватаги, які вели партизанську боротьбу з татарами, тому дуже часто переходили з місця на місце. До складу ватаг входили селяни, ремісники, студенти, вояки – всі ті, хто шукав щастя та свободи. Потім з’явилися озброєні відділи, які утворювалися на короткий час, іноді на один похід. Після його завершення вони розходилися, але з часом знову збиралися. Зрозуміло, що спочатку козацтво було неупорядкованим, але князь Д. Вишневецький у середині ХVІ ст. заснував на о. Малій Хортиці оборонний замок, що став базою козаків. На цей зразок запорожці почали будувати свої укріплені січі. Козаки скористалися традиціями зведення фортифікаційних споруд часів Київської Русі, за якими важливу роль, окрім земляних укріплень, відігравали засіки – укріплення з дерев.

Січ у різні часи мала різні розміри та плани, але деякі загальні ознаки все ж існували. Для легшої оборони січ закладали на острові чи півострові між двома річками на підвищеному місці; довкола насипали вал, ставили частокіл. Посередині січової площі був широкий майдан, на якому відбувалися козацькі ради. На території споруджували будинки, у яких жили запорожці, церкву та військові будівлі.

На Січі жили не тільки козаки, а й ті, хто здобував козацьке звання. Підготовка до вступу у козацьке товариство продовжувалася майже сім років, після чого молодь входила до лицарства – низового запорізького війська. Козацтво поділялося на січове та зимове. Зимові козаки (зимовчаки або сидні) жили поза Січчю, не називалися лицарями, бо мали сім’ї та маєтки, вважалися підданими товаришів, але у випадку війни служили нарівні з усіма. Якщо у ХVІ ст. козаків в Україні нараховувалося 2-3 тисячі, то вже через століття – їх 5 тисяч. В другій половині ХVІІІ ст. нараховувалося вже біля 12 тисяч козаків, а разом з зимівниками біля 100 тисяч чоловік.

У Січ приїжджали люди усіх національностей. Кожний з них повинен був сповідувати символ віри запорожців, що складався з п’яти пунктів. Це: 

1. православне віросповідання;
2. присяга на вірність православному государю; 
3. спілкування українською мовою; 
4. безшлюбність;
5. проходження курсу військового навчання протягом семи років.

Козаки жили за своїм республіканським устроєм, культивували лицарський ідеал, який демонстрували у військовій доблесті. Підкреслювалося, що козаки – це вільний та шляхетний народ. У Європі цього часу існували братства, так от козаки – це теж свого роду братство або товариство. Запорізьке військо вважало себе лицарством й порівнювало себе з військово-чернечим Мальтійським орденом; мабуть, з цієї причини в Січ під жодним приводом