Історія української культури

Члени цього гуртка розгорнули масштабну просвітницьку діяльність. У 1836 р. I. Вагилевич зробив перший переклад «Слова о полку Ігоревім» живою українською мовою; М. Шашкевич створив «Читанку», готував граматику і словник української мови. У трьох церквах «трійчаки» читали проповіді українською мовою.

У 1834 р. гуртківці підготували історико-літературний збірник «Зоря». У цьому збірнику були матеріали про Богдана Хмельницького, С. Наливайка та рух опришків. Віденська поліція заборонила друкувати збірник. Діячі «Руської трійці» зображували козацтво як символ національно-визвольної боротьби, робили упор на тому, що Б. Хмельницький вважав Волинську, Галицьку, Берестейську землі невід'ємною частиною всієї України. Уперше в суспільно-політичному русі на західноукраїнських землях у програмних документах цього гуртка було порушено питання про возз'єднання всіх українських етнічних земель.

У 1837 р. у Будапешті було видано збірку (альманах) «Русалка Дністрова». В альманах були вміщені народні пісні, думи, перекази, історичні документи, що розкривали героїчне минуле, заняття, побут, культуру українського народу. Ці матеріали і публіцистичні статті звеличували боротьбу українського народу за своє визволення, поетизували народних героїв і проголошували необхідність возз'єднання всіх українських земель. Вихід «Русалки Дністрової» був своєрідним викликом демократичної молоді державній реакції, протестом проти денаціоналізації та роз'єднання українських земель.

Невеликий наклад видання майже повністю був конфіскований властями, а видавців альманаху було притягнуто до суду і передано під нагляд поліції. Але Маркіян Шашкевич, Яків Головацький, Iван Вагилевич не відмовилися ні від своїх ідейних принципів, ні від патріотичної діяльності. Це видання залишило помітний слід у суспільно-політичному житті Західної України та сприяло зміцненню зв'язків галицьких українців з Наддніпрянщиною. У цілому діяльність «Руської трійці» свідчила про еволюцію національного руху на західноукраїнських землях від вирішення культурно-мовних до постановки соціально-економічних і політичних питань.

Скасування панщини в Східній Галичині. У 1848-1849 pp. в ряді європейських країн, у тому числі і в Австрійській імперії, відбулися буржуазні революції. У березні 1848 р. австрійський імператор проголосив конституцію, яка передбачала надання громадянам деяких демократичних свобод (свободу слова, друку, зборів) і скликання парламенту.

Революція спричинила широкий розмах національно-визвольного руху в Східній Галичині, що поступово зазнавав все більшої політизації. У квітні 1848 р. австрійський уряд був змушений скасувати панщину в цьому краї. Ця подія відбулася на п'ять місяців раніше, ніж в інших провінціях Австрійської імперії. Закон про скасування панщини лише в серпні 1848 р. поширився на Буковину. НаЗакарпатті під час революції 1848 р. панщина була формально теж скасована, але реально вона існувала ще 5 років.

Відповідно до проголошених австрійським урядом ряду демократичних свобод у Східній Галичині виникли різні політичні організації, керівництво якими захопили буржуазно-ліберальні кола.

а) Створення Центральної ради народової. Польська ліберальна буржуазія і поміщики 13 квітня 1848 р. створили у Львові Центральну раду народову (ЦРН), яка, спираючись на створену національну гвардію, мала на меті перетворення всієї Галичини (у тому числі і Східної) в польську автономну провінцію, заперечуючи право на окремий національний розвиток більшості населення Східної Галичини – українців. При цьому більшість поляків продовжувала стверджувати, що галицькі українці не мають нічого спільного з українцями Наддніпрянщини, що це – гілка польського народу, a українська мова – діалект польської.

б) Створення Головної руської ради. Українська інтелігенція Східної Галичини рішуче виступила проти намагань поляків втягнути цей край до Польщі і 2 травня 1848 р. створила свою політичну організацію – Головну руську раду (ГРР), яка, підтримуючи проведення прогресивних реформ, прагнула забезпечити вільний розвиток українського населення (українці себе називали русинами). У містах, містечках і селах Східної Галичини організувалося майже 50 місцевих руських paд, до складу яких входили селяни, міщани, інтелігенція, представники духовенства. Ці ради сталиорганізаторами боротьби українського населення за територіальну автономію Східної Галичини, тобто за її відокремлення від Західної (польської) Галичини, за викладання в усіх навчальних закладах рідною мовою, за створення української національної гвардії.

Програма ГРР обґрунтовувала приналежність українського населення Галичини до єдиного українського народу, закликала до національного пробудження, активної діяльності щодо поліпшення становища українців у межах австрійської конституції.

ГРР почала формувати загони української національної гвардії. Австрійці відмовилися задовольнити політичні вимоги Ради, обмеживши її діяльність культурно-просвітницькими функціями. У 1851 р, ГРР була розпущена.

Цього часу посилилося протистояння між українцями і поляками в Гали-чині. Польська Центральна рада народова 23 травня 1848 р. утворила з представників полонізованої української шляхти, яка не бажала відокремлюватися від польського суспільства, свою організацію «Руський собор«. Його головними завданнями були: підпорядкувати собі український національний рух і проголосити незалежність Польщі під верховенством Габсбургів,

На початку червня 1848 р. у Празі відкрився Слов'янський з'їзд (з'їзд слов'янських народів Австрійської імперії), який серед інших питань намагався здійснити спробу зблизити позиції українських і польських діячів (ГРР і ЦРН). Українці намагалися розділити Галичину на Східну (українську) і Західну (польську) з автономією Східної Галичини. Поляки були за єдину Галичину з польською автономією в Австрійський імперії (при формальній рівності поляків і українців). Було складено угоду «Вимоги українців у Галичині», яка так і не набула чинності.