Історія України 002

Предмет:

Історія

Тип роботи:

Курс лекцій

К-сть сторінок:

161

Мова:

Українська

Оцінка:

style="text-align: justify;">2. Велика територія держави та етнічна неоднорідність населення. Безмежні простори східноєвропейської рівнини, колонізовані русичами, були свідченням державної могутності Київської Русі, але водночас вони стали і джерелом її слабкості. За низької густоти населення, відсутності розвинутих засобів комунікації та достатньо міцного і розгалуженого апарату влади на місцях неможливо було ефективно управляти такою великою країною з єдиного центру. Крім того, розширення кордонів Київської Русі вело до відтоку значних матеріальних та людських ресурсів від центрального державного ядра на колонізацію окраїн, а відтак і до виснаження держави . Немало послаблювала Київську Русь також етнічна неоднорідність її населення. Адже поруч зі слов'янами тут проживало понад 20 народів: на півдні- печеніги, половці, торки, берендеї, каракалпаки, на північному заході - литва і ятвяги, на півночі та північному сході - чудь, весь, меря, мурома, мордва, черемиси, перм, ям, печора та інші угро-фінські народи. У містах Київської Русі існували колонії німців, поляків, євреїв, вірмен, варягів. Усі вони істотно різнилися за своїм економічним, політичним, культурним розвитком і об'єднати їх у якусь міцну спільноту було практично нездійсненим.

3. Відсутність сталого порядку успадкування князівської влади. Здавна на Русі панував «горизонтальний» принцип престолонаслідування, коли влада переходила від старшого брата до молодшого, від сина старшого брата до наступного за віком. Однак уже наприкінці XI ст. на Любецькому з'їзді князів було проголошено про «вотчинний», або «вертикальний» принцип, за яким престолонаслідування йшло від батька до сина. Змішування цих двох принципів, що продовжували співіснувати, вело до міжусобиць, підривало основи Київської держави.

4. Занепад торгівлі. Важливу роль у піднесенні Київської держави відіграла міжнародна торгівля, яка здійснювалася через торговельні шляхи, що проходили через Русь (Грецький, Соляний, Залізний) і зв'язували Азію з Європою, Чорне море з Балтійським. Однак з кінця XI ст. транзитна торгівля Київської Русі починає занепадати. Це було викликано насамперед появою нового середземноморського торговельного шляху, що безпосередньо поєднав Західну Європу з Візантією, Малою Азією та Близьким Сходом. До того ж торговельні шляхи до Чорного та Каспійського морів були блоковані половецькими ордами, що захопили південні степи у ХІІ-ХІП ст. Усе це мало згубні наслідки для економіки Русі, особливо для Києва, як столиці держави, вело до подальшої її дезінтеграції.

5. Геополітичне розташування Київської Русі, яка знаходилась на межі зі степовими кочовниками. Віками на українські землі здійснювали спустошливі набіги гуни, авари, хозари, угри, печеніги, половці. З останніми точилася запекла боротьба протягом майже двох століть, до монгольської навали. Вона вимагали спільних дій князівств, насамперед Київського, Переяславського, Чернігівського, але в умовах зростаючої ворожнечі між князями це ставало дедалі проблематичнішим. Ситуація ускладнювалася й тим, що самі князі родичалися з половецькими ханами, використовуючи кочовників у міжусобних війнах. Не було й року, щоб половці не напали на Русь. Після себе вони залишали не тільки попелища, а й трупи багатьох тисяч людей, молодь забирали в полон. Занепадали міста і села, ремесла, торгівля, сільське господарство, культура.

4.Соціально-економічний та суспільно-політичний розвиток Київської Русі в період феодальної роздрібненості

ХІІ-ХШ ст. на Русі - це період феодальної роздрібненості. В середині XII ст. єдина до цього Київська Русь розпалася на ряд окремих земель: Київську, Володимиро-Суздальську, Новгородську і Псковську, Галицько-Волинську, Рязанську, Смоленську, Полоцько-Мінську, Переяславську та ін. Цей процес тривав і надалі. Так, якщо у XII ст. утворилося 15 князівств, то на поч. XIII ст. їхня кількість досягла вже 50. В цілому, загальна картина того часу зводилась до перманентного процесу виникнення та зникнення окремих князівств, постійної зміни їх кордонів та володарів.

В нових князівствах відбувалося зміцнення місцевого державного апарату та збройних сил. На чолі цих земель стояв князь, який спирався на власні збройні сили, що називалися дружиною, з якої виходили військові слуги «милостики», - вони підтримували своїх володарів у боротьбі з опозицією, зокрема, з великим боярством. Князівство поділялося на «волості», куди за рішенням князя призначали посадників, тисяцьких, вірників, тіунів. Все це поступово вело до падіння ролі віча у головних містах земель. Відбувалися також князівські з'їзди своєї землі - «снеми» (наприклад, в Любечі у 1097 р., Вітачеві в 1100 р., Києві в 1195 р. тощо).

Водночас на Русі зберігалися монархія з номінальним центром у Києві, а також єдина руська православна церква із центром - митрополією знову ж таки в Києві. Отже, вона й надалі залишалася відносно єдиною державою зі спільними законами, територією, культурою, церквою. Змінилася лише форма державного устрою: на зміну централізованій монархії прийшла федеративна. Із сер. XII ст. давньоруською державою спільно керує об'єднання найвпливовіших і найсильніших князів , що розв'язує питання внутрішньої і зовнішньої політики на з'їздах, вже згадуваних «снемах». Такий порядок сумісного правління дістав у історичній науці назву «колективного сюзеренітету». Мала місце й система дуумвіратів, тобто співправителів-представників, як правило ворогуючих династій.

Київ, залишаючись загальнодержавним центром, став мрією чи не кожного більш-менш значного члена родини Рюриковичів. За право володіти ним час від часу вступали у боротьбу князі і ростово-суздальські, і галицькі, і смоленські, і чернігівські, і переяславські та ін., яких вабили перспективи встановлення сюзеренітету над усією територією Київської Русі. Проте, сама Київська земля так і не перетворилася у спадкову спадщину й не