+3 8(066) 185-39-18
fзвичайно використовуються у вигляді підкладки на задньому плані комбінованого векторно-растрового зображення. Кількість одночасно виведених на екран картографічних шарів обмежена ресурсами комп'ютера.
Для контролю і керування візуалізацією картографічних шарів у різних ГІС-пакетах існують спеціальні інструменти. У деяких програмних оболонках функції керування шарами поєднуються з функціями легенди і керування графічними змінними (ArcGIS Desktop). Для керування шарами доступні функції відкриття і закриття одного шару, відкриття і закриття групи шарів, закриття усіх раніше відкритих шарів.
При одночасному відкритті і перегляді кількох шарів необхідно упорядковувати їх взаємоположення і взаємоперекриття. В екранних вікнах, що керують відображенням шарів, можна побачити розміщення окремого шару порівняно з іншими шарами, а так само покроково перемістити обраний шар нагору чи вниз усієї групи шарів.
Для кожного шару характерними є такі властивості:
1. Видимість (visible) — включається чи виключається відображення цього шару на екрані (при цьому шар залишається в оперативній пам'яті і бере участь у всіх інших дозволених операціях). Крім цього, є функції відображення шару залежно від масштабу екранного подання, задаються найменший і найбільший масштаби, за яких шар бачимо на екрані; включається чи виключається відображення службової інформації для окремих об'єктів шару — опорних точок, центроїдів полігонів, напрямків ліній та ін.
2. Редагованість (editable) — у шар, що редагується, дозволено вносити зміни за допомогою всіх доступних інструментів створення і редагування форми об'єктів, а також змінювати графічні змінні об'єкти. Як правило, можна редагувати тільки один шар.
3. Участь у запитах (selectable) — із шару можна одержувати атрибутивну інформацію за допомогою різних засобів побудови запитів, у противному разі всі запити ігноруються.
4. Підписування (auto label, labeled) — у відповідному шарі включається режим автоматичного друку пояснювальних підписів для картографічних об'єктів, наприклад, назв країн, міст, вулиць. За замовчуванням для підпису береться вміст першого текстового поля з атрибутивної бази даних, є можливості настроювання на будь-яке інше поле бази даних або використання як підпису результату обчислень (злиття фрагментів тексту) у кількох полях. Так само може задаватися формат відображення підпису — шрифт, розмір і колір шрифту, прив'язування до центра точки, лінії чи полігона (у центрі або збоку зі зсувом униз чи вверх). Задається метод контролю накладення і дублювання підписів (наприклад, підписи не можуть накладатися один на одний при даному масштабі, не може бути двох однакових підписів та ін.).
Для відображення службової інформації (наприклад, підписів) поверх усіх відкритих шарів даних створюється косметичний шар. Вміст косметичного шару існує, поки залишається відкритим базовий шар, щодо якого виводиться службова інформація; за необхідності косметичний шар може бути збережений у вигляді окремого файлу даних.
Спеціальні тематичні шари утворюються при створенні тематичних карт, вони прив'язані до шару, на основі якого створена тематична карта. Переміщення за списком накладення шарів базового шару зумовлює переміщення і похідного тематичного шару.
10.2. Створення різних видів тематичних карт. Засоби картографічного зображення
Зміст карти сприймається через систему фіксованих у легенді картографічних умовних знаків – графічних символів, що застосовані на картах для позначення різних об'єктів та на їхніх характеристик (атрибутів). Умовні знаки – мова карти, вони передають закладені в карту знання про реальну дійсність.
Кожен знак використовується для групи різних, але споріднених в якому-небудь відношенні об'єктів, тобто виражає визначене родове поняття.
Умовні знаки виконують дві основні функції:
1) вказують вид об'єкта, а також деякі якісні і кількісні характеристики цього об'єкта,
2) визначають просторове положення об'єкта.
Нижче розглядаються способи картографічного зображення,щозастосовуються у теперішній час при складанні карт.
Спосіб локалізованих значків
Застосовується для зображення об'єктів,розміри яких не дозволяють відтворити їх у масштабі карти. Такі об'єкти займають у натурі площу, меншу ніж умовний знак.
Серед локалізованих значків найбільш уживані геометричні фігури – кола, квадрати, трикутники, прямокутники, ромби. Вони прості за виконанням, точно вказують місце розташування об'єкта, займають мало місця, легко порівнюються за величиною і добре запам'ятовуються.
Кількість фігур відносно невелика, але їх можна урізноманітити, змінюючи внутрішній малюнок значка або використовуючи різні кольори.
Літерні значки менш поширені, гірше порівнюються за величиною і не визначають точного місця розташування об'єкта. Але в деяких випадках можуть бути корисні, наприклад, для позначення хімічних сполук, що викидаються в навколишнє середовище.
Перспективним, на наш погляд, є також вміщення літерного позначення усередині геометричної фігури,
тобто сполучення цих способів.
Наочні значки зовні нагадують зображуваний об'єкт. Вони добре запам'ятовуються, але не зовсім зручні для локалізації і порівняння об'єктів.
Кількісні характеристики, наприклад, чисельність жителів у населених пунктах, передають за допомогою внутрішнього малюнка і розміру значків. Для цієї мети розробляється шкала розміру значків, що міститься в легенді.
Спосіб лінійних значків
Застосовують для відображення лінійних об'єктів, а також для передачі інших ліній – державних і адміністративних кордонів, характерних ліній рельєфу, меж водозбірних площ та ін. ліній.
Різноманітність якісних і кількісних характеристик відображається товщиною лінії, видом лінії – суцільна, пунктирна, штрихпунктирна, точкова пунктирна і т.д., рівнобіжними лініями різної товщини, характером малюнка лінії й ін. способами, а також кольором.
Спосіб ізоліній
Застосовується для передачі будь-яких фізичних полів z=f(x,y), яким