Категорія “стиль життя” та її соціокультурна експлікація

Базуючись значною мірою на ідеях І. Вінкельмана, представники німецької класичної філософії досліджують творчі стилі в аспекті пізнання і мислення; стиль розглядається ними як важлива риса активної творчої діяльності, що має послідовний і систематичний характер. Поняття “духу часу” (Гегель) дозволило представити цілісність і єдність різних культурних форм духовного виробництва в загальному процесі прогресивного руху “абсолютного духу”. Це поняття дещо пізніше з’являється в історико-культурній концепції Я. Буркхардта як “стиль епохи”, що включає певний склад розуму, сприймання світу, характерного для певного періоду. Воно набуває цілком реального змісту: духовна культура кожної великої історичної епохи, її філософські погляди, моральні та правові переконання й навички утворюють у певну епоху таку ж єдність, як її художній стиль. Стиль маніфестує культуру в цілому, є знаком її єдності.

Більш тісні відносини між духовною та соціальною організацією творчого суб’єкта встановлює К. Мангейм, який пов’язує стилі мислення з діяльністю соціальних груп. Кожна з них має власну, детерміновану соціально-економічними обставинами ідеологічну систему, свою модель світу, котрій відповідає і певний стиль мислення, певний стиль життя.

Слід зазначити: якщо методологія соціальних досліджень приходить до з’ясування “стильових” специфікацій мислення, виходячи із “реальних” ідеологічних потреб практики соціологічного знання, то історико-культурні уявлення про стилі мають достатньо тривалу традицію, що спирається на вивчення систем художньої і соціальної творчості, мови, мислення та інших сфер духовного та матеріального виробництва культури.

В цілому здійснений аналіз соціально-практичних аспектів проблеми стилю в формах, опосередкованих культурною діяльністю людини, дозволяє сформувати певне соціокультурне уявлення про цей феномен, що, у свою чергу, обумовлює визначення його статусу як соціально-філософської категорії.

У третьому параграфі – “Соціально-філософські параметри аналізу проблеми стилю життя” – стиль життя розглядається як одна із важливих категорій соціальної філософії, що необхідна для розуміння специфіки здійснення процесів самоідентифікації та самореалізації людини.

Соціально-філософський підхід до вивчення стилю життя дає можливість не лише зафіксувати моральну спрямованість поведінки особистості і дати їй позитивну чи негативну оцінку, а й з’ясувати соціальну позицію особистості, її спонуки. Це надзвичайно важливо в умовах кризи традиційних цінностей і пошуку на суспільному та особистісному рівні нової системи життєвих орієнтирів та ціннісних координат.

У дисертації відзначається, що типовим для вітчизняних досліджень стильової проблематики останнього часу є перевага соціологічних та соціально-психологічних підходів. У цих концепціях стилю життя особливо наголошується на діяльності, ролі людини як творця умов свого життя та самої себе. При цьому звертається увага на те, що категорія “стиль життя” є характеристикою того, як індивід організовує та здійснює притаманним і характерним для нього способом своє життя.

Здійснене в дисертації співставлення понять стилю життя та способу життя показує, що останнє є більш жорстким за своєю імперативністю. Поняття “спосіб життя” фіксує всю сукупність форм життєдіяльності особистості: як тих, що жорстко визначені певним місцем в соціальних відносинах, так і тих, що є результатом вільного вибору форм поведінки. Стиль життя як феноменологічний аспект існування людини відображає ті форми життєдіяльності суб’єкта, які ним вільно обрані. Стиль життя більшою мірою фіксує, враховує індивідуальні особливості поведінки, смаки, уподобання, інтереси, нахили людей. Стиль життя окремої особистості чи групи людей зовсім не зводиться до простого засвоєння чи повтору того “загального” і “особливого”, що притаманне життєдіяльності членів суспільства. Наділений індивідуальною своєрідністю, унікальністю, відносною самостійністю й цінністю, він здатний певним чином впливати на той чи інший спосіб життя. Індивідуальний (чи груповий, “субкультурний”) стиль життя часом інтегрується і кристалізується в уклад чи спосіб життя, який поділяє і наслідує та чи інша соціальна спільнота, і надалі це стає нормою для масової поведінки і масової свідомості.

Категорія “стиль життя” дозволяє розглядати внутрішню структуру стимуляторів поведінки в аспекті трансформації змісту норм, правил, цінностей та інших елементів суспільної свідомості в процесі їх засвоєння індивідуумом. Стиль життя тут виступає як діяльність, що постійно корегується, співвідноситься з кожною конкретною ситуацією, це моральна діяльність вибору, яка за своїм масштабом охоплює ситуації вибору від конкретного способу елементарної дії до стратегічної мети життя.

Таким чином, стиль життя є істотною ознакою людської індивідуальності, особистісного розвитку, який багато в чому залежить від ціннісних орієнтацій, рівня культури та психологічних особливостей самої людини. Тому процес становлення індивідуальності ототожнюється із формуванням неповторного, “особистого” стилю життя. Відсутність останнього веде до свавілля, еклектики, панування примхи тощо. Особистість окреслює свою життєву лінію згідно з певними принципами, правилами, смаками, відповідно до власних уявлень про повноцінне в духовному, моральному і фізичному відношеннях життя.

У другому розділі – “Стиль життя – специфічний вияв індивідуальної цілісності особистості” – соціально-філософський вимір проблеми поєднується із соціально-психологічним та історико-культурологічним, що дає можливість розглядати життєвий стиль людини як форму її всебічної реалізації в суспільному, внутрішньо-духовному та темпоральному аспектах.

У першому параграфі – “Соціально-психологічні передумови типології стильових проявів людини” – здійснюється аналіз основних соціально-психологічних підходів до вивчення проблеми стилю життя, означуються детермінанти стилеутворення на рівні індивідуального буття особистості.

У дисертації відзначається, що в контексті соціально-психологічного дослідження стиль життя