Клініко-патогенетичне обґрунтування лікування хворих на хронічні гепатити з супутньою патологією біліарної системи

У 43 хворих встановлено ХГ з низькою активністю (мінімальною) ХГНА, на ХГПА – 40, на ХГВА – 47, віком від 20 до 65 років. Усі хворі за випадковою ознакою були розподілені на дві групи.

Перша з них (контрольна) складалася із 54 хворих на ХГ, в тому числі хворих на ХГНА – 17, на ХГПА – 23; на ХГВА – 14, яким здійснювалася загальноприйнята базисна терапія. Вона включала дієтичне харчування (стіл №5, 5а, 5/9, 5/1, тощо) з урахуванням супутніх захворювань; постільний режим на період загострення; відповідну етіотропну та патогенетичну терапію, комплекс вітамінів, спазмолітичні та ліпотропні засоби, фламін (як жовчогінний середник), один із гепатопротекторів, переважно есенціале-Н, дезінтоксикаційну терапію, нормазе.

Другу групу (основну) склали 76 хворих на ХГ з супутнім некаменевим холециститом, в тому числі 26 хворих на ХГНА, 17 – на ХГПА, 33 – на ХГВА, які, крім засобів зазначеної базисної терапії, додатково одержували ербісол, калефлон, при вилученні інших засобів гепатопротекторної та антиоксидантної дії.

Хворих основної групи було додатково розподілено на 3 підгрупи:

- підгрупа 2 А: хворі на ХГ з некаменевим холециститом та дискінезіями жовчного міхура та жовчовивідних шляхів, із легким ступенем тяжкості, (28 осіб) ; вони отримували ербісол по 2 мл в/м 1 раз на добу вранці о 8-9 годині та ввечері о 20-21 годині через одну годину після прийому їжі впродовж 20 днів; калефлон по 1 (0, 1) таб. 3 рази на добу за 20 хвилин до їди у хворих з супутнім некаменевим холециститом та дискінезією за гіпертонічним типом і через 20 хвилин після їжі у пацієнтів з дискінезією за гіпотонічним типом впродовж 24 днів.

- підгрупа 2 В: хворі на ХГ у кількості 25 чоловік, із середньою тяжкістю перебігу; вони отримували ербісол по 2 мл в/м 2 рази на добу впродовж 15 днів (з метою стабілізації функцій печінки і корекції ступеня тяжкості перебігу) ; калефлон по 1 (0, 1) таб. 3 рази на добу за 20 хвилин до їди у хворих з супутнім некаменевим холециститом та дискінезією за гіпертонічним типом і через 20 хвилин після їди у пацієнтів з дискінезією за гіпотонічним типом впродовж 24 днів.

- підгрупа 2 С: хворі на ХГ у кількості 23 чоловік із тяжким ступенем перебігу: вони отримували ербісол по 2 мл в/м 2 рази на добу впродовж 20 днів (з метою регуляції імунологічних, протиоксидантних компенсаторних механізмів печінки) ; калефлон по 1 (0, 1) таб. 3 рази на добу за 20 хвилин до їди у хворих з супутнім некаменевим холециститом та дискінезією за гіпертонічним типом і через 20 хвилин після їди у пацієнтів з дискінезією за гіпотонічним типом впродовж 24 днів.

Всім обстеженим проводили комплекс загальноприйнятих клініко-біохімічних та інструментальних методів дослідження: опитування, фізичне обстеження, дослідження рівня загального білірубіну та його фракцій, активності амінотрансфераз та екскреторних ферментів (лужної фосфатази, гамма- глутамілтранспептидази), показники осадових реакцій (сулемова і тимолова проби), фракційне дуоденальне зондування, УЗД органів черевної порожнини та заочеревинного простору.

Поряд з цим у всіх обстежених титраційним методом (О. В. Травіна, 1955) в модифікації І. Ф. Мещишена, І В. Петрової (1983) визначали вміст у крові відновленого глутатіону, малонового альдегіду без ініціації, з ініціацією аскорбатом, НАДФН2 – за Ю. А. Владимировим, О. І. Арчаковим (1972), молекулярних продуктів пероксидного окиснення ліпідів (ізольованих подвійних зв, язків, дієнових кон, югатів, кетодієнів та спряжених трієнів) – за І. А. Волчегорським із співавт. (1989). Активність ферментів вивчали: глутатіонпероксидази [ КФ 1. 11. 2. 9 ] та глутатіонредуктази [КФ 1. 6. 4. 2] – за І. Ф. Мещишеним (1982), глутатіон-S-трансферази [КФ 2. 5. 1. 1] – за І. Ф. Мещишеним (1987), глюкозо-6-фосфатдегідрогенази [КФ 1. 1. 1. 49] – за А. Kornberg, B. L. Horecker (1955) в модифікації Ю. Л. Захар, їна (1967). Активність ферментів розраховували на 1 г гемоглобіну (Нв), вміст якого визначали цианідним методом.

Визначення маркерів вірусних гепатитів у сироватці крові проводили за допомогою реакцій імуноферментного аналізу.

Загальну кількість Т-лімфоцитів у периферичній крові визначали методом спонтанного Е-розенткоутворення (Е-РУК) за Jondal e. a. (1972) у модифікації А. М. Чередєєва (1989), кількість теофілінзалежниж розеткоутворюючих клітин (теофілінчутливих (ТФЧ) і теофілінрезистентних (ТФР) визначали за методом Limatibul S. et. al. (1978) з обчисленням коефіцієнту ТФР/ТФЧ. ТФР-РУК трактувались, як субпопуляція, збагачена Т-супресорами. Вміст В-лімфоцитів у периферичній крові визначали методом комплектарного розеткоутворення (ЕАС- РУК) за Чередєєвим (1976), кількість “активних” розеткоутворюючих клітин (А-Е-РУК) – за методом Smith et. al. (1975). Фагоцитарну активність (ФА) нейтрофілів і фагоцитарне число (ФЧ) визначали по поглинанню нейтрофільними лейкоцитами стафілококу №209 за К. Ф. Чернушенко, Л. С. Когосовою (1978).

Рівень імуноглобулінів основних