Колоніальна політика Англії

тютюн, рис. Плантатор поєднував у своїй особі землевласника, рабовласника й капіталіста-підприємця. Плантаційне господарство будувалося на комерційній основі: вироблялися насамперед продукти, що призначалися для продажу на зовнішньому, переважно британському ринку. Як бачимо, перебуваючи в напівфеодальній залежності від англійських лордів, плантатори водночас виступали носіями товарно-грошових відносин.

Американські історики стверджують, що аристократичний спосіб життя могла дозволити собі тільки плантаторська еліта – ті, хто мав по 20 і більш рабів. Вона складала приблизно 12% від загального числа плантаторів, 3/4 усіх плантаторів мали 10 і менше рабів. Прибутки не дозволяли такому плантатору забути про фізичну працю. Тому часто він разом зі своїми рабами працював у полі, житлом його була рублена хатина.

Однак прогресивнішою формою господарювання стало фермерство, саме за ним було майбутнє. Характерно, що фермери були найчисельнішою соціальною верствою, складаючи 50-60% тодішнього населення Америки.

У XVIII в. у британських колоніях починає складатися власна культура. Її відмінні риси: багатонаціональні витоки, високий рівень грамотності населення, пріоритетний статус освіти – від початкової до вищої – у суспільстві.

В останній чверті XVIII в. у Північній Америці, таким чином, склалося суспільство, що відрізнялося від західноєвропейського. Специфічні умови існування колоній, а саме: освоєння нового континенту, боротьба із суворою природою необжитого материка, постійна небезпека нападу з боку індіанців сформували особливий устрій життя, що був підпорядкований одній меті – виживанню. Ці специфічні умови сформували і новий тип особистості. Колоніст відчував себе хазяїном своєї долі. Його життю були притаманні ризик, випадок, ініціатива, наполегливість, мобільність, підприємливість, заповзятливість. У Північній Америці складався не тільки новий тип особистості, але й формувалася нова нація з усіма властивими цьому процесу ознаками: спільністю території, господарського й громадського життя, культурою, мовою, психологією, менталітетом. Процес формування нації ще не завершився, але був незворотним.

В Англії не помітили появи нової нації й продовжували поводитися з американцями, як і раніше, тобто як з підлеглим, неповноправним населенням, придушуючи зростаючу господарську самостійність колоній.

Щоби гарантувати залежність колоній від метрополії, британський парламент ще в 1650-1651 рр. прийняв навігаційні акти, за якими колонії зобов’язані були експортувати свої товари тільки на Британські острови, а все необхідне ввозити з Європи на кораблях метрополії чи за її сприяння. Таким чином, колоніям заборонялося торгувати з іншими країнами і навіть між собою – збувати товар дозволялося тільки англійським купцям.

Багато галузей промисловості були просто заборонені. За свідченням документів того часу, колоністи не могли виготовити ні ґудзика, ні підкови, ні навіть цвяха без дозволу британської адміністрації.

Колоніальний гніт Англії, обмеження й репресивні заходи зумовили кризу в її відносинах із колоніями.

Ці відносини й раніше не були безхмарними, бо колоністи (нагадаю, у переважній більшості колишні вихідці з Британських островів) прагнули до повного зрівняння у правах із мешканцями метрополії, а британська корона вперто ігнорувала це прагнення, натомість намагалася регламентувати всі сторони соціально-економічного й політичного розвитку колоній, надійно й міцно прив’язавши їх до Англії. Особливо швидко ситуація почала погіршуватися після Семилітньої війни, під час якої колоністи активно допомагали англійцям витіснити французів із їхніх північноамериканських володінь (зокрема з Канади), сподіваючись, що за це метрополія дозволить розширити права самоуправління колоній, відкриє колоністам доступ до нових земель, не заважатиме розвитку ремесла й торгівлі.

Але ці сподівання виявилися марними. Британська корона „віддячила” з точністю до навпаки, відверто демонструючи колоністам, що ставиться до них як до людей „другого сорту” (до речі війська, що брали участь у Семилітній війні в Північній Америці, там і залишалася, а їх утримання впало додатковим тягарем на населення колоній).

До розгляду її політики щодо колоній в 60-х – на початку 70-х рр. ХVІІІ ст. ми й переходимо.

На середину ХVІІІ ст. стало очевидним, що колоніальна залежність від Англії гальмувала розвиток продуктивних сил, капіталістичного виробництва й торгівлі, а також політичної надбудови в північноамериканських колоніях так само, як сковували розвиток капіталістичних відносин в європейських країнах феодально-абсолютистські режими. За короля Георга III на мешканцями колоній постали ті ж абсолютистські методи державної влади й свавілля, які свого часу викликали Англійську революцію. Це і введення податків без згоди представницьких органів американців (виборних асамблей), і фактичне скасування свободи віросповідання, і відміна суду присяжних, недоторканості житла й власності, призупинення дії основ відомого Хабеас Корпус Акту. Торгівельний і промисловий розвиток колоній обмежувався англійською владою за допомогою актів, які, по суті, не відрізнялися від законодавчих регламентацій економіки в суспільствах, де панував феодально-абсолютистський лад.

Така політика викликала неабияке обурення населення колоній. Це пояснюється тим, що саме походження колоній було, за виразом Ф. Енгельса, буржуазним, тобто «вони були засновані дрібними буржуа й селянами, що втікали від європейського феодалізму з метою заснувати чисто буржуазне суспільство», а розвиток колоній відбувався вже після буржуазної революції в Англії. За час свого існування північноамериканські колонії досягли помітних успіхів у розвитку свого господарства. Так, саме на верфях Америки була побудована третина тодішнього британського торговельного флоту, причому будівництво суден коштувало на 20 – 50% дешевше, ніж в Європі. Лісопильні й металургійні заводи в колоніях викликали заздрість англійських фабрикантів. До речі, на американських металургійних заводах виплавлялося 30 тисяч тонн чавуну, або приблизно одна сьома