Колоніальна політика Англії

світового виробництва в той час (до речі, за цим показником колонії випередили метрополію). Колонії процвітали, виробляючи майже всі необхідні їм промислові товари. Такі великі порти, як Бостон і Нью-Йорк, збагачувалися завдяки торгівлі. В колоніях формувалася й міцніла власна торговельно-промислова буржуазія, яка нагромаджувала великі багатства завдяки посередницькій торгівлі, рибальству, работоргівлі, промисловій діяльності. Фактично колонії перетворювалися в нову державу, здатну багато в чому конкурувати з метрополією.

Британська колоніальна влада, налякана такою зростаючою конкуренцією, намагалася штучно перешкодити розвитку промисловості й торгівлі в американських колоніях, воліючи зробити їх своєю сировинною базою й ринком збуту англійських товарів. Так, в одній із резолюцій англійського парламенту зазначалося: «Розвиток промисловості в колоніях послаблює їх залежність від Великобританії... «, а прем’єр-міністр Пітт наполягав: «Суверенітет Англії над колоніями... повинен пронизувати все законодавство з тим, щоби ми зв'язали їх торгівлю, обмежили їх промисловість». Такі заяви втілювалися в практичні заходи.

Британія навмисно запроваджувала нееквівалентний обмін з колоніями, користуючись своєю торговою монополією. Так, торгувати колоніям дозволялося лише з метрополією. З початку і до кінця 60-х років ХУІІІ ст. експорт Англії в американські колонії збільшився у 12 разів, а імпорт – лише в три рази. Колоністів обурювало британське законодавство, яке відверто захищало інтереси англійської промисловості й торгівлі за рахунок американської, вимагаючи, зокрема, щоби всі товари ввозилися в колонії виключно на британських судах. Британський парламент спеціально декретував, щоби основний продукт експорту колоній – тютюн – вивозився на англійських кораблях і продавався лише при посередництві англійських купців. На цих операціях чимало людей в Англії нажили великі гроші, зате заборгованість господарств плантаторів, які виробляли цей продукт, постійно зростала. Удвічі були підвищені мита на ввезення промислових товарів з Англії, що призвело до небувалої дорожнечі у колоніях. Нові обмежувальні закони, і особливо акт про цукор, болісно вдарили по прибутковій для американських купців торгівлі з Вест-Індією. У 1764 р. англійський парламент заборонив випуск паперових грошей в колоніях, вимагаючи уплати будь-яких податків і зборів сріблом. В наступному році був прийнятий закон про гербовий збір, тобто про перший прямий податок на колонії, за яким оподатковувалися, знов таки монетою, всі юридичні документи, друковані видання й навіть гральні карти. Це викликало вибух обурення населення колоній. Законодавчі палати – асамблеї – Вірджинії, Масачусетса та інших колоній оголосили гербовий збір незаконним. Запровадженням гербового збору й так званих «актів Тауншенда» завдавалася шкода не тільки кишені американців, але їм давалося зрозуміти, що ними мають намір управляти, не рахуючись із їх власними виборними органами. Англійський парламент все частіше вдавався до таких заходів, як розпуск асамблей, зміна колоніальних хартій, де визначалися права колоністів, розквартирування постійної армії в мирний час і т. ін., які в самій Англії практикувалися в часи розквіту абсолютизму.

Високі податки, якими англійська корона все частіше обкладала населення колоній, позбавляли місцеву буржуазію частини її доходів, заважали накопиченню багатств в її руках і водночас погіршували становище трудящих мас, збільшуючи ціни на споживчі товари.

Розглядаючи соціально-економічні передумови війни за незалежність, слід зауважити, що реакційна роль Англії виявилася і в тому, що вона затримувала розвиток своїх північноамериканських колоній на ремісничій або, принаймні, на мануфактурній стадіях капіталізму, в той час як сама вступала в промислову стадію. Англійський уряд не допускав проникнення в колонії технічних досягнень промислової революції, забороняючи вивозити з країни не тільки текстильні машини, але й їх креслення, а також будь-які інструменти, що використовувалися на текстильних фабриках, проте як і виїзд з Англії механіків і робітників, які могли б передати колоністам свій виробничий досвід.

Англійська влада свідомо зберігала докапіталістичні форми експлуатації населення своїх колоній. Застосування докапіталістичних форм експлуатації – рабської праці негрів і кабальної праці білих кабальних слуг (сервентів) – пояснювалося також нестачею робочої сили, бо, прибуваючи на Американський контитент, переселенці могли піти, рятуючись від експлуатації, на західні землі. Видання королівського указу 1763 р. про заборону колоністам переселятися на захід від Аллеганських гір мало на меті прикріпити фермерів-орендарів до землі, примусивши їх тим самим нести повинності на користь англійських лордів-землевласників, і штучно створювало земельне питання. Цей указ зачіпав інтереси широких верств населення колоній, бо ставив поза законом і бідняків, які шукали щастя на Заході, сподіваючись стати вільними фермерами-землеробами, і земельних спекулянтів із заможних людей, які зазіхали на територію, що була оголошена королівською власністю. Ошуканими виявилися й американські ветерани Семирічної війни: ще вчора їм обіцяли багаті землі Огайо, а тепер одним розчерком пера позбавили цієї надії.

Така політика британського уряду пояснює характерну особливість процесу первісного нагромадження капіталу в Північній Америці; тут, на відміну від європейських країн, не було кого відчужувати від землі – основного засобу виробництва; саме через наявність великого масиву вільної землі на Заході переселенців намагались не допустити до неї, щоб запобігти їх перетворенню у вільних орендарів або власників землі, примушуючи тим самим працювати на кабальних умовах у господарствах англійських лендлордів.

Заборону переселятися на західні землі було підтверджено в 1774 році, що спровокувало новий вибух незадоволення. Треба зауважити, що інтереси рабовласників Півдня також були порушені цим законом, бо екстенсивне плантаційне господарство швидко виснажувало землі, а тому плантатори потребували все нових родючих територій і були