Концепція культури в рамках функціоналізму Б. Маліновського

 

Вступ

1. Функціональний напрям у вивченні культур

2. Функціоналізм Б. Маліновського – метод вивчення культур

Висновок

Список використаних джерел та літератури

 

 

Сучасне вивчення культури характеризується великою кількість концепцій. Серед них і функціоналістська школа. У центрі уваги школи знаходилося вивчення функції, якою володіє кожен суспільний інститут у рамках сукупного організму і яку вона виконує з метою його збереження.

Функціоналізм – один із головних напрямів в американській соціології після Другої світової війни. Вперше ідеї про функціональний принцип в осмисленні суспільства постали у працях О. Конта і Г. Спенсера. Хоча ця школа стала набувати особливо помітний вплив починаючи з 20-х років ХХ ст., основоположні принципи функціоналістського методу були сформульовані ще в 1895 р. французьким соціологом Е. Дюркгеймом.

Першим, хто висунув функціоналістську концепцію етнологічних досліджень, був німецький етнолог Р. Турнвальд в 1911 р. Але позиції функціоналізму виявилися міцнішими у Великобританії, де він під керівництвом Б. Маліновського став панівним напрямом в етнографії, починаючи з 20-х років нашого століття.

 

 

Функціоналістська вимога вивчення функцій соціальних явищ була пов’язана зі спробою протидіяти впливу суб’єктивістського напряму філософії історії, зокрема школи В. Дільтея. Суб’єктивістській оцінці фактів протиставлялося вивчення об’єктивних потреб, що лежали в основі історичних явищ. Дюркгейм і його прихильники – а згодом і представники функціоналізму – вбачали критерій об’єктивної необхідності у функції речей, відносин і уявлень, в результаті чого сама функція ставала у них сутністю поняття причинності. Це, однак, означало, що в кінцевому рахунку явища пояснювалися з самих себе або їх власного образу дії.

Іншим стимулом для подальшого розвитку функціоналізму з’явилося прагнення соціологів до кращого розуміння тих взаємозв’язків, які існували між різними суспільними явищами, з метою пояснення процесів розвитку. Тому їх увага концентрувалася на вивченні зв’язків між різними сферами суспільного життя.

В процесі культурологічних досліджень поняття “функція” отримало два основних значення. Перше – вказівка на ту роль, яку певний елемент культури виконує по відношенню до цілого, і друге – позначення залежності між частинами, компонентами культури.

Особливістю функціонального підходу є розгляд культури як цілісного утворення, що складається з елементів, частин. Згідно з ним, культура є єдине, гармонійно функціонуюче ціле, кожна частина якого виконує якусь функцію, життєво важливу для цілого. При цьому кожен окремий елемент не просто грає властиву йому роль (призначення), а являє собою ланку, без якого культура не може існувати в якості цілісного утворення. Даний напрямок у вивченні культур у великій мірі орієнтований на розкриття механізмів дії і відтворення соціальних структур. Кожна “атомарна клітинка” культури досліджується не в якості випадкової або непотрібної (шкідливої, архаїчної) освіти (пережитку), а як виконуюча певне завдання, функцію в соціокультурній спільності. Для прихильників функціоналізму практично не представляють інтересу питання історичної зміни культур, їх хвилює, як діє культура “тут і зараз”, які завдання вона вирішує, як відтворюється. Для цього необхідний аналіз багаторівневих взаємин між людиною як психічним організмом і його творінням – культурою.

 

 

Б. Маліновський (1884 – 1942) народився в Кракові (Польща). В університеті вивчав фізику і математику, але потім зацікавився історією культури та культурно-антропологічними дослідженнями.

В пізніх роботах, особливо в опублікованому після його смерті нарисі “Наукова теорія культури” (1944), Маліновський в систематичній формі виклав свої погляди на природу культур і метод їх пізнання.

Наукова діяльність Маліновського присвячена головним чином вивченню культури як універсального явища, а також створення понять, що дозволяють системно вивчати специфічні культури з усіма їх особливостями і відкривають можливість для кросскультурних порівнянь.

Виходячи зі своєї функціоналістичної концепції, Б. Маліновський досить критично оцінював попередні напрямки в дослідженні культур. Особливо різко він критикував метод пережитків Е. Тайлора. На його думку, керуючись цим методом, вчені шукали всюди “пережитки”, в той час як “пережитків” не існує, а є явища культури, які придбали нову функцію замість старої. Поняття “пережиток” принесло, на думку Маліновського, шкоду етнологічній науці, оскільки воно суперечить принципу функціонального взаємозв’язку явищ культури: в культурі не може бути нічого зайвого, випадкового, все існуюче в ній має якусь функцію – інакше воно було б викинуто, забуто. Якщо якийсь звичай стійко відтворюється, значить, він для чогось потрібен. Ми вважаємо його шкідливим і безглуздим тільки тому, що не знаємо, як саме він пов’язаний з базовими потребами, або оцінюємо його поза зв’язком з іншими культурними явищами.

Під вогнем критики опинився і диффузіонізм. Основна помилка диффузіоністів, на його думку, полягала в тому, що вони розуміли культуру не як живе органічне ціле, а лише як сукупність мертвих речей. Основним недоліком вчення своїх попередників Б. Маліновський вважав ізольоване вивчення окремих рис культур як незалежних один від одного сутностей. Цілісність культурної системи не підлягає порушенню, інакше може впасти вся піраміда цілісності вищого порядку, яка спирається на неї. Навіть безумовно шкідливі, варварські звичаї місцевих народів не можна просто так знищувати. Спочатку необхідно з’ясувати всі функції, які вони виконують, і підібрати їм повноцінну заміну.

Основні