Концептосфера буття в поетичному доробку Володимира Калашника

У статті йдеться про концептосферу буття, репрезентовану поетичним доробком Володимира Калашника; аналізуються такі екзистенційні концепти, як життя, смерть, світ, час. Кожен концепт розглядається як такий, що формується на основі відповідного поняття, підґрунтя якого складає сукупність лексичних значень того чи того слова.

Ключові слова: концепт, лексема, лексичне значення, матеріальна форма вираження, звукова оболонка.

 

Колоиз Ж. В. Концептосфера бытия в поэтическом творчестве Владимира Калашника.

В статье идет речь о концептосфере бытия, репрезентируемой поэтическим творчеством Владимира Калашника; анализируются такие экзистенциональные концепты, как жизнь, смерть, свет, время. Каждый концепт рассматривается как такой, что формируется на базе определенного понятия, основу которого составляет совокупность лексических значений того или другого слова.

Ключевые слова: концепт, лексема, лексическое значение, материальная форма выражения, звуковая оболочка.

Koloiz Zh. V. The conceptosphere existence in Volodymyr Kalashnik’s poetic creation.

The article considers the conceptosphere existence represented by Volodymyr Kalashnik’s poetic creation; such existential concepts as life, death, world, time are also analyzed here. Each concept is examined as one which is formed on the base of appropriate notion, whose substratum constitutes the totality of the lexical meanings of this or that word.

Key words: concept, lexeme, lexical meaning, material form of expression, sound cover.

 

Усталена думка, що мова є засобом мислення, пізнання і сприйняття навколишнього світу, актуалізується сьогодні під час розв’язання проблем концептуальної картини світу взагалі та мовної картини світу зокрема. Якщо концептуальна картина світу прагне відтворити сукупність знань людини про світ, то мовна – фіксує набуті знання системою мовних знаків.

Загальний характер людського мислення та універсальність механізму пізнання навколишнього світу дозволяють кожній мові брати активну участь у формуванні опосередкованої картини світу, що пов’язується з культурно-історичною, ментальною, психологічною сторонами життєдіяльності етносу. «У сучасному лінгвістичному контексті МКС (мовна картина світу – Ж. К.) розглядається як багатогранний феномен, що пов’язує мову з мисленням, з навколишнім світом, з культурно-етнічними реаліями та змістом найскладніших абстрактних понять і категорій, які функціонують у мові» [2, с. 186]. «Двобічною ментальною сутністю», синтезом явищ з психічного та мовного порядку виступає концепт – «одиниця знання, що містить верифіковані твердження про вибраний об’єкт референції і подана у вербальній формі» [5, с. 153]. На думку О. Ясіновської, у психіці носіїв мови концепт виступає ідеальним образом, який засвідчує національно-культурний та особистий досвід і знання людини про світ, а також є прототипом групи похідних і взаємопов’язаних понять. Оскільки індивідуальні уявлення носіїв мови про світ закономірно формують різні ментальні утворення, то не тільки різні мови можуть по-своєму концептуалізувати світ, але й за одним і тим самим словом можуть стояти абсолютно різні концепти [5, с. 153]. Той чи той концепт кодується й отримує ім’я в мові, яка уможливлює його опис та визначає його природу, є репрезентантом ментальності й детермінатором процесу етнічної соціалізації індивіда.

Питання концептуальних картин світу, концептосфер, концептів і т. ін. не є новими, однак не втрачають своєї перспективності, викликають неабиякий інтерес серед учених. На актуальність досліджень лінгвістичного аспекту проблеми вказують численні праці як вітчизняних, так і зарубіжних мовознавців (А. Вежбицька, В. Гак, В. Звегінцев, О. Кубрякова, Л. Лисиченко, З. Попова, О. Селіванова, Ю. Степанов, І. Стернін, О. Тараненко, Г. Токарев, В. Ужченко та ін.).

Концепти вже неодноразово ставали предметом спеціальних наукових розвідок. Вони переконливо демонструють, що універсальні складові цілісної моделі світу відбиваються крізь мову, відображаючи її духовну культуру, національні орієнтири і стереотипи. Щоправда, чимало аспектів окресленої проблеми так і не знайшли однозначного розв’язання, продовжують залучати до дискусій все більше і більше коло науковців різних царин. Ми поставили собі за мету схарактеризувати концептосферу буття, репрезентовану поетичним доробком Володимира Калашника. Джерельною базою послужила одна з його поетичних збірок «Незгасимі світи», вибудувана за «життєвим календарем: почасти настроєвим, почасти часовим, а загалом у міру осмислення зробленого і пережитого» [3, с. 3]. До аналізу залучено матеріал, який ілюструє передусім такі екзистенційні («пов’язані з буттям, існуванням людини» [1, с. 256]) концепти, як життя, смерть, світ, час, оскільки, по-перше, з позицій духовної системи людства, життя – це мить, відпущена людині для того, аби вона гідно підготувалася до смерті і безсмертя; по-друге, воно характеризується просторово-часовими категоріями: Час минає, пливе й забирає живе, Але слово живе й до народин зове. На могилах хрести й над собором хрести, А між ними світи, незгасимі світи. Світ постійно родивсь, пломенів і квітчавсь. І до нас, і для нас – фініш завжди не в час. Час руйнує земне. Слово – Дух – не мине. Хто любов’ю живе, вічно родить нове. Як завжди, як колись, і клянись, і молись. Ми земні, та у вись, ніби птиці, знялись. У небесні світи нам до Бога іти. Незгасимі світи – я і ти, я і ти [3, с. 8]; Знову кличе весна сподіваннями-мріями, Але душу щемливе чуття огорта: Повертають птахи із далекого вирію, Замість них відлітають назавжди літа. Нам лишають у спомин солодкі світання, Спитий трунок кохання у день молодий, те, що вперше було, й те, що буде востаннє, І життєпису-творчості вічні сліди [3, с. 25]; Спочатку