Конфлікти та шляхи їх розв’язання спеціалістами у центрах зайнятості

У певному сенсі конфлікт – це усвідомлене протиріччя. Реальними носіями соціальних конфліктів, як і будь-яких соціальних процесів і змін, є соціальні суб'єкти. В якості основи будь-якого носія конфлікту виступає породжувана обставинами незадоволеність його суб'єктів-носіїв. Тому саме незадоволеність являє собою соціальний феномен, в просторі якого відбувається трансформація об'єктивної суперечності в його усвідомлення соціальними суб'єктами. Вона може розглядатися і як своєрідна точка відліку цього процесу.

Трансформація незадоволеності в суб'єктно-суб'єктна ставлення дозволяє розглядати її як специфічне явище соціальної дійсності – соціальну напруженість. Конфлікт, як показано вище, за своєю природою суб'єктивний, оскільки виникає в ході усвідомлення соціальними суб'єктами своїх інтересів і цілей. Будучи усвідомленим, він може бути дозволений тільки свідомими, суб'єктивними зусиллями сторін. У зв'язку з цим темпи процесу усвідомлення, об'єктивно різні у різних сторін потенційного конфлікту, визначають різні рівні соціальної напруженості. З точки зору можливостей практичного контролю за наростанням конфліктного потенціалу в суспільстві та вироблення дієвих заходів як щодо його зниження, так і з попередження працівниками соціальних служб велику роль відіграє виділення основних етапів формування і розвитку соціальної напруженості, а також оцінка даних етапів з позицій цієї, по суті, найважливішою, основоположною завдання [20, 16-22].

Згідно П. Куконкову цей процес включає наступні етапи: Посилення незадоволеності різних соціальних суб'єктів умовами життєдіяльності; Виявлення причинно-наслідкового зв'язку між характером об'єкта незадоволеності і діяльністю інших соціальних суб'єктів, що викликає соціальну напруженість; Посилення соціальної напруженості, що трансформується в конфліктний потенціал; Акумулювання конфліктного потенціалу та його перехід у відкритий соціальний конфлікт [22, 63].

У рамках становлення і розвитку соціальної напруженості зберігається можливість не тільки прогнозування та управління соціальним конфліктом, а й виявлення факторів зниження конфліктогенної активності, нейтралізації конфронтаційного свідомості і поведінки, здатних перетворювати будь-який елемент соціальної незадоволеності у відкритий соціальний конфлікт.

Соціальному працівнику необхідно вміти аналізувати процес конфлікту для визначення стадій розвитку конфлікту і, відповідно, способів його розв’язання.

У соціальній роботі відносини співпраці з клієнтами полегшуються ціннісними орієнтаціями фахівця соціальної служби. Соціальний працівник може сприйматися як особа, зацікавлена в досягненні тих же цілей, що і клієнт, і висловлює бажання співпрацювати. Співпраця стає можливим:

1) якщо вироблені суспільством культурні норми і цінності припускають готовність до співпраці та прагнення подолати протиріччя. Така ціннісна орієнтація допомагає соціальному працівнику умовити багатьох клієнтів взяти участь у вирішенні проблеми, яка зачіпає в тій чи іншій мірі інтереси всіх, навіть у тому випадку, коли вони не зовсім довіряють один одному і переслідують різні цілі.

2) на стадії укладання угод з'являється можливість з'ясувати приховані резерви, що забезпечують необхідні зміни.

3) відмінності в статусах і владних повноваженнях договірних сторін можуть ускладнити досягнення угоди. Можна полегшити його шляхом перерозподілу на певний час владних повноважень між цими сторонами;

4) сторони з неоднаковими владними повноваженнями і становищем у суспільстві можуть вступати в угоди на підставі закону [25, 23-28].

Ігнорування тактики співпраці при вирішенні гострих проблем призводить до генералізації конфлікту – переходу від поверхневих до більш глибоких суперечностей, збільшенню діапазону різних точок зіткнення, яке супроводжується розширенням меж конфлікту.

Дискусія – вид спілкування, цілеспрямований, логічний, усний обмін фактами і думками людей, які беруть участь в обговоренні. Основними цілями дискусії, по суті, є, з одного боку, отримання знань, а з іншого – вирішення проблеми. Дискусія являє собою акт безпосередньої комунікації в офіційно-діловій сфері, здійснюваної за допомогою вербальних і невербальних засобів.

Конструктивну дискусію відрізняють характерні особливості:

- диференційований підхід до предмета обговорення з урахуванням комунікативної мети та особливостей партнерів в інтересах доступного та переконливого викладу позицій сторін; швидкість реагування на висловлювання партнерів;

- критична оцінка думок і пропозицій партнерів;

- аналітичний підхід до обліку та оцінки суб'єктивних і об'єктивних факторів;

- відчуття власної значущості та підвищення компетентності партнерів у результаті критичного розбору інших точок зору з цієї проблеми;

- відчуття причетності і відповідальності у вирішенні проблем [25, 43-45].

Таким чином, обгрунтовані рішення, компетентна діяльність соціального працівника при вирішенні конфліктів – важливі умови вирішення актуальних завдань соціальної роботи.

 

 

 

У практичній діяльності державної служби зайнятості конфлікти виникають між безробітними та спеціалістами під час їх безпосереднього спілкування, і це трапляється дуже часто. При цьому слід зазначити, що поява конфліктів обумовлена самою специфікою роботи служби зайнятості і має для цього певні підстави.

З одного боку, спеціалісту центру зайнятості, який працює з клієнтами, протягом робочого дня доводиться приймати значну кількість відвідувачів. Графік прийому іноді буває занадто щільним, що призводить до дефіциту часу. В обмежений час фахівцеві доводиться не тільки визначати насущні проблеми відвідувача, але й знаходити найбільш оптимальні шляхи щодо їх вирішення. Це потребує від нього сталої концентрації уваги, постійної інтелектуальної та розумової дієздатності. Такі умови праці обумовлюють поступове підвищення психологічної та емоційної напруги для спеціаліста, що може привести до конфліктної ситуації.

З іншої сторони, приводом для виникнення конфліктної ситуації може стати і психологічний стан самих відвідувачів центру зайнятості.