Конкурентоспроможність національної економіки в умовах глобалізації та активізації інтеграційних процесів

5. Українська держава опинилась у міжнародному конкурентному середовищі, до якого національна економіка виявилась непідготовленою. Неконкурентоспроможність вітчизняної продукції, нераціональна структура виробництва, неефективне використання факторів виробництва, низький внутрішній попит, незадовільна мотивація щодо підвищення ефективності виробництва, несприятливий інноваційно-інвестиційний клімат, нерівномірний розвиток регіонів – ці основні чинники зумовили незадовільний стан зовнішньоекономічних зв’язків. Сировина структура експорту свідчить про прогресуючу втрату Україною свого виробничого і науково-технічного потенціалу. Крім того, суттєве зменшення частки високотехнологічних товарів (лише 4, 2%), які є домінуючими в експорті конкурентоспроможних країн підтверджує низькі конкурентні позиції національної економіки на світових ринках і створює загрозу національній безпеці. Для України підвищення конкурентоспроможності вітчизняних виробників, інтенсивний розвиток зовнішньої торгівлі має особливе значення, адже це сприяє завершенню ринкової трансформації економіки та ефективній інтеграції у світовий економічний простір.

6. Економічне зростання високорозвинених країн світу та їхня міжнародна конкурентоспроможність визначальною мірою обумовлюються інтелектуалізацією основних факторів виробництва та наявністю потужного інноваційного потенціалу. Стратегічним пріоритетом в Україні у контексті забезпечення національної конкурентоспроможності є опанування науково-технологічною моделлю економічного розвитку. Для цього існують такі об’єктивні передумови як наявність визнаних у світі власних наукових шкіл та унікальних технологій з розробки нових матеріалів, фізики низьких температур, генетики, здатних забезпечити розвиток високотехнологічного виробництва на рівні найвищих стандартів. Незважаючи на кризові явища в інноваційній сфері, в країні вдалося зберегти розгалужену мережу наукових організацій, а в окремих аспектах навіть зміцнити ядро науково-технічного потенціалу. Разом з тим, він залишається незадіяним на внутрішньому і зовнішніх ринках. Окрім того, Україна має сильну генетичну основу для динамічного розвитку найсучасніших напрямків фундаментальної та прикладної науки, закладену в різні історичні часи всесвітньо відомими вченими.

7. Досвід високорозвинених держав світу, ключових інноваторів показує, що структурні зміни в економіці, підвищення конкурентоспроможності економік можливе лише на інноваційній основі, максимальному використанні інноваційного потенціалу регіонів з урахуванням особливостей кожного з них. За допомогою регіональних інноваційних систем відбувається консолідація активів регіону, оптимальне використання його потенціалу, що дозволяє, по-перше, збільшити надходження до місцевих бюджетів, по-друге, залучити та зберегти висококваліфікований персонал, по-третє, забезпечити високу зайнятість і підвищити конкурентоспроможність регіону. Регіональна інноваційна складова є найважливішим етапом формування Національної інноваційної системи. Зростання конкурентоспроможності української економіки залежатиме від того, наскільки регіони провадитимуть активну інноваційну політику та стимулюватимуть інноваційну активність суб’єктів господарювання. Проведені в роботі розрахунки інноваційної спроможності регіонів України за допомогою авторської методики показали їх різнорівневий характер, що дозволило зробити висновок про відсутність дієвої системи мотивації інноваційної активності суб’єктів господарювання на місцевому рівні. Негативні тенденції в інноваційній сфері потребують гнучких підходів до формування інноваційної політики та забезпечення правового регулювання інновацій як на всіх етапах їх життєвого циклу, так і на усіх рівнях. Необхідно розробити регіональні інноваційні системи в Україні та стимулювати фінансування інноваційної діяльності із усіх можливих джерел, особливу увагу необхідно приділити розвитку венчурного капіталу як основного джерела комерціалізації новинок; сприяти подальшому розвитку інноваційної інфраструктури; регіональних інформаційних центрів та центрів передачі технологій та інше.

8. Існуючі методичні підходи є недостатніми для визначення фінансової та соціальної конкурентоспроможності в Україні. Цю проблему усуває використання універсальних методик, що базуються на системі показників, таких як “потужність ділових моделей”, робочий капітал, коефіцієнти рентабельності, ліквідності, ряд інших індикаторів фінансового менеджменту (для оцінки фінансової конкурентоспроможності основних галузей, кластерів, компаній) та питомої оплати праці (для оцінки соціальної конкурентоспроможності). Розрахунок цих показників дозволив визначити найбільш фінансову конкурентоспроможну галузь народного господарства, напрямки міграції капіталу до конкурентоспроможних ділових моделей та диспропорції в економічній та соціальній сферах.

9. Сильні конкурентні позиції конкурентоспроможних країн пов’язані з ефективною державною політикою, яка здатна формувати конкурентне середовище для національних фірм, галузей, кластерів. Основним елементом є національні фірми, які конкурують на світових ринках, використовуючи кооперацію і співробітництво, та інші форми міжнародного бізнесу для посилення довгострокових конкурентних переваг. Держава є найбільш важливим важелем інституціонального механізму, який забезпечує високі конкурентні позиції вітчизняним товаровиробникам. Інституційний механізм формування конкурентоспроможності економіки внаслідок регулюючих інституцій та правил, які обмежують вибір економічних елементів, визначає, як буде їх діяльність спрямована на підвищення продуктивності та вдосконалення конкурентних переваг.

10. Концепція міжнародної конкурентоспроможності країни є важливим теоретичним підґрунтям для розробки національної стратегічної архітектури. Вона обумовлює необхідність економічної відкритості і глибокої інтеграції держави в світогосподарську систему для більш повної реалізації можливостей економічного зростання. Однак це відбувається не автоматично, а внаслідок обраних державою пріоритетів та механізмів їх реалізації. Визначено, що пріоритетні заходи, які направлені на підвищення міжнародної конкурентоспроможності вітчизняних товаровиробників, національної економіки передбачають: швидкий розвиток високотехнологічних секторів промисловості – авіаційній, космічній, біотехнологічній, приладобудівній, фармацевтичній промисловості і інформаційних технологій; розвиток галузей, які обслуговують внутрішній споживчий ринок; розвиток інформаційної інфраструктури і середнього та малого підприємництва. У сферах, де продукція українських товаровиробників недостатньо конкурентоспроможна, доцільне укладення угод про ліцензування технологій зарубіжних компаній, лідерів світового ринку.

11. Реалізація Державної стратегії підвищення міжнародної конкурентоспроможності національної економіки (2005-2025) повинна перетворити Україну на сильну, економічно розвинену державу із визнаним світовою спільнотою високим конкурентним статусом. Проведений аналіз