Конкурентоспроможність національної економіки в умовах глобалізації та активізації інтеграційних процесів

Досвід високорозвинених країн світу, таких як США, держав-членів ЄС показує, що створення постіндустріального суспільства можливе лише на інноваційній основі за максимального використання інноваційного потенціалу регіонів, та з урахуванням особливостей кожного з них. Становище окремих країн та регіонів у науково-технічній сфері визначається не лише науково-технічним потенціалом, а й інтенсивністю застосування його досягнень у господарську практику. Адже створення та реалізація принципово нової продукції відіграє вирішальну роль у посиленні конкурентних позицій товаровиробників на світових ринках, причому для утримання на завойованих позиціях необхідні відповідні умови для швидкої комерціалізації технологічних досягнень. А це можливо лише за умов ефективної національної інноваційної системи.

Автором з’ясовано, що найважливішим етапом формування національної інноваційної системи є її первинний рівень – регіональна інноваційна складова. Регіональні інноваційні системи створюються для консолідації активів регіону і оптимального використання його потенціалу, що уможливлює збільшення надходжень до місцевих бюджетів, забезпечує залучення і збереження висококваліфікованого персоналу, надає можливості для стійкого розвитку економіки. В роботі зазначено, що глобальні конкурентні переваги в умовах “нової економіки”, можливо досягнути, лише застосувавши відповідну стратегію як на загальнонаціональному, так і на місцевих рівнях, з допомогою якої можна ефективно залучати інвестиції в наукові дослідження та інфраструктуру, що сприяє розробці та комерціалізації нових продуктів та процесів. Регіональна інноваційна стратегія – потужний інструмент для успішного розвитку місцевої економіки, особливо доцільний для регіонів, що мають високий інноваційний потенціал.

Доведено, що міжнародну конкурентоспроможність країни зумовлює насамперед інноваційне регіональне середовище. Як уже зазначалося, за оцінками Всесвітнього економічного форуму найконкурентоспроможнішою країною в світі у 2002 р. були США (у 2003 р. – друга позиція), варто уваги, що в цій державі половина НДДКР здійснюється в 6-ти із п’ятдесяти штатів, а на двадцять штатів припадає лише 5% усіх наукових досліджень та розробок. Проте уряди штатів менш розвинених регіонів теж намагаються долучитися до інноваційних процесів і створити належні умови для промислових досліджень, а фінансування НДДКР розглядається ними як стратегічне інвестування.

Автором виявлені основи економічного зростання в ЄС, де розробляється спільна інноваційна система та відповідні стратегії в більшості регіонів Європи, підтверджуючи тезу, що в сучасних умовах активна інноваційна діяльність є необхідною не тільки для високорозвинених регіонів, але й для всіх регіонів світу. Тому необхідне створення в регіонах належної інноваційної інфраструктури, яка включала б організацію і види діяльності, пов’язані з комп’ютеризацією, створенням мереж і трансфером технологій, в тому числі інкубаторів малого бізнесу, підтримки венчурних підприємств, а також інститутів для партнерського співробітництва між дослідницькими університетами і комерційними компаніями та урядами країн.

У зв’язку з тим, що основний акцент конкурентоспроможності має переноситися на регіональний рівень великої в географічному масштабі країни, в роботі досліджуються методики Європейської комісії оцінки регіональної конкурентоспроможності. Враховуючи неможливість розрахунків за цими методиками національної конкурентоспроможності на мезорівні, автором запропоновано новий показник для визначення інноваційної конкурентоспроможності регіону. Для цього використано коефіцієнти випередження інноваційного розвитку (або інноваційної сприйнятливості) на етапі виробництва та етапі користування суб’єктами господарювання. Коефіцієнт випередження інноваційного розвитку на етапі виробництва визначається як відношення темпів зростання питомої ваги інноваційної продукції в загальному обсязі промислової продукції суб’єктів господарювання регіону та темпів зростання витрат на дослідження і розробки у промисловості регіону.

Якщо питома вага інноваційної продукції зростає швидше, ніж витрати із різних джерел на її здійснення, то відбувається зростання інноваційної сприйнятливості (коефіцієнт випередження інноваційного розвитку більше одиниці).

Автором запропоновано розрахунок коефіцієнта результативності інноваційної діяльності як відношення обсягів продукції, що освоєна вперше за останні 3 роки у вартісному вираженні та обсягів прикладних досліджень і розробок у галузі технічних робіт. Показник, який характеризує інноваційну сприйнятливість на етапі користування розраховується як відношення темпів зростання обсягів інноваційної продукції та темпів зростання витрат на технологічні інновації (коефіцієнт випередження інноваційного розвитку на етапі користування більше одиниці).

Аналіз інноваційної діяльності в регіональному розрізі показав їх різнорівневі результативність та сприйнятливість, що викликало необхідність їх класифікації. Виділено наступні групи:

1-а група – регіони, в яких висока інноваційна спроможність на етапі виробництва та на етапі користування: Автономна Республіка Крим, Полтавська область; 2-га група – регіони, в яких висока інноваційна спроможність на етапі виробництва або на етапі користування – Запорізька, Херсонська, Житомирська, Черкаська області; 3-я та 4-а групи – регіони, із сповільненим інноваційним розвитком: Донецька, Дніпропетровська, Харківська, Київська та ін. області; 5-а група – регіони, з надзвичайно низькою інноваційною сприйнятливістю: Чернівецька область.

Такий різнорівневий стан регіональної сприйнятливості до новинок однозначно свідчить про те, що не створено дієвої системи заохочення інноваційної активності суб’єктів господарювання на місцевому та державному рівнях. Автором розроблено пропозиції