Конкурентоспроможність національної економіки в умовах глобалізації та активізації інтеграційних процесів

Розглянуто також досвід ефективної державної політики уряду Японії, яка продемонструвала усьому світу “японське економічне диво”, перетворивши свою країну в одну із найсильніших та конкурентоспроможніших. У роботі досліджено, завдяки чому найбільших успіхів досягнули нові індустріальні країни (Південна Корея, Тайвань, Сингапур, Гонконг, Китай), які за короткий історичний час пройшли шлях від бідних аграрних держав до лідерів у світовому рейтингу конкурентоспроможності. Доведено, що їхня стратегія базувалася, передусім, на: високих витратах на НДДКР, створенні власної науково-технічної бази; захисті інтелектуальної власності; підтримці високотехнологічних галузей економіки (з допомогою пільгових кредитів) ; торговій експансії високотехнологічних товарів; пріоритеті освіти та підвищенні якості життя населення.

Автором обґрунтовано, що на перший план у світовій конкурентоспроможності виходять нецінові фактори, з яких найважливішого значення набувають якість товару, його новизна, наукомісткість та інтелектомісткість виробів, а більшість країн світу забезпечують підвищення своєї конкурентоспроможності завдяки використанню інновацій, розробки високотехнологічних продуктів, створення яких неможливе без розвитку науково-технічного потенціалу.

Автором доводиться, що економіка будь-якої держави не може розвиватися та здобути високий конкурентний статус, якщо вона обмежується тільки власною матеріально-технічною та науковою базою, діє в замкнутому циклі. Світовий розвиток, керуючись вимогами глобалізації, для вільного переміщення факторів виробництва, робочої сили, передбачає відкритість національних кордонів. У роботі зазначається, що в основі економічної глобалізації лежить уніфікація й інтеграція світової економіки та її особливий синергічний ефект.

Автором з’ясовано, що глобалізація високих технологій, виробництва, споживання, фінансування, спричинює зростання обсягів реалізації продукції, зниження цін, підвищення продуктивності праці суб’єктів господарювання та їхньої ефективності. У роботі розкривається найважливіший аспект глобалізації – загострення конкуренції між суб’єктами міжнародних економічних відносин при ефективній системі зовнішньоекономічних зв’язків країн. У цьому контексті гостро постає проблема забезпечення високої конкурентоспроможності національних виробників. Адже за глобальної взаємозалежності держав існує жорстка конкуренція не лише між окремими товаровиробниками, а й державами і регіонами (на які припадає близько 80% світового ВВП і 85% світового експорту).

Досліджено особливості сучасного глобального конкурентного середовища та виявлено фактори, які його трансформують та забезпечують високий конкурентний статус суб’єктів МЕВ. Розвиток нових технологій дає змогу створювати потужні інформаційно-комунікаційні системи, з допомогою яких усі процеси між суб’єктами організовуються швидше і ефективніше, що підвищує їхню конкурентоспроможність. Регіоналізація та лібералізація торгівлі розширюють можливості одночасно отримувати вигоди споживачам щодо ціни і якості завдяки високій інформованості через мережу Інтернет, загострюючи конкуренцію між фірмами. Щоб утримати конкурентні переваги, виникають стратегічні альянси, відбуваються злиття й поглинання компаній (наприклад, за перше півріччя 2004 року у США відбулося поглинання мобільного оператора АТ&Т Wireless компанією Cingular Wireless, обсяг угоди склав 41млрд. дол. США (що складає 11% від загального обсягу), а також придбання французькою фармацевтичною компанією Sanofi-Synthelabo німецького конкурента Aventis за 61, 2 млрд. дол. США (16% від загального обсягу)). Дедалі агресивнішою стає поведінка торговельних посередників щодо технологічних товарів (виключаються товари зі знижками) ; глобалізація попиту і пропозиції характеризує швидке зростання кількості глобально діючих споживачів й збутових посередників; зростання кількості учасників міжнародного поділу праці загострює конкуренцію між ними. Зростання транснаціоналізації факторів виробництва розширює масштаби конкуренції, переміщення капіталу, збільшує кількість учасників світового виробництва, сприяючи появі нових конкурентів, зростає конкуренція як за споживачів, так і за постачальників товарів, різко знижується собівартість продукції завдяки досягненню ефекту масштабу та можливостям застосування ТНК новітніх технологічних процесів.

На завершення даного розділу автор підсумовує, що підвищення конкурентоспроможності економіки на інноваційній основі можливе внаслідок взаємодії урядової політики, громадських організацій, малих і середніх підприємств, потужних корпорацій за сприятливих інституціональних умов, насамперед державного фінансування витрат на НДДКР; венчурного капіталу, як ключового елементу механізму забезпечення інноваційного зростання економіки; активної зовнішньоекономічної політики, спрямованої на підтримку національних виробників на світових ринках; сприятливого інноваційного середовища для посилення конкурентних переваг компаній.

У розділі 2 “Комплексні методи оцінки динамічних моделей конкурентоспроможності країн” досліджуються сучасні методики оцінки міжнародної конкурентоспроможності країни та за допомогою економетричних методів пропонується їх вдосконалення.

У процесі роботи над дисертацією були вивчені й проаналізовані методичні підходи до оцінки міжнародної конкурентоспроможності держав, які використовуються міжнародними організаціями, такими як Всесвітній економічний форум, Світовий банк, Лозаннський інститут менеджменту та умовно об’єднані у дві основні групи:

— оцінювання на підставі окремих показників, які характеризують вартісні результати виробництва чи використання певних ресурсів (продуктивність праці, швидкість зміни галузевої макроструктури економіки, питома оплата праці, цінові одиниці експорту певних видів продукції та інші).

— оцінювання на підставі системного підходу з використанням як статистичних показників, так і результатів моніторингу (рейтинги авторитетних міжнародних організацій).

Доведено, що найбільш системною є методика Всесвітнього економічного форуму (ВЕФ), оскільки вона охоплює велику кількість факторів, статистичних показників і даних анкетувань. Особлива увага в цій методиці приділяється індексу зростання конкурентоспроможності, або індексу інноваційної сприйнятливості країн (Growth Competitiveness Index – GCI), що відбиває спроможність національних економік протягом середньострокового періоду досягати сталого розвитку на основі нових