Конкурентоспроможність національної економіки в умовах глобалізації та активізації інтеграційних процесів

У роботі наголошується, що сьогодні без залучення значних інвестицій в народне господарство неможливе не лише економічне лідерство країн, а й взагалі економічний розвиток як такий. Саме через це необхідно реалізувати запропоновану в дисертації систему заходів щодо моніторингу та залученню іноземних інвестицій і можливостей фінансування капітальних вкладень із усіх джерел. Для цього запропоновано використання методичного апарату для визначення фінансової конкурентоспроможності основних галузей народного господарства України.

Автором доведено, що методи аналізу міграції капіталу між діловими моделями, які запропоновані відомим американським теоретиком і практиком А. Сливоцьким, надають можливість здійснювати оптимальний вибір напряму та об’єкта інвестування на різних рівнях – між підприємствами, галузями економіки і навіть на державному рівні та побудови відповідних конкурентоспроможних ділових моделей.

Переконливо доводиться, що для виходу України із суспільно-економічної кризи домінуючим фактором є інвестиції. В державі має бути науково обґрунтована і виважена програма інвестиційної діяльності з чітко виділеними пріоритетами напрямів і програм. Від ефективності залучення інвестицій і їх вчасного одержання залежить економічний розвиток країни та конкурентоспроможність вітчизняних товарів.

Проаналізовано два основних фактори, які впливають на соціальну конкурентоспроможність країни (основний індикатор якого – питома оплата праці) : заробітну плату і продуктивність праці та оцінено їх в Україні і в деяких інших розвинених країнах світу. Встановлено, що низький рівень питомої оплати праці (ПОП) у розрахунку на одиницю продукції відбиває невисокий рівень заробітної плати і продуктивності праці та занижений відносно паритету купівельної спроможності (ПКС) курс гривні. Переваги вітчизняної економіки щодо цього показника перед високорозвиненими країнами значні: збереглася майже трикратна перевага перед Німеччиною, двократна – відносно США і Великої Британії. Це свідчить, що оплата праці в розрахунку на одиницю продукції в Україні нижча, ніж у США, втричі, хоча на 1 долар оплати праці в Україні вироблялося втричі більше продукції, ніж у США. Зазначено, що це погіршує соціальну конкурентоспроможність в Україні.

Зроблено висновок, що для визначення соціальної конкурентоспроможності необхідно аналізувати як впливає відхилення валютного курсу (ВК) від паритету купівельної спроможності на рівень прибутків населення та соціальну захищеність. Досліджено, що Україна належить до країн, які мають значне перевищення курсу долара відносно ПКС. Але девальвація – це вимушений захід, оскільки коли дорожчає імпорт, підвищується вартість закордонних позик і зростає загроза інфляції. А головне – різко знижується рівень прибутку громадян. Рівновага може встановитися тільки на значно якіснішому рівні соціальних витрат. Цей показник дає змогу виявити найконкурентоспроможніші країни. Якщо відношення ВК/ПКС близьке до 100% або перевищує цей показник, то можна говорити про високорозвинену країну з високим рівнем прибутків на душу населення та високим конкурентним статусом.

Зроблено висновок, що конкурентна перевага, яка базується на зниженні життєвого рівня населення, тобто на дешевій робочій силі, не може бути прийнятною. Багаторічне зниження заробітної плати, ускладнене неплатежами та прихованим і реальним безробіттям, значним відхиленням валютного курсу від паритету купівельної спроможності, веде до звуження споживчого попиту, подальшої розбалансованості економіки, соціального напруження в суспільстві. Надзвичайно низький рівень заробітної плати не забезпечує відтворення робочої сили в нашій країні, призводить до зниження рівня загальної і професіональної підготовки кадрів, перешкоджає створенню трудових ресурсів, які мають відповідати вимогам сучасної конкурентоспроможної економіки, тобто бути творчими та ініціативними.

У розділі 5 “Стратегія підвищення економічної конкурентоспроможності України за глобалізації” розглядаються стратегічні орієнтири конкурентної та інноваційної політики України як необхідної умови підвищення її конкурентоспроможності.

Автором досліджуються якісні зміни у державному регулятивному механізмі економічних процесів і підходів щодо підвищення національної конкурентоспроможності. Змінюються функції держави під дією нових центрів прийняття рішень у світовому господарстві – міжнародних економічних організацій, фінансових центрів, транснаціональних корпорацій. Уряди високорозвинених країн світу намагаються приділяти особливу увагу системному підходу під час формування економічної політики, з урахуванням забезпечення внутрішньої конкуренції, захисту національного господарства від деструктивних наслідків глобалізації та забезпеченню довгострокових інноваційних переваг.

У роботі доведено, що низька ефективність функціонування інституційного механізму є основною причиною спаду продуктивності національної економіки, зниження її конкурентоспроможності. Визначено, що найважливішою частиною інституціонального механізму стосовно можливостей цілеспрямованої дії на економічні, політичні і соціальні процеси, які лежать в основі формування конкурентоспроможності країни, є держава, яка бере на себе витрати, пов’язані зі створенням і підтриманням ринку, захистом прав власності, формуванням конкуренції на внутрішньому ринку, зі зниженням прибутків у разі неефективності ринку. Держава надає значні можливості цілеспрямованої дії на окремі елементи економічного механізму. Це стосується галузевої структури, процесу утворення кластерів конкурентоспроможних галузей, стратегії фірм і їхньої політики щодо найманих працівників тощо. Саме тому значення ролі держави як інституту, що здатний істотним чином прискорити процес підвищення конкурентоспроможності української економіки, надзвичайно важливе.

У роботі узагальнено основні негативні тенденції, що спостерігаються в інноваційній сфері України: згортання процесів раціоналізації та винахідництва; зменшення кількості іноземного патентування; зниження темпів упровадження у виробництво пріоритетних науково-технологічних проектів; нерозвиненість внутрішнього ринку об’єктів промислової власності; незадовільна їх галузева структура; низька питома вага досліджень і розробок у загальній сумі інноваційних витрат на підприємствах тощо.

Автором запропоновані основні напрями Державної стратегії підвищення міжнародної конкурентоспроможності України (2005-2025), що передбачають:

• створення національної інноваційної системи, яка має бути тісно пов’язана з