Конституція. Конституційна реформа

Проблеми правового прогресу українського суспільства, перетворень його права, правової системи становлять предмет роздумів автора цієї статті.

На шляху до створення демократичної правової парадигми. Потреба у науковому підході до правових перетворень в Україні обумовлює, в свою чергу, необхідність розроблення сучасної парадигми вітчизняної юридичної науки, її правознавства і державознавства. Відомо, що марксистсько-ленінське вчення про державу і право виходило із розуміння держави як апарату класового панування і придушення. Тому похідним звідси було уявлення, що право – це державна воля, воля панівного класу, яка знаходить свій вираз і закріплення у юридичній формі, законі. Вихідним теоретичним положенням для такого праворозуміння була хибно витлумачена теза «Маніфесту Комуністичної партії» про право як зведену у закон волю пануючого класу. Відповідно, соціальна функція радянської юридичної науки зводилася публічною владою передусім до підтримки і захисту інтересів держави. Радянське, правознавство, яке протягом складного, суперечливого шляху свого становлення сповідувало і «правовий нігілізм», і принцип революційної правосвідомості, увагу сконцентрувало головним чином на відомому в історії світової юридичної думки нормативному підході до права (звичайно, дещо модифікувавши його). Згідно з цим підходом юридичні норми характеризувались як міра суспільної поведінки, основа організаційної дисципліни і законності. Право розглядалося лише як політичний елемент надбудови, невід'ємний від держави продукт та інструмент її діяльності, основа і знаряддя класового панування у політичних формах. Утверджене в 20-30-х pp. праворозуміння чітко відбивало лише політичну, класову природу і сутність радянського права, його зв'язки з державою і матеріальними умовами, що визначали волю пануючого класу.

На жаль, слід визнати, що й досі ми остаточно не позбулися правової спадщини радянського періоду, коли право юридичне закріплювало фактичну диктатуру партдержноменкла-тури, панування адміністративно-командних методів управління в економіці і становило легітимну основу тоталітарного політичного режиму в суспільстві, причому цей режим розглядався як джерело самого права. Досі не здійснена фундаментальна конструктивно-критична науково-дослідницька робота у галузі історії права радянських часів. Проте певні зрушення у сучасному українському правознавстві відбуваються, хоч вони і не завжди мають глибоке науково-теоретичне обгрунтування. Наприклад, навряд чи є коректною позиція повної відмови від політичного, класового підходу і звертання лише до загальнолюдських цінностей – свободи, рівності, справедливості. Ще не вироблене більш-менш стале і узгоджене сучасне праворозуміння, хоч воно становить світоглядне підґрунтя правознавства. Бо від того, як ми розуміємо поняття «право», багато в чому залежить не тільки спрямованість наукових юридичних досліджень, а й загальна орієнтація державної правової політики, юридичної практики.

Саме наукове визначення сучасного поняття права, правових принципів та застосування їх у процесі демократичної трансформації українського суспільства, формування якісно нової системи національної державної влади і самоврядування може забезпечити ефективне досягнення конституційне закріплених цілей відродження громадянського суспільства, забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя, розвитку і зміцнення демократичної, соціальної, правової держави, пошук міри і межі оптимального співвідношення економічної свободи та ефективності і соціальної справедливості та юридичної рівності. Такий пошук здійснюється людством протягом багатьох століть, і кожного разу спроби вирішити цю проблему грунтувалися на певній системі ідей і уявлень, яка вважалася на конкретний історичний час здатною пояснити існуючі суспільні суперечності, знайти шлях до їх подолання і накреслити перспективу розвитку суспільства. Існування усталеної системи основних соціальних, в тому числі правових, цінностей суспільства є однією з важливих умов його стабільного стану і функціонування. Коли порушуються умови цілісності системи соціальних цінностей, послаблюються їх взаємодія і гармонія – дезорганізується увесь суспільний процес. А якщо це «відбувається зненацька і відразу, – наголошував П. Сорокін, – збільшуються шанси міжнародної або громадянської війни». Саме в цьому, зокрема, полягає активна роль суспільної свідомості у її взаємодії з суспільним буттям.

У сучасному світі, в тому числі і в Україні, відбуваються переоцінка багатьох соціальних цінностей, їх нове осмислення у світлі історичного досвіду XX сторіччя і глибоких суперечностей теорії і практики радянського соціалізму. І знову, як це вже було кожного разу, коли суспільство опинялося у кризовому стані, воно інстинктивно починає звертатися до фундаментальних джерел і шукати там знамення часу, щоб створити собі новий «дороговказ» щодо соціальних цінностей суспільного прогресу. Коли суспільна свідомість, в першу чергу у формі науки, під впливом кардинальних перетворень об'єктивної реальності стає нездатною раціонально, на старій теоретичній і методологічній основах, пояснити те, що відбувається навколо, виникає потреба у розробці нової парадигми як інтелектуального засобу якісного прориву в усвідомленні навколишнього світу – природи і суспільства. Можна погодитися з тим, що парадигма – це не просто нова теорія, яка являє собою безпосередню реакцію на кризові явища в суспільстві, а «система ідей і уявлень, здатна розв'язати суперечності, що виникають у науці, дати пояснення емпіричному матеріалу, що нагромадився, і відкрити шлях до подальшого поглиблення знання» .

Перехід від адміністративно-командного порядку суспільного життя до демократичного, який має грунтуватися на засадах політичної, економічної