Конституція. Конституційна реформа

Не можна компенсувати відсутність в Україні реального демократичного соціально-культурного, правового середовища спробою вивести і застосувати правові категорії і поняття не з власного правового досвіду, а з науково-практичного досвіду країн розвинутої демократії, де історичному природно-еволюційному розвитку ринкових відносин синхронно корелювали становлення громадянського суспільства і правової держави відповідного рівня розвитку. При цьому некоректно посилатися і на експертні оцінки західних вчених-правників, чиї знання і досвід базуються на дослідженнях юридичних відносин і проблем далеко не адекватних суті, змісту і особливостям суспільних відносин і проблем перехідного періоду в Україні. Можна погодитися з тією точкою зору, «що у численних рекомендаціях західних експертів східноєвропейським реформаторам більшою чи меншою мірою присутній синдром, який можна було б охарактеризувати як ринкове мислення, яке застосовується в умовах ще не ринкової економіки».

Метод «сліпого», огульного, а іноді навіть і кон'юнктурного запозичення і перенесення на національний грунт світового досвіду реформування або навіть трансформування економічних і юридичних відносин, зокрема відносин власності, який нині широко застосовується в Україні, нерідко стає одним із джерел значних непрогнозованих соціальних труднощів нинішнього перехідного періоду, сприяє поглибленню кризових явищ у суспільстві і швидкому зубожінню абсолютної більшості людей. Некритичне сприйняття і спроби утвердити в українському суспільстві, навіть з добрими намірами, західні демократичні економічні і правові ідеї за надзвичайних умов корінних і одночасних перетворень у суспільно-політичному і соціально-економічному житті суспільства, різкого, «революційного» зламу соціальних стереотипів, відсутності реальних економіко-правових механізмів реалізації Цих ідей призвели сьогодні до того, що навіть ідеї незалежності, демократії, прав і свобод людини, права приватної власності, свободи підприємництва тощо у свідомості багатьох людей почали безпосередньо асоціюватися із реальним зниженням їх рівня життя і особистою незахищеністю. А це не тільки дискредитує саму ідею політичної незалежності України, викликає, як це не прикро, реакцію відторгнення від ідеології політичної та економічної демократії, майнової самостійності і підприємництва, а й призводить до втрати довіри народу до державної влади, без активної підтримки якої в умовах посттоталітарного суспільства демократичні трансформаційні процеси просто неможливі. Хаос у суспільній свідомості здатний викликати непередбачені соціальні деструктивні процеси, бо штовхає, свідомо або напівсвідомо, зневірену людину праці до шляху прихильності ідеї становлення жорсткого порядку (під яким наша «суспільна пам'ять» природно зберігає інформацію лише про тоталітарний політичний режим) і підтримки новоявлених політичних авантюристів та екстремістів.

Сучасним матеріальним і духовним реаліям України – якісно нову правову систему. Тенденція радикальних перетворень суспільного життя належить до констант, обумовлених самою суттю людської природи. Не випадково І. Кант образно зауважив: «... Людський розум настільки схильний до творення, що вже багато разів він зводив вежу, а потім зносив її, щоб побачити, як можна було б краще закласти її фундамент».

Сучасні трансформаційні соціально-економічні і політичні процеси в українському суспільстві також можуть слугувати прикладом знесення певної «вежі» у формі адміністративно-командної системи владарювання, господарювання, управління і права і пошуку нової соціально-правової організації суспільного буття. На жаль, сьогодні ми спостерігаємо глибоке протиріччя між об'єктивною потребою переходу до демократичного соціально-економічного та суспільно-політичного правового устрою життя, що має грунтуватися ча засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності, юридичної рівності і свободи індивідів, з одного боку, і реальною можливістю сприяння такому переходу від існуючої юридичної і законодавчої систем, які Успадкували головні політико-юридичні здобутки Радянського Союзу – з іншого. В умовах, коли багато важливих завдань перехідного етапу в Україні ще не вирішені, що особливо наочно виявляється у сфері економіки, де тривають інституціональні зміни, зокрема процеси приватизації залишаються ще неврегульованими земельні відносини відносини приватної власності, підприємництва тощо, законодавство цілеспрямоване навіть не стільки на закріплення існуючих суспільних відносин, скільки на оперативне (хоча й не завжди вчасне) забезпечення продекларова-них перетворень. В свою чергу, фрагментарність, несистемність таких перетворень проявляються у частій зміні одного законодавчого регулювання іншим. Саме в цьому, зокрема, полягає юридичний аспект сучасної системної суспільної кризи в Україні.

Й досі в Україні відсутня офіційно схвалена загальнодержавна науково обгрунтована стратегія розвитку національної правової системи і системи законодавства. Тому і законотворчий процес характеризується деякою безсистемністю. Тут залишається лише нагадати добре відоме положення В. І. Леніна, яке, без сумніву, має методологічне значення, а саме:

«... хто береться за часткові питання без попереднього розв'язання загальних, той неминуче буде на кожному кроці несвідомо для себе «натикатися» на ці загальні питання. А натикатися сліпо на них у кожному частковому випадку значить прирікати свою політику на найгірші хитання і безпринципність».

Саме за відсутності державної стратегії розвитку правової системи України її законодавство і нині становить швидше законодавчий масив, ніж систему, складний конгломерат нормативних актів, до того ж у більшості своїй – підзакон-них, до багатьох із яких відразу ж після прийняття вносилися і продовжують вноситися певні зміни та доповнення. Нерідко чинний закон доповнюється, виправляється і навіть суттєво змінюється відомчими актами, всякого роду постановами та інструкціями, що видаються різними органами виконавчої влади на всіх рівнях – у тому числі на рівні уряду і Кабінету Міністрів. І знову, як це було за часів адміністративно-командної системи управління, відомча нормо-творчість намагається підмінити закони. Але ж добре відомо, що будь-який підзаконний акт, чи то указ Президента, чи то постанова Кабінету Міністрів за відсутності законів