+3 8(066) 185-39-18
fПЛАН
- Розвиток української соціології у 20-30 роки ХХ ст.
- Соціологія освіти: поняття, сутність, використання соціології освіти
- Основні функції влади
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Розвиток української соціології у 20-30 роки ХХ ст.
Після 1917 року розвиток вітчизняної соціології не припинявся, хоча і не був однозначним. Перші роки більшовицького режиму в Україні співпали з прискоренням інституціо-налізації соціології, тобто її правовим і організаційним утвердженням як самостійної науки. У 20-х pp. наукова і науково-видавнича праця майже повністю зосереджується у Всеукраїнській академії наук (ВУАН). З трьох її відділів саме соціально-економічний мав спеціальну кафедру соціології - першу в Україні, - яку очолює Б.Кістяківський (1918-1920). На жаль, його праці з доби відродження української державності не знайдено. Після його смерті кафедру очолює марксист С.Семківський, але помітних результатів роботи ця кафедра не мала. У 1923-1930 pp. видруковані «Записки соціально-економічного відділу», окремі дописи яких порушують проблеми соціології (М.Туган-Барановського, С.Дністрянського, О.Гілярова).
Організації соціологічних студій в установах ВУАН присвячує свою діяльність М.Грушевський, повернувшись в Україну у 1924 р. Найближчими його співробітниками виступають О.Гермайзе, П.Клименко, донька Катерина Грушевська. Кабінет примітивної (тобто давньої) культури, керований нею, досліджує питання генетичної соціології і з 1926 р. видає річник «Первісне громадянство». К.Грушевська публікує тут свої праці «Спроба соціологічного 'пояснення народної казки», «Соціологія старовини» та ін. У цьому ж напрямі Ф.Савченко в.идає свої праці «Примітивна культура», а також «Соціологія в концепції нової французької демократії».
Одною з причин повернення М.Грушевського в Україну стає прагнення перевести Український соціологічний інститут (далі УСІ), заснований ним у Відні, на батьківщину і бажання досліджувати історію свого народу в його власному середовищі. Одразу ж після повернення до Києва (24 березня 1924 р.) М.Грушевський виголошує доповідь «Український соціологічний інститут і дослідча кафедра історії культури загальної й української» перед спільними зборами ВУАН. В ній він ознайомлює присутніх з планами щодо УСІ, зокрема проектом створення п'яти кафедр та постійно діючого семінару. Однак Інститут марксизму не підтримав цей проект, можливо тому, що М.Грушевський намагається зберегти «свободу наукової мислі і праці, не зв'язану якоюсь партійною програмою», створити інституцію, яка віддячує урядові і суспільству за матеріальне утримання педагогічною працею і дослідженнями, «але не знає сторонніх втручань в свою роботу і організацію».
Тоді ж, у 1924 p., замість інституту відкривається лише науково-дослідна кафедра історії України на чолі з М.Грушевським, а при ній - дві секції, одна з яких (секція методології та соціології) працює під керівництвом О.Гермайзе. Функції соціологічного інституту фактично починає виконувати утворена наприкінці 1925 р. «Асоціація культурно-історичного досліду», яка упродовж 1926-1927 pp. провела 24 засідання, де було виголошено 51 доповідь у річищі соціологічного методу.
Соратниками М. Грушевського у цей час була видана низка праць: «Спроба соціологічного пояснення української казки» (К. Грушевська), «Примітивна культура», «Соціологія в концепції нової французької демократії» (Ф. Савченко) та ін.
Біосоціальним процесам були присвячені студії Українського демографічного інституту, очолюваного М. Птухою. Дослідження, що прямо чи опосередковано стосувалися проблем соціології, були проведені Українським науково-дослідним інститутом педагогіки (Харків), Українським психоневрологічним інститутом, Київським державним психоневрологічним інститутом. Соціологічна проблематика пронизувала наукові пошуки вчених, об'єднаних у Етнографічному, Географічному, Антропологічному товариствах.
Це був час агресивного поширення більшовицької ідеології в науці й практиці, що зумовило придушення, а згодом і ліквідацію немарксистської соціології в країні. Певний час ще видавалися праці М. Ковалевського, П. Сорокіна* та інших, але згодом домінуюче місце посіли теоретичні розробки марксистського напряму: М. Бухаріна «Теорія історичного матеріалізму: Популярний підручник марксистської соціології» (1921); Л. Садинського «Соціальне життя людей: Вступ у марксистську соціологію» (1923); С. Каценбогена «Марксизм і соціологія» (1926); С. Вольфсона «Соціологія шлюбу і сім'ї: Досвід вступу у марксистську генеономію» (1929); С. Оранського «Основні питання марксистської соціології» (1929) та ін.
Науковий плюралізм довше зберігався у прикладній соціології. Так, у 20-ті роки в Україні досить поширеним було фрейдистське вчення. Відомий фізіолог того часу професор А. Зелений, намагаючись розробити біологічні, фізіологічні, рефлексологічні аспекти суспільного життя, твердив про майбутню «соціофізіологію». Соціальні проблеми управління досліджував Всеукраїнський інститут праці (м. Харків). Тут були започатковані дослідження, що виходили на проблеми організації виробництва, підготовки кваліфікованих кадрів, стимулювання і нормування праці. У цьому інституті існував психологічний відділ, де успішно застосовувалися тести професійного відбору та професійної орієнтації. Конкретні дослідження, які проводилися харківськими вченими, показали, наприклад, що один із способів ухиляння адміністрації від виконання рішень - перекладання своїх обов'язків на «творчу активність мас», що дріб'язкова опіка, надмірно деталізовані розпорядження завдають шкоди, оскільки рядовий працівник, боячись помилитися, постійно заглядає в інструкцію і таким чином подовжує строк виконання завдання.
У 20-ті роки цей інститут займався соціальною інженерією, під якою розуміли насамперед технічну діяльність з удосконалення організації виробництва з урахуванням соціальних чинників, спрямовану на забезпечення робочого місця робітника, поліпшення умов його праці. Зокрема, застосовувалися так звані оперограми: креслення робочого процесу з нанесенням маршрутів і послідовності етапів обробки, з урахуванням обсягу роботи і необхідного для нього часу. Оперограма становила собою модель, сконструйовану на основі інженерного розрахунку. Відповідно визначали штат працівників, інструкції виконавцям, замовлення на обладнання, мету і завдання діяльності людей.
З кінця 20-х років на теорії та практиці соціологічної (практично вже тільки «марксистсько-ленінської») науки починають позначатися