Аналогічне визначення космічної техніки надане у Правилах космічної діяльності в Україні (УРКТ-11. 03). Обмеження засмічення навколоземного космічного простору при експлуатації космічної техніки [13]. На противагу цьому в Національному стандарті РФ: Космічне середовище (природне і штучне). Модель просторово-часового розподілу щільності потоків техногенної речовини в космічному просторі. – ДСТ Р 25645. 167-2005 від 01. 01. 2006 прямо визначається поняття космічного об’єкта як тіла штучного походження, що знаходиться в навколоземному космічному просторі [12]. В іншому стандарті РФ: Загальні вимоги до космічних засобів щодо обмеження техногенного засмічення навколоземного космічного простору № 120-ст від 09. 06. 2008 дається визначення поняття космічного засобу як технічного засобу, який включає в себе орбітальні засоби і засоби виведення, призначені для вирішення завдань освоєння та використання космічного простору [14]. Відповідно до закону Південно-Африканської Республіки «Про космічні справи» № 84 від 06. 09. 1993 ракето-носій визначається як будь-який прилад, що виготовлений чи пристосований для пуску космічного апарату, а останній розуміється як будь-який об’єкт, що запускається з метою виведення в космічний простір та управління там [6, с. 402]. Кодекс США, розділ 49 – транспорт, підрозділ ІХ – комерційний космічний транспорт, глава 701 – комерційна діяльність щодо космічних запусків, ст. 70102 п. 7 містить дефініції пускового апарату, що означає: а) будь-який транспортний засіб, виготовлений для роботи в космічному просторі або для доставки корисного навантаження в космічний простір і б) будь-яка суборбітальна ракета, а також згідно з п. 8 визначає корисне навантаження як об’єкт, котрий особа намагається вивести в космічний простір за допомогою пускового апарата або апарата, що повертається, і включає в себе складові частини пускового апарата, спеціально розроблені чи пристосовані до цього об’єкта [6, с. 305]. Закон Австралії «Про космічну діяльність, і для цілей, з нею пов’язаних» № 123 від 21. 12. 1998 визначає космічний об’єкт як предмети, що складаються з: 1) ракето-носія; 2) корисного навантаження (якщо таке є), котре ракето-носій доставляє в чи із космічного простору або будь-якої частини такого предмета, навіть якщо: а) частина спрямовується тільки в космічний простір чи назад; б) частина утворилась внаслідок відділення корисного навантаження чи навантаження від ракетоносія після пуску [6, с. 167-168].
Виходячи з поданих вище дефініцій, не викликає сумніву характеристика космічного об’єкта як штучно створеного людиною засобу пересування, що випливає із формулювань: «призначений для виводу на орбіту або польоту», «здатний пересуватися», «засіб пересування, призначений для запуску», «створений людиною для польотів». Разом із тим спірним елементом означення вказаного поняття є неоднозначність у питанні, через яку категорію позначати його родову властивість: «апарат» чи «корабель». Різниця полягає в тому, що космічний апарат є загальною назвою різних технічних засобів, призначених для виконання цільових завдань у космосі [8, с. 188], а космічний корабель є лише пілотованим космічним апаратом. Таке розмежування випливає з логіки норм Угоди про рятування космонавтів, повернення космонавтів та повернення об’єктів, запущених у космічний простір, 1968 року, ст. ст. 1-4 якого присвячені поверненню екіпажу та його космічного корабля, а ст. 5 регламентує особливості порядку повернення непілотованого космічного об’єкта [16]. Таким чином, означення космічного об’єкта, послуговуючись категорією «корабель», звужує його зміст, а тому має використовуватись більш широка категорія «апарат»3.
Видовою ознакою у вищевказаних дефініціях визначено сутність космічного об’єкта як такого, який тільки створений та призначений для виводу чи запуску, а тому може включати ще не виведений на орбіту. Проте просторові характеристики його знаходження орієнтують за межі основної частини земної атмосфери, яка в окремих дефініціях піддається конкретизації шляхом поділу останньої на орбіту Землі та інші траєкторії в космічному просторі. Виходячи з цього, чітко постає питання щодо місця розташування та руху технічного засобу для його ідентифікації як космічного об’єкта.
Першим, що викликає запитання, є прив’язка виникнення режиму космічного об’єкта до моменту запуску, адже відповідно до ст. 8 Договору про космос режим космічних об’єктів встановлюється з моменту запуску та занесення до відповідних реєстрів [3]. Власне запуск лише умовно можна назвати моментом, адже фактично він становить процес, який триває з початку ввімкнення запалювання до виходу об’єкта на заплановану космічну орбіту, тобто здійснить рух по траєкторії навколо Землі чи іншого небесного тіла [9, с. 87]. Крім того, відповідно до п. б ст. 1 Конвенції про відповідальність, запуск включає його спробу [4]. Досягненню юридичної визначеності в питанні щодо моменту, з якого космічний об’єкт слід ідентифікувати як такий, в контексті обумовленості цього процесу точкою його просторового розташування, певною мірою сприяють положення Конвенції про відповідальність, яка у ст. 2 передбачає абсолютну відповідальність за завдання космічним об’єктом шкоди на поверхні Землі, що можна розуміти як до польоту, так і після його повернення, а також під час польоту [4]. Вказане дозволяє відділити космічний об’єкт від баз, споруд, інших технічних пристроїв, створених у космічному просторі та на небесних тілах, які під іманентні йому ознаки не підпадають.
Керуючись проведеним аналізом, космічний об’єкт доцільно визначити як космічний апарат, призначений для виведення на орбіту Землі, чи іншого небесного тіла або для польоту по іншій траєкторії, незалежно від його місцезнаходження, щодо якого було проведено запуск. Таке уточнення дасть можливість відділити міжнародну відповідальність за шкоду, завдану космічним об’єктом, від випадків завдання шкоди устаткуванням, щодо якого не було здійснено спроби запуску в космічний простір.
Враховуючи особливості конструювання та експлуатації космічних об’єктів, що передбачає відділення їх частин, не можна відмовлятися від закріпленого в чинних договорах поширення режиму космічного об’єкта на його складові частини. Проте суто техногенне розуміння космічного об’єкта з урізноманітненням видів штучних об’єктів, які засмічують навколоземний космічний простір, зокрема за рахунок робочих інструментів чи елементів екіпірування космонавтів, обмежує охоплення останніх словосполученням «складові частини космічного об’єкта», адже воно етимологічно передбачає властивість утворення цілого, без яких останнє як таке не може існувати [1]. Слід зауважити, що деякі науковці оспорюють доцільність включення до поняття космічного сміття будь-яких антропогенних об’єктів тільки на тій підставі, що вони своїм походженням зобов’язані космічним об’єктам, зокрема його найменших частинок, таких як відшарування фарби [11, с. 92]. З цією позицією не можна погодитись, адже очевидно, що предмети вжитку пілотованих космічних кораблів займають, хоч і не великий, але небезпечний сегмент у складі космічного сміття, проте вони ніяк не можуть вважатися складовою частиною космічного об’єкта. Тому задля більш чіткого правового розуміння космічних об’єктів у контексті перспективи їх трансформування у космічне сміття вбачаю за доцільне замінити словосполучення «складові частини» на більш широке «похідні елементи», що дозволить зняти окреслене питання.
Концепція походження від космічного об’єкта є ключовою для обґрунтування зв’язку між ним та космічним сміттям, яке становить цілісні неактивні космічні об’єкти, що не можуть використовуватися за цільовим призначенням, та похідні від таких, а також від активних космічних об’єктів елементи. Так як все космічне сміття доставлене в навколоземний космічний простір космічними об’єктами, вказана концепція встановлює об’єктивне, а не тільки утилітарне підґрунтя для поширення норм4, що регулюють діяльність, пов’язану з космічними об’єктами, на космічне сміття.
Отже, виходячи з наявності активного періоду існування космічного об’єкта, а також використання багаторазових транспортних космічних кораблів, не кожен космічний об’єкт стає космічним сміттям, тоді як останнє обов’язково походить від нього. Тому, підсумовуючи проведене дослідження, слід запропонувати розгляд космічного об’єкта в дефініції космічного сміття як її родовий кластер.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:
- Академічний тлумачний словник української мови // [Електронний ресурс] – Режим доступу: http: //sum. in. ua/s/skladovyj.
- Вениаминов С. С. Космический мусор – угроза человечеству / под ред. Р. Р. Назыро- ва, О. Ю. Аксёнова. – Москва: 2012. – 192 с.
- Договір про принципи діяльності держав щодо дослідження і використання космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла від 27. 01. 1967 // [Електронний ресурс] – Режим доступу: http: //zakon2. rada. gov. ua/laws/show/995_480.
- Конвенція про міжнародну відповідальність за шкоду, завдану космічними об’єктами від 29. 03. 1973 // [Електронний ресурс] – Режим доступу: http: //zakon2. rada. gov. ua/laws/ show/995_126.
- Конвенція про реєстрацію об’єктів, що запускаються в космічний простір від 14. 01. 1975 // [Електронний ресурс] – Режим доступу: http: //zakon4. rada. gov. ua/laws/ show/995_253.
- Космічне законодавство країн світу: Тематичне зібрання (російською та англійською мовами). – Том 1. Загальні питання космічної діяльності. Державне регулювання / Відп. ред. Н. Р. Малишева, Ю. С. Шемшученко. – К. : Атіка, 2001. – 448 с.
- Космическое законодательство стран мира: Тематическое собрание (на русском и английском языках). – Том 2. Межгосударственная кооперация в сфере космической деятельности (СНГ, ЕС, СЕ, ЕКА) / Ответст. ред. Н. Р. Малышева, Ю. С. Шемшученко – К. : Атика – Н. – 2002. – 432 с.
- «Космонавтика. Энциклопедия», М., «Советская энциклопедия», 1985 г., за ред. В. П. Глушко. – 527 с.
- Международное космическое право: М. – «Международные отношения», 1999, МГИМО, МИД РФ, кол. авт. Л. М. Шестаков, М. И. Лазарев – 356 с.
- Міжнародне публічне право: Навчальний посібник / За ред. В. Е. Теліпко – К. : Центр учбової літератури, 2010. – 608 с.
- Мохаммад С. А. Международно-правовое управление охраной окружающей среды от воздействия практической космонавтики // Актуальные вопросы международного права // Вестник РУДН, серия Юридические науки, 2009. – № 1 – М. – С. 86-93.
- Національний стандарт РФ: Космічне середовище (природне і штучне). Модель просторово-часового розподілу щільності потоків техногенної речовини в космічному просторі. – ДСТ Р 25645. 167-2005 від 01. 01. 2006 // [Електронний ресурс] – Режим доступу: http: //meganorm. ru/Data2/1/4293854/4293854146. htm.
- «Обмеження засмічення навколоземного космічного простору при експлуатації космічної техніки: Правила космічної діяльності в Україні (УРКТ-11. 03). – Київ: НКАУ – 2006.
- Общие требования к космическим средствам по ограничению техногенного засорения околоземного космического пространства от 9 июня 2008 г. № 120-ст // [Электронный ресурс] – Режим доступа: http: //meganorm. rU/Data2/1/4293833/4293833549. htm#i37838.
- Про космічну діяльність: Закон України від 15. 11. 1996 № 502/96-ВР [Електронний ресурс] – Режим доступу: http: //zakon4. rada. gov. ua/laws/show/502/96-% D0% B2% D1% 80.
- Угода про рятування космонавтів, повернення космонавтів і повернення об’єктів, запущених у космічний простір від 22. 04. 1968 // [Електронний ресурс] – Режим доступу: http: //zakon4. rada. gov. ua/laws/show/995_483.
- Шемшученко Ю. С. Актуальні проблеми космічного права // Україна. Наука і культура. – № 31. – 2002. – С. 37-40.
- Scientific and legal aspects of space debris by Carl Q. Christol. – [Електронний ресурс] – Режим доступу: http: //library. law. olemiss. edu/files/dodge_course_reserve. pdf.
+3 8(066) 185-39-18
f