Краєзнавча діяльність південно-західного відділу російського географічного товариства у Києві (1873 – 1876 рр.)

Припинення діяльності Комісії для опису Київського навчального округу лише на певний час загальмувало становлення організаційних форм українського географічного краєзнавства.

Починаючи з середини 50-х років XIX ст., пожвавлюється діяльність учених-природознавців Київського університету Св. Володимира, пов’язана, насамперед із пробудженням після поразки Росії в Кримській війні (1853–1856 рр.) суспільного руху та включенням до гімназійних програм циклу природничих дисциплін. Терпимість царських властей до пробудження підвищеного інтересу до природознавства пояснювалась тим, що, за словами К.А.Тімірязєва, "...природничі науки, як найбільш віддалені від політики, вважалися і найбільш нешкідливими; їм не відмовляли навіть у відомій пошані, відкривали доступ до загальної системи навчання – до кадетських корпусів включно " [1].

Після відміни кріпосного права (1861) за новим університетським статутом з’явилася можливість організовувати при університетах Товариства дослідників природи. Їх виникнення відображало наукові тенденції Західної Європи, де природничі науки вступали в блискучу епоху свого розвитку.

Організаційне засідання Київського товариства дослідників природи (КТДП) відбулося 28 лютого 1869 р. у приміщенні університету Св.Володимира. Ініціатором створення КТДП були зоолог К. Ф. Кесслер і біолог-еволюціоніст О.О.Ковалевський. Активну участь у діяльності товариства у різний час брали геологи М.І.Андрусов, К.М.Феофілактов, В.Ю.Тарасенко, геолог і географ П.А.Тутковський, ботаніки О.С.Рогович, І.Ф.Шмальгаузен, зоолог О.О.Коротнєв та ін.

Завдання, структура і напрямки діяльності Товариства визначалися статутом. Головна мета полягала у дослідженні органічної і неорганічної природи території, що входила до Київського навчального округу, необхідно сприяти розвиткові природничих наук взагалі та поширювати природничо-історичні знання [2]. Для реалізації цих завдань планувалося спорядження експедицій та екскурсій для проведення наукових досліджень і збирання природничо-історичних предметів. 1870 р. було започатковано видання "Записок Киевского общества естествоиспытателей", на сторінках яких члени Товариства регулярно публікували матеріали своїх досліджень [3]. Внаслідок краєзнавчих експедицій членами товариства було складено і видано перші геологічні карти Києва і Київської губернії, проведено дослідження різноманітних компонентів природи території Київського навчального округу, інших регіонів України, зокрема Чорного і Азовського морів.

Таким чином, Товариство природодослідників прийняло естафету краєзнавчого дослідження України від Комісії для опису Київського навчального округу і заклало підґрунтя для відкриття в 1873 р. у Києві Південно-Західного відділу Російського географічного товариства.

Вирішальну роль у відкритті відділу Російського географічного товариства (далі – РГТ) у Києві відіграв уродженець Київщини, видатний вчений-етнограф, географ, автор слів національного гімну "Ще не вмерла Україна" Павло Платонович Чубинський (1839 – 1884) [4]. Випускник юридичного факультету Петербурзького університету, П.П.Чубинський ще в студентські роки познайомився з віце-президентом РГТ П.П.Семеновим, зі своїм ровесником-офіцером, слухачем Академії Генерального штабу Миколою Пржевальським, відомим на той час географом-мандрівником Миколою Миклухо-Маклаєм, який уже побував на Канарських островах, Червоному морі. Регулярно відвідував Павло Платонович лекції відомих географів в університеті. За сприяння П.П.Семенова Павлу Платоновичу дозволили брати участь у роботі відділу етнографії Російського географічного товариства. Він мріє про організацію комплексної експедиції з метою вивчення південно-західної частини імперії. Починає збирати матеріали про Україну, шукає підтримки у друзів і знайомих, зокрема у М.Костомарова, П.Куліша, Т.Рильського та ін. [5]. Та свій задум він зміг втілити лише у 1869 р., відбувши за українофільську діяльність та участь в нелегальній Київській громаді 6,5 років вислання до Архангельської губернії. Навіть у висланні дослідник часу не марнував. У далекому Архангельську П.Чубинський вражає всіх своєю бурхливою краєзнавчою діяльністю. Тут він вивчав хлібну продуктивність і торгівлю зерном на Півночі Європейської частини імперії. Матеріали етнографічного дослідження краю він надіслав до РГТ, де вони отримали високу оцінку фахівців. За "активные труды" у вивченні Півночі, РГТ нагороджує П.П.Чубинського у 1866 р. срібною медаллю. Цього ж року він став членом Вільного економічного товариства, а ще через рік – дійсним членом РГТ. 1869 р. за клопотанням П.П.Семенова вчений одержав дозвіл повернутися в Україну і йому доручають під егідою Російського географічного товариства очолити комплексну краєзнавчу етнографічно-статистичну експедицію до Південно-Західного краю.

Задум про спорядження такої експедиції зародився ще 1862 р. У рескрипті, виданому 8 вересня 1862 р. Олександром II, зокрема зазначалося: "Высочайше повелеть соизволил передать из сумм Министерства в Русское географическое общество десять тисяч рублей для отправления в 1863 г. зазначенной експедиции". Перед членами експедиції були поставлені завдання: 1) дослідити народності Південно-Західного краю, а саме – етнічні відмінності, які проявляються в мові, звичаях; відносну чисельність етнічних груп, важливі етнографічні кордони; 2) дослідити розподіл населення за віросповіданнями та міру його релігійності і культури; 3) дослідити господарський побут етнічних груп краю і рівень їх матеріального благополуччя [7].

В Україні дослідженнями мали бути охоплені Київська, Волинська і Подільська губернії. Проте польське повстання 1863 року перешкодило реалізувати цей задум. Приступивши до обов’язків керівника експедиції, П.П.Чубинський значно розширив коло запланованих раніше досліджень. У передмові до першого тому "Трудов" Павло Плато-нович, зокрема зазначав: "Сперва я указал на необходимость раздвинуть пределы исследования, не ограничиваясь Юго-Западным краем в административном смысле..." . Крім раніше запланованих, він залучає до кола досліджень південні повіти Гродненської й Мінської губерній, західні – Люблінської і Сідлецької та північно-східну частину Бессарабії, тобто місця компактного проживання українського населення.

Перша подорож розпочалась взимку 1869 р. Вона пролягала через Київський, Канівський і Черкаський повіти долиною річки Рось. З Бердичівського повіту експедиція переїхала у Житомирський повіт на Волині. Звідси відправились долиною річки Случ