Краєзнавча діяльність південно-західного відділу російського географічного товариства у Києві (1873 – 1876 рр.)

Члени відділу взяли найактивнішу участь у III Археологічному з’їзді, що відбувся у серпні – вересні 1874 року в Києві. За висловом Ф.Савченка, "з’їзд був блискучим виявом тієї високої наукової організованості, тих досягнень з боку наукового осередку "Старої Громади" – Відділу Географ. Т-ва у Києві, що саме дійшов свого найвищого розквіту" [24]. Національно свідомі вчені сподівалися, що археологічний з’їзд принесе велику користь становленню "українофільської справи в Росії", сприятиме дальшому розвитку української науки. М.С.Грушевський згодом так схарактеризував тогочасну суспільно-політичну ситуацію в Україні: "Археологічний з’їзд 1874р., що дійсно випав блискучою маніфестацією наукових засобів і аргументів українства, роздразнивши ним його ворогів, пхнув їх до нових "засобів боротьби".

Бурхливий приплив до Відділу освічених людей з місцевих уродженців з яскраво означеною національною самосвідомістю, палка, жагуча захопленість їх "національним матеріалом", виявлення архівних документів, що свідчили зовсім не на користь імперської політики Росії, – усе це викликало активний супротив реакційної частини членів Відділу, який з їх легкої руки "удостоївся" ярлика "українофільського кагалу, що під прапором науки проводить політичний сепаратизм ". [25].

Оскільки головні звинувачення спрямовувалися особисто проти П.Чубинського, він вимушений був заявити про свою відставку. У кінці березня 1875 року головою Відділу переважною більшістю голосів було обрано визнаного лідера українського руху професора університету Св. Володимира В.Б.Антоновича, а його заступником – П.П.Чубинського. Враховуючи, що В.Б.Антонович очолював Археографічну комісію, а також завідував кабінетом старожитностей при університеті, це відкривало можливості для тісного співробітництва Комісії і Відділу. Таким чином, Південно-Західний відділ Російського географічного товариства зробив серйозну заявку на роль не лише реґіонального, але й загальноукраїнського науково-краєзнавчого центру [26]. Та після видання Олександром II сумнозвісного Емського указу, дні Відділу були вже злічені. Кульмінаційним моментом стала заява М.В.Юзефовича про вихід з членів Товариства.   В одному з квітневих чисел "Киевлянина", пояснюючи причини свого вчинку, він відверто звинуватив Відділ в українофільстві. На той час це було дуже серйозним звинуваченням [27]. 

Намагаючись запобігти жорстких заходів щодо відділу, П.П.Чубинський виїхав до Петербурга з доповідною запискою і просив заступника голови П.П.Семенова передати її міністру внутрішніх справ О.Тимашеву [28]. Яким чином розгорталися далі події, відомостей в архівах не виявлено. Але достеменно відомо, що О.Тимашев надіслав лист (від 7 липня 1875 року) на ім’я президента РГТ великого князя Костянтина Миколайовича, в якому, зокрема зазначалося: "...В виду обнаруженных в последнее время на Юго-Западе России особого рода пропагандистов, зараженных так называемых украинофильством, а также распространения в народе переводов учебников и молитвенников на малороссийском языке, Государю Императору благоугодно било височайше повелеть всесторонне обсудить зтот вопрос в Особом Совещании из лиц, Его Величеством указанних" [29]. На журналі цієї наради Олександр II власноручно виніс такий вердикт: "...Исполнить, но с тем, чтоби Отдел Географического общества в Киеве в нынешнем его составе быіл закрыт, и чтоби откритие его вновь не могло состояться иначе, как с моего разрешения по представлению министра внутренних дел " [30].

Закриття відділу стало важким ударом для української науки, краєзнавства і національного руху загалом. М.Драгоманова і П.Чубинського (останнього з ярликом "невиправного і небезпечного агітатора") було вислано за межі України, закрито газету "Киевский телеграф", все майно відділу – музей, бібліотеку і архів передано Церковно-археологічному товариству при Київській духовній академії.

У 1898 р. під час проведення в Києві з’їзду природодослідників і лікарів ініціативною групою, яка заручилась підтримкою генерал-губернатора М.Драгомирова, було порушено питання про утворення Південного відділу РГТ, який охоплював би територію всієї України [31]. Проте цю ініціативу у Петербурзі залишили без уваги.

Південно-Західний відділ Російського Географічного товариства проіснував лише три роки. Проте він залишив помітний слід в науковому дослідженні Волині, Київщини, Поділля й інших районів України, сприяв консолідації краєзнавчого руху. Головним його здобутком було те, що до нього схилялася українська національна інтелігенція, яка активно включилася в розбудову української науки і краєзнавства, переконливо довівши їх високе реноме на міжнародному рівні.

Особливо велике значення мала розроблена відділом методика ведення краєзнавчої роботи, зокрема новаторські на той час методи фронтальних обстежень, опитувань, анкетування тощо.Неоціненним надбанням українського краєзнавства цього періоду стала багатотомна комплексна праця П.П.Чубинського "Труды этнографическо-статисти-ческой экспедиции в Западно-Русский край", яка слугувала взірцем для багатьох наступних поколінь краєзнавців.

На жаль, всі спроби інституалізації краєзнавчого руху у другій половині XIX ст. в Україні виявилися невдалими. Як справедливо зазначає сучасний історик Я.Верменич, будь-які спроби вести краєзнавчу роботу на реґіональному рівні в системне русло розглядалися офіційною владою як приховане посягання на державну єдність Росії. Царський уряд у діяльності Київського відділу вбачав загрозу і небезпеку відходу від центристських вказівок, більше того, осмислення національної самобутності української культури і науки ставило під сумнів "росієцентриський" фокус української історії, сприяло живленню відцентрових настроїв [32]. У зв’язку з цим було терміново прийнято Емський указ 1876 року, згідно якого й відбулася ліквідація Відділу.

 

 

1. Тімірязєв К. А. Развитие естествознания в России в эпоху 60–х годов // Собрание сочинений. – Москва, 1939. – Т. 8. – С. 143.
2. Краткий отчет о деятельности Киевского общества естествоиспытателей за 1870 год // Записки Киевского об–ва естествоиспытателей. – 1871. – Т. 2. – Вып. 2. – С. 287.
3. Записки Киевского общества естествоиспытателей. – Т. 1–27. – К., 1870–1929; Записки Київського товариства природознавців. – Вип. 1–3. – К., 1926–28.
4. Чередниченко Д. Павло Чубинський. Есе // Київська старовина. – 1992. – № 6. – С. 47–59; Баженов Л. В. Історичне краєзнавство Правобережної України XIX – на початку XX ст. – Хмельницький: Доля, 1995. – С. 242.
5. Мельничук Іван. Талант і відданість // Краєзнавство. Географія. Туризм. – 1998. – № 29–32. – С. 2.
6. Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский край. – Т. 1.– С. 4.
7. Там само. – С. 4.
8. Там само. – С. 5.
9. Мельничук Іван. Вказана праця.
10. Чередниченко Д. Вказана праця. – С. 66.
11. Там само. – С. 55.
12. Центральна наукова бібліотека ім. В. І. Вернадського НАН України. – Відділ рукописів (Далі – ЦНБ ВР). – Ф. 1. – Од. зб. 706. – Арк. 2–8.
13. Устав Юго-Западного отдела // Записки Юго-Запад. отдела ИРГО. – К., 1874. – Т. 1. – С. 1–2.
14. Баженов Л. В. Вказана праця. – С. 87.
15. Киевлянин. – 1873. – 17 февр.
16. Полонська-Василенко Н. Д. Українська академія Наук: Нарис історії. – К., 1993. – С. 9.
17. Савченко  Ф.  Українське науково-культурне  самовизначення   1850–1876 рр.  // Україна. – 1929. – Січень – лютий. – С. 15–22.
18. Записки Юго-Западного отдела ИРГО за 1873 г. – Т. 1. – К., 1874. – С. 5–6.
19. Киевский телеграф. – 1875. – № 6, № 75; 1876. – № 9.
20. Ученый архив Русского географического общества. – Ф. 1. –  Спр. 17. – Арк. 39.
21. Там само. – Арк. 36.
22. Аthenaeum. – 1874. – 29 серп.
23. Савченко Ф. Заборона українства 1876 р. – Х. – К.: Держ. вид-во України, 1930.
24. Там само.
25. Драгоманов М. П. Літературно-публіцистичні праці у двох томах. – Т. 1. – К., 1970.–С. 60.
26. Верменич Я. Історико-краєзнавчі дослідження в діяльності Південно-Західного відділу Руського географічного товариства (1873–1876 рр.) // Краєзнавство. – 1999. – № 1–4. – С. 88.
27. Пасько-Єфимова І. Осередок і опора // Старожитності. – 1993. – № 9–10. – С. 27.
28. Щоденник Олександра Кістяківського // Київська старовина. – 1992. – № 6. – С. 31.
29. Ученый архив Русского географического общества. – Ф. 1. – Оп. 1. – Спр. 17. – Арк. 1., звор.
30. Там само.
31. Савченко Ф. Заборона українства 1876 р. – С. 121–122.
32. Верменич Я. В. Роль Товариства дослідників Волині у становленні регіонально-історичного напряму в українознавстві // Велика Волинь: минуле і сучасне: Мат-ли міжнародної наук.–краєзн.  конференції, жовтень 1994 р.  – Хмельницький – Ізяслав – Шепетівка. – 1994. – С. 32–34.