Країнознавство

Подальшого розвитку ідея "високого історичного призначення Росії", яка має насильно "ощасливити" народи, що хочуть жити своїм власним, відмінним від російського, життям, знайшла розвиток у слов'янофільстві. Головною ідеєю останнього було об'єднання всіх слов'янських народів під егідою Росії.

Однак слов'янофільство не отримало свого подальшого розвитку. Історія неодноразово демонстрували антагонізм слов'янських народів. Крім того, глибинною генетичною і ментальною основою багатьох слов'янських народів не є слов'янство, як гілка давньої індоєвропейської чи індо-арійської спільноти. Так, слов'яномовні болгари мають тюркську основу, білоруси — прибалтійську, росіяни — угро-фінську. Нав'язана їм мова слов'янської мовної групи але ніяк не знищила глибинної цивілізаційної ментальності цих народів. Вони близькі за мовою, але дуже далекі (докорінно відрізняються) за характером, способом мислення, уподобаннями, способом повсякденного життя тощо.

Зазначимо, що наведені напрями і течії є основними, найбільш відомими у теорії державотворення. Існує ще багато менш відомих течій, які намагаються пояснити розвиток і взаємодію різних країн на політичній карті світу.

1. Схарактеризуйте теорію географічного детермінізму.
2. Що вам відомо про наукову течію енвайронменталізму?
3. Представником якої течії був Е. Гантингтон? У чому її особливості?
4. Які особливості так званої організменної теорії Ф. Ратцеля і Р. Челлена?
5. Назвіть основні положення функціональної теорії держави Р. Гартшорна.
6. У чому сутність теорії "держави-контейнера"?
7. Що таке мондіалізм?
8. Назвіть основних провідників атлантизму.
9. Чому українські національні інтереси найбільш зачіпає геополітична течія євразійства?

Виникнення, існування та взаємодія країн на політичній карті світу і окремих їхніх частин є наслідком дії (впливу, реалізації) як об'єктивних (незалежних від волі людини) законів і закономірностей, так і суб'єктивної волі людських спільнот.

У науковій літературі чіткої межі між законами і закономірностями не має: здебільшого ці визначення вживаються як синоніми і в словниках трактуються як необхідні, істотні, стійкі, повторювані відношення між явищами у природі й суспільстві. Щоб уникнути плутанини пропонуємо законами вважати відношення найзагальніші, які притаманні великим групам явищ. Часткові, або ж специфічні, закони, характерні для певних наукових напрямків, будемо називати у цьому підручнику закономірностями, звідси — країнознавство ґрунтується у своєму розвитку на загальних законах буття, які мають у цій науці специфічні вияви (закономірності).

У суспільних науках закономірності не є абсолютно детермінованими і незмінними в просторі і часі. Вони є об'єктивними відношеннями, які не залежать від волі людей, але їх реалізація в суспільстві можлива лише в процесі людської діяльності в тій чи іншій сфері життя певної країни або міждержавних відносин. У цьому головна відмінність суспільних законів від законів природи. Пізнання й ефективне практичне застосування суспільних закономірностей дає змогу якнайкраще функціонувати країні на політичній карті світу, регіонально взаємодіяти з іншими державами. Тому ті країни, де уряди здійснюють оптимальну внутрішню і зовнішню політику, що ґрунтується на пізнанні закономірностей внутрішньої і зовнішньої організації держави як системного організму, процвітають. У протилежному випадку країна, яка має всі об'єктивні умови для успішного розвитку, але має непрофесійне або злочинне керівництво, перебуває в перманентній соціально-економічній кризі.

Якраз на усвідомленні певних закономірностей базується вироблення відповідних принципів у країнознавстві. Керуючись закономірностями, вчені розробляють принципи їх реалізації в царині внутрішньодержавних і міждержавних відносин. Зокрема, було сформульовано кілька закономірностей розвитку держав.

Закономірність неминучого розпаду імперій. За цією закономірністю будь-яка багатонаціональна імперія неминуче приречена на розпад. С.С. Рожков1 переконливо доводить, що розвиток імперії як суспільної системи абсолютно чітко описується за допомогою так званої "логістичної кривої", яка належить до математичних закономірностей. Це, своєю чергою, свідчить, що ця закономірність, яка виявляється в різних науках, уже близька до закону. За цією закономірністю імперія на початку свого існування зростає поступово. З часом територіальна експансія стає все стрімкішою. Згодом темпи загарбання нових територій, народів і країн уповільнюються. На цій стадії імперія досягає стану "насичення" і втрачає стабільність. Після гострої кризи імперія починає розпадатися, але можливе її короткочасне відновлення. Врешті-решт імперія остаточно і назавжди розпадається з утворенням нових країн.

Історія повністю підтверджує цю закономірність. Всі великі багатонаціональні імперії розпалися: Римська, Османська, Британська, Радянський Союз тощо.

    1 Рожков С.С. Динамика империй. — К.: Ин-т физики АН Украины, 1993. — 18 с.

Закономірність зростання кількості країн на політичній карті світу полягає в поступовому збільшенні кількості незалежних держав. Ця закономірність теж має фактологічне підтвердження в просторі і часі. У XIX ст.  у світі було близько 50 країн.

З часом їх чисельність зросла до 100, 150, нині ця цифра сягає двохсот. Не треба бути пророком, щоб, усвідомивши цю закономірність, спрогнозувати збільшення чисельності країн і в майбутньому. У світі донині існують великі багатонаціональні держави (імперії), поділ яких на іноді значну кількість нових країн справа лише часу. До них належать, наприклад, Російська Федерація, Індія, США тощо.

Особливо в цьому сенсі вирізняється Африка. Колоніальні держави тут створили