Країнознавство

У сучасному світі простежується чітка тенденція до створення всезростаючої кількості незалежних держав. Кожна нація для реалізації власного природно-ресурсного, духовного, економічного потенціалів прагне створити свою державу. Цей складний процес відбувається в умовах загострення світових проблем і трансформації міжнародного співтовариства. Особливо багато проблем в Африці, де колонізатори створювали колонії без урахування етнічних меж.

Більшу частину нашої планети займає Світовий океан. Води відкритих морів і океанів, які не належать до чиїхось територіальних вод і економічних зон, перебувають у спільному користуванні всіх країн, навіть якщо деякі з них не мають безпосереднього виходу до моря. Тут кожна держава світу може ловити рибу, перевозити людей і вантажі, проводити військово-морські маневри. Вільно літають над Світовим океаном і літаки.

Згідно з міжнародно-правовим режимом дна морів і океанів та його надр за межами континентального шельфу та національної юрисдикції держав морське дно є відкритим для використання всіма державами виключно в мирних цілях. Морські наукові дослідження в таких районах можуть здійснюватися та контролюватись Міжнародним органом з морського дна, створення якого передбачено Конвенцією ООН з морського права (1982). Міжнародний договір 1971 р. забороняє планування ядерного та інших видів зброї масового знищення на морському дні та в його надрах.

У 1959 р. укладено міжнародний договір, за яким жодній державі не належить Антарктида. Будь-яка країна може проводити в ній наукові дослідження. Заборонено тут і будівництво військових баз та розробку родовищ корисних копалин.

Таким чином, майже весь суходіл нашої планети поділений між окремими державами, що діють на основі різних принципів організації влади. Ці принципи насамперед зумовлені особливостями державного ладу. Він може бути як монархічним, так і республіканським.

Монархічна форма правління виникла в умовах рабовласництва і почала домінувати у середні віки. У наш час збереглися переважно формальні ознаки монархічного правління. У класичному розумінні цього слова монархія — це форма державного правління, за якої найвища влада в країні належить одній особі — монархові. У різних країнах його називають по-різному: король, імператор, шах, султан, цар, князь, емір тощо. Монархії бувають абсолютними і конституційними. Більшість з існуючих нині монархій є конституційними. Реальна влада в таких країнах належить парламенту (законодавча) і уряду (виконавча). Монарх виконує лише представницькі функції, є певним символом держави. Прикладами конституційних монархій є переважно європейські та подібні до них за устроєм держави: Велика Британія, Норвегія, Данія, Бельгія, Іспанія, Швеція, Монако, Ліхтенштейн, Люксембург, Японія, Марокко.

За абсолютної монархії влада монарха практично нічим не обмежена. У цих країнах уряди або інші органи влади відповідальні лише перед монархом як главою держави. Монарх може радитися з ким завгодно, але рішення приймає одноосібно. Парламенту або взагалі немає, або ж він є лише дорадчим органом. До таких держав належать Саудівська Аравія, Бахрейн, Оман, Об'єднані Арабські Емірати (ОАЕ), Бруней та ін. Ще однією формою державного правління є теократична монархія. Це папська держава Ватикан, яка займає один квартал (44 га) в центрі Риму. Тут монарх є главою церкви, а політична влада належить духівництву.

У світі нині нараховується понад 30 монархій. Найбільше їх в Азії і Європі, три в Африці і одна в Океанії. Серед них є імперія (Японія), королівства (Велика Британія, Швеція, Бельгія та ін.), князівства (Андорра, Ліхтенштейн, Монако), герцогство (Люксембург), султанати (Бруней, Малайзія, Оман та ін.), емірати (Бахрейн, Катар, ОАЕ).

Республіка — це форма державного правління, за якої всі вищі органи влади або обираються народом, або формуються парламентом, який обирається народом. Нині у світі переважають держави з республіканською формою правління. їх понад 140. Республіканська форма правління виникла дуже давно. Так, Афінська демократична республіка існувала ще в V—IV ст. до н. е., Римська аристократична республіка в V—II ст. до н. є.

За республіканського ладу законодавча влада належить парламенту, виконавча — уряду. Розрізняють президентські й парламентські республіки. У перших президент очолює уряд і має доволі значні повноваження (США, деякі країни Латинської Америки, які взяли собі за взірець форму правління США). У парламентських республіках роль президента менша. Уряд тут очолює прем'єр-міністр (Індія, Німеччина, Італія та ін.). Суто парламентськими республіками, де президента немає взагалі, можна назвати Канаду та Австралію.

За формами адміністративно-територіального устрою всі країни світу поділяють на унітарні й федеративні. Унітарна держава є єдиним цілісним утворенням, що складається з адміністративно-територіальних одиниць (областей, провінцій, районів тощо), які чітко підпорядковані центральним органам влади. Унітарні держави мають єдину конституцію і єдину ієрархічну систему державної влади. Області, провінції, райони мають лише органи виконавчої влади. Вони не наділені жодними законодавчими функціями. У наш час, коли ефективність державного управління стає одним із головних чинників ефективності функціонування самої держави, більшість країн світу є унітарними. Така форма адміністративно-територіального устрою вважається найбільш ефективною і життєздатною. До унітарних держав належать Японія, Франція, Італія, Греція, Польща, Естонія, Угорщина та ін.

Федеративні держави мають у своєму складі