Культура і цивілізація

Злитість людини первісного суспільства з родом, колективом, її абсолютна залежність від них сформували її специфічне світосприймання. Суть його полягає в найповнішому ототожненні себе із родом, племенем, общиною. Так, етнографи, котрі вивчали реліктові спільноти, зазначали, наприклад, що на пропозицію розповісти про себе абориген розповідає про “своїх людей”, констатували, що сказати йому “в тебе немає рідних “, – означає образити його.

Серйозні наслідки для культури мав також перехід від матріархату до патріархату. Це спричинило глибоку перебудову укладу життя, появу нових традицій, норм стереотипів, цінностей і ціннісних орієнтацій.

В результаті цих зрушень і перетворень в усій духовній культурі відбуваються радикальні зміни. Поряд з подальшим ускладненням релігії з’являється міфологія. Перш міфи являли собою ритуальні обряди з танцями, в яких розігрувались сцени з життя далеких тотемістичних предків даного племені чи роду. Опис і пояснення цих обрядів передавались з покоління в покоління, поступово відокремлюючись від самих обрядів і перетворюючись в оповідь про життя тотемістичних предків. Пізніше у змісті міфів починають відбиватись діяння героїв і божеств.

В епоху неоліту – поряд з релігійними уявленнями – люди вже володіли достатньо широкими знаннями про світ. Вони чудово орієнтувались на місцевості, де жили, добре знали оточуючий тваринний і рослинний світ. Вони орієнтувались по небу, виділяючи в ньому зірки і сузір’я. Астрономічні знання дозволяли їм складати перші календарі, вести відлік часу. Мали вони також медичні знання і уміння: знали цілющі властивості рослин, вміли лікувати рани, виправляти вивихи і лікувати переломи. Вони використовували піктографічне письмо, могли рахувати.

Глибокі зміни відбуваються і в мистецтві. Крім тварин в ньому зображується небо, земля, вогонь, сонце. В мистецтві виникає узагальненість і навіть схематизм, що свідчить про те, що людина набула здібність мислити більш абстрактними категоріями, відображати більш широкі і складні явища. Для цієї доби характерно і поширення дрібної пластики, художніх ремесел орнаменту, що поклало початок декоративному мистецтву.

Переважного значення набула у цю добу монументальна архітектура у її первісних формах. Мегалітичні споруди (мегаліт – великий камінь) тісно пов’язані з релігійно-культовими ідеями і уявленнями. Виділяють три види мегалітів: менгіри, дольмени, кромлехи. Менгіри – поодинокі кам’яні стовпи висотою від 1 до 20 м із рельєфом і без нього. Мабуть, вони були об’єктом поклоніння як символи родючості, вартові пасовищ і джерел чи позначали місце церемоній. Дольмени – поховальні споруди із двох або чотирьох стрімко поставлених стесаних каменів, перекритих горизонтальною камінною плитою. Кромлехи – найбільш значні споруди давнини. Вони є сукупністю кам’яних стовпів, розташованих концентричними колами. Кромлехи розташовані навколо кургану чи жертовного каменю. Це перші відомі нам культові споруди. Одночасно вони були найдревнішими обсерваторіями.

 

 

Декаденс (франц. decadence – занепед) – загальна назва кризових явищ у культурі епохи імперіалізму. Теоретичною основою є суб’єктивний ідеалізм, відстоювання принципу «мистецтво для мистецтва». Характерні риси декаденсу – песимізм, містика, розгубленість перед антогонізмами соціальної дійсності, надання переваги форми над змістом. Інша назва – декаданс.

Декаданс виник наприкінці 19 ст. у Франції (С. Малларме, Ж. -К. Гюїсманс), а згодом розвинувся в інших країнах (М. Матерлінк – в Бельгії, С. Георге – в Німеччині). У Львові існувало об’єднання декадентів «Молода муза» (1906-1909). У Києві декаденти групувалися навколо видань «Українська хата» (1909-1914), «Дзвін» (1913-1914).

 

 

Політична, економічна та соціальна криза пострадянського простору не в останню чергу пов’язана з проблемою самовизначення широких мас після виходу з лона радянської соціокультурної реальності. Різкий вихід з жорсткого адміністративного контролю та цензури на усі види діяльності середньостатистичного громадянина країн посткомуністичного регіону спричинив багатоманітне, неоднорідне та вивернуте ставлення ще вчора повністю контрольованих народів до поняття «свобода». Свобода політична, свобода вибору, свобода пересування і навіть свобода самовизначення постають і до сьогодні в усій своїй неоднозначності. Ця проблема торкає кожного з нас своєю складністю, великою кількістю шляхів вирішення. Проблема пострадянського простору пов’язана в першу чергу з глибокою культурною кризою. Сімдесят років тоталітарного режиму не можуть піти з нашого життя безслідно. Неодмінною складовою соціальних інститутів усіх рівнів й досі залишаються методи та звички попереднього державного ладу.

Як результат падіння єдиних ідеалів, єдиної системи цінностей та статичної мети цілком логічно відбувається поглиблення неоднорідності маси, її роздроблення на велику кількість субкультурних спільнот. Збільшується прірва між поколіннями. Наростає напруження. Втрачається соціокультурна та національна ідентичність.

Україна, Росія й більшість інших держав регіону з падінням моноліту Радянського Союзу з необхідністю потрапили під владу ринкової економіки. Хвора, вульгарна, неповноцінна вона так чи інакше стала основним регулятором